«Я з ним вжилася»: історія вчительки Христини Тимків, яка понад десять років живе з розсіяним склерозом

Христина Тимків живе з розсіяним склерозом понад десять років. Діагноз їй поставили у 21 рік, коли попереду було ціле життя. Спочатку це стало шоком: було страшно, виникало відчуття, що майбутнього немає. Однак підтримка друзів, віра, робота з дітьми та поступове прийняття свого стану допомогли Христині навчитися жити з діагнозом і не дозволяти йому визначати її життя.

Довгий час Христина Тимків майже нікому не розповідала про захворювання. Боялася, що люди почнуть сприймати її інакше, жалітимуть або насамперед характеризуватимуть через діагноз. Згодом зрозуміла, наскільки важливо говорити про власні переживання й не залишатися зі страхами наодинці.

Про роботу в школі, життя з розсіяним склерозом, прийняття діагнозу та книжку, яку написала на основі власного досвіду, Христина Тимків розповіла журналістці Фіртки.

«Мене не покидало внутрішнє бажання працювати з дітьми»

Працювати у школі Христина почала ще під час навчання в університеті. На п’ятому курсі їй запропонували посаду педагогині-організаторки у школі №11. Вона погодилася, адже могла поєднувати роботу з навчанням.

«Мені було класно, бо я могла поєднувати навчання з роботою. Мене загалом усе влаштовувало: зарплата, стипендія. А потім якось так склалося, що я залишилася», — розповідає Христина.

У школі вона пропрацювала близько чотирьох років. Однак, це місце було декретним. І попередня спеціалістка вирішила повернутися. Зокрема, Христина також відчула, що вичерпала себе на посаді педагогині-організаторки. 

«Щороку доводилося організовувати багато заходів, які повторювалися. Коли одного року робиш щось креативне, другого, третього, а потім розумієш, що це доведеться робити знову і знову, вже не хочеться. Я не була готова до цього й більше не хотіла працювати педагогинею-організаторкою».

Фото з роботи

Після звільнення Христина певний час не працювала, згодом спробувала себе у приватній школі. Під час пандемії COVID-19 отримала пропозицію дистанційно працювати в київській компанії, яка займалася IT-навчанням для дівчат. Там вона була менеджеркою з роботи з клієнтами.

Однак бажання працювати з дітьми нікуди не зникло. Христина також організовувала дитячі табори та була їхньою керівницею.

«Мене не покидало внутрішнє бажання працювати з дітьми. Я шукала щось, що було б пов’язане саме з ними.

І так склалося, що перед повномасштабним вторгненням я знайшла те, чого хотіла. Пішла працювати в ліцей імені Романа Шухевича. Мені там дуже подобається», — говорить Христина.

Христина Тимків

«Мені здавалося, що майбутнього немає»

Перші прояви захворювання Христина пов’язує з 2013 роком. Тоді вона брала участь у Революції Гідності. Після завершення Майдану поїхала на море, а повернувшись, за кілька місяців почала помічати незвичні зміни у сприйнятті навколишнього світу.

«Одного разу я йшла містом, і мені почало здаватися, що бруківка піднімається. Насправді речі буквально почали виглядати об’ємними, збільшеними. Вони ніби підіймалися, хоча були плоскими», — пригадує Христина.

Христина звернулася до лікарів. В обласній лікарні її обстежили, перевірили зір і скерували до невролога. Після МРТ головного мозку виявили вогнище, яке могло свідчити про розсіяний склероз.

Тоді лікарі лише запідозрили захворювання. Для підтвердження діагнозу були потрібні додаткові обстеження та відповідні клінічні прояви.

«Я тоді почувалася добре і фактично нічого не робила. Через три роки пройшла повторне обстеження, і там знову були вогнища, причому активні. Тоді вже безпосередньо встановили діагноз», — розповідає Христина.

Розсіяний склероз — це хронічне аутоімунне захворювання центральної нервової системи. При ньому імунна система пошкоджує мієлінову оболонку нервових волокон головного та спинного мозку. Симптоми й перебіг захворювання можуть суттєво відрізнятися в різних людей.

Після встановлення діагнозу Христина пережила шок. Вона не розуміла, що це за захворювання і як воно вплине на її подальше життя.

«Тоді було дуже страшно. Я не розуміла, що відбувається. Як і більшість людей, узагалі не знала, що таке розсіяний склероз. Мені здавалося, що це кінець світу, що майбутнього немає», — говорить вона.

Особливо складно було переживати це у 21 рік. Виникало багато запитань, на які Христина не мала відповідей.

«Чому це сталося? За що? Що буде далі? Тоді були дуже складні відчуття й переживання. Мені було страшно, я сприймала все дуже емоційно. Я взагалі емоційна людина, а тоді була ще більш емоційною. Були істерики, я багато переживала», — пригадує вона.

Важливу роль у цей період відіграли друзі та віра в Бога.

«Мене дуже підтримували друзі, моя віра в Бога. Вони мене тримали. Це було надзвичайно важливо. Але поступово все змінювалося. Зараз я думаю, що, можливо, добре, що це сталося саме тоді, коли я була молодою.

Є певний юнацький максималізм, ти сприймаєш усе емоційно. А потім поступово починаєш дивитися на речі інакше. Життя продовжується», — каже Христина.

Христина Тимків

«Те, що добре підходить одному, іншому може не підійти»

Спочатку Христині не призначали повноцінного лікування, оскільки діагноз ще не був підтверджений. Згодом вона кілька років щодня вводила призначений препарат підшкірно.

«Спочатку препарат купував мені тато, потім уже я сама. Це було реально дорого. Не пам’ятаю точно, скільки він коштував, але приблизно десять тисяч гривень.

Для мене, молодої спеціалістки, це була велика сума. Згодом держава почала видавати ліки безкоштовно», — розповідає Христина.

За її словами, за цей час підходи до лікування розсіяного склерозу суттєво змінилися. Зараз є різні препарати й дослідницькі програми, які дають змогу підбирати терапію індивідуально:

«Зараз усе зовсім інакше. Є багато різних дослідницьких програм, які допомагають підібрати лікування безпосередньо під пацієнта, зважаючи на особливості його стану.

Є дорогі препарати, є не дуже, але найважливіше — чи підходить конкретний препарат людині. Те, що дуже добре підходить одному, іншому може взагалі не підійти, незалежно від вартості».

Христина також пригадує консультацію у професора у Львові, який займався дослідженнями розсіяного склерозу. 

«Лікар пояснював, що сильнодійні препарати потрібні не завжди, особливо якщо людина добре почувається. Водночас він наголошував на важливості регулярного спостереження та розвитку медичних досліджень».

Укол

«Діти мене не виснажують»

Попри діагноз, Христина продовжує працювати в школі. Вона не вважає, що її професія негативно впливає на стан здоров’я.

«Коли я приходжу до лікарів і десь у розмові кажу, що маю розсіяний склероз і працюю в школі, часто чую: “Але ж це суцільний стрес!”.

А для мене робота з дітьми дуже комфортна. Мене більше втомлює документація чи щось такого плану. Діти мене не виснажують», — розповідає Христина.

Водночас на початку вона намагалася максимально обмежувати себе, змінювала звички й уникала стресових ситуацій.

«Я намагалася максимально обмежити себе від усього, створити для себе комфорт. Але потім зрозуміла одну істину: ти не можеш жити у скляному середовищі. Ти все одно будеш злитися, нервувати, переживати. Життя не можна повністю контролювати», — каже вона.

Зараз Христина приймає одну таблетку вранці, періодично проходить обстеження та стежить за своїм станом:

«Загострень не було вже досить давно».

Іноді на самопочуття впливає погода:

«У такі дні буває важко зібратися, я відчуваю слабкість, зокрема в ногах. Однак уже знаю свої симптоми й розумію, коли потрібно звернутися до лікаря».

Христина Тимків

«Я не хворію на розсіяний склероз, я з ним живу»

Довгий час про діагноз Христини знали лише найближчі люди. Вона не розповідала про нього колегам і знайомим, адже не хотіла, щоб її сприймали інакше.

«Мені здавалося, що мене сприйматимуть не так, жалітимуть. Можливо, я була дуже залежна від стереотипів.

Ми так мало знаємо про захворювання інших людей. У когось діабет, у когось проблеми з кістками, у когось щось інше. Але людина може добре почуватися, жити повноцінним життям, і ми навіть не знаємо про її діагноз», — говорить Христина.

Христина не хотіла, щоб захворювання стало визначальною характеристикою її особистості.

«Мене, можливо, лякало те, що мене будуть характеризувати саме через цю маленьку деталь. Я не хотіла, щоб люди сприймали мене через діагноз, ніби я якась інша», — пояснює вона.

З часом Христина почала інакше ставитися до свого стану. Для неї важливо не визначати себе через захворювання.

«Мені простіше говорити, що я не хворію на розсіяний склероз, а живу з розсіяним склерозом. Я реально з ним живу. Я не кашляю від нього щодня, у мене не болить постійно рука чи нога.

Він може проявлятися, але мені комфортніше саме так це сприймати. Я з ним вжилася», — каже Христина.

«Важливо не забирати в себе те, що ти любиш»

За словами Христини, протягом цих років вона почувалася досить добре, попри діагноз. Не обмежувала себе в подорожах, ходила в гори, їздила за кордон.

«Я ходжу в гори, багато їжджу за кордон. У мене бували страхи: а що, якщо я поїду і станеться загострення? Що тоді робити? Але, на щастя, такого не траплялося. Я дуже багато їздила, навіть автостопом, і для мене це було нормально», — розповідає вона.

Христина зізнається, що її життя завжди було насиченим, тому в певний момент вона перестала постійно думати про діагноз.

«Моє життя було настільки наповнене, що я просто в якийсь момент вимкнула цю думку і сказала собі: живи своє краще життя. Звичайно, я не забувала про діагноз, бо потрібно контролювати стан. Але я настільки повноцінно жила, що все було добре», — говорить вона.

Водночас Христина розуміє, що перебіг захворювання у всіх різний. Раніше вона не хотіла розповідати про власний досвід, зокрема тому, що знала людей, які переживають значно складніші форми розсіяного склерозу.

Христина Тимків

«Не панікувати, обстежитися і не шукати все в інтернеті»

Людям, які щойно дізналися про діагноз, Христина радить передусім не панікувати, дати собі час і пройти необхідні обстеження.

«Найважливіше — зібратися докупи й зрозуміти, що це. На цьому життя не закінчується. Це просто розсіяний склероз. Я б точно сказала: не панікувати, дати собі трохи спокою, а потім добре обстежитися», — наголошує вона.

Важливо також знайти хороших лікарів. Христина зазначає, що в Івано-Франківську є фахівці, яким можна довіряти. Зокрема, в обласній лікарні є Центр розсіяного склерозу. Також такі центри є в Києві, де вона сама проходила обстеження.

Ще одна порада — не намагатися самостійно діагностувати себе за допомогою інтернету.

«Я б порадила не залазити в інтернет і не читати самостійно всі симптоми, як воно проявляється. Особливо не лізти в пабліки, де люди пишуть про свої проблеми.

Це може бути дуже страшно. У людей різні форми захворювання, різний перебіг, і ти можеш просто налякати себе», — каже Христина.

Христина радить також оточувати себе людьми з позитивним мисленням, які розуміють і підтримують, за можливості працювати з психологом та дбати про ментальне здоров’я:

«Не обмежувати себе в тому, що приносить задоволення. Якщо тобі подобається ходити в гори — ходи. Не обов’язково підніматися на Петрос, як я це робила. Можна піти кудись нижче, на легший маршрут. Важливо не забирати в себе те, що ти любиш».

Христина каже, що їй стало легше говорити про захворювання, коли вона вже певною мірою прожила цей досвід. На її думку, важливо не замовчувати те, що болить, і знаходити людей, з якими можна поговорити.

«Чим більше ти про це говориш, тим простіше стає. Тому я би радила всім людям, які чимось хворіють, яких щось болить, завжди про це говорити. Це так важливо. Завжди можна знайти людину, з якою можна поговорити.

Це не обов’язково має бути близький друг чи подруга. Після того, як люди побачили подкаст з моєю історією, багато хто написав.

Мені говорили, що я сильна. Лише тепер я почала усвідомлювати, скільки всього пройшла і наскільки насправді сильна».

За словами Христини, саме завдяки Олександру Мельнику, який записав разом з нею подкаст «АДИ», їй вдалося відкритися та розповісти про діагноз. Вона зазначила, що саме в той момент їй було комфортно та безпечно.

«Коли нарешті проговорюєш пережите, стає легше»

У певний момент Христині знадобився спосіб упоратися з усіма емоціями, які накопичилися за роки життя з діагнозом. Так вона написала книжку, яка поки не видана, однак уже завершена. 

«Я почала працювати над книжкою в період, коли сама не знала, що робити з усім пережитим. Мені було важко, і мені потрібно було десь залишити — мабуть, не біль, а всі пережиті відчуття. Тому я написала про це книжку. Вона ще не видана, але вже написана. І, як на мене, добре написана.

Мені хотілося, щоб люди, які опинилися в подібних обставинах, могли знайти на її сторінках щось для себе — своєрідні поради, які допоможуть пройти цей шлях. Водночас вважаю, що книжка може бути цікавою та корисною не лише людям із розсіяним склерозом», — розповідає Христина.

Христина завершила книжку приблизно торік. Після цього, каже, відбулося ще багато різних подій, але повертатися до написаного й доповнювати його вона вже не захотіла.

«Коли я перечитувала, то плакала, бо воно мені так… Тепер ти ніби стаєш вільним. Тобто ти можеш про це говорити, і тобі це нормально», — пояснює вона.

За словами Христини, написання книжки стало для неї своєрідним звільненням:

«Цей процес, як сповідь: коли довго носиш щось у собі, а потім нарешті проговорюєш, стає легше. Після цього можеш говорити про пережите, не повертаючись щоразу до болю».

Христина Тимків

«Мала, ти навіть не уявляєш, наскільки добре все буде»

Христина розповідає, що щороку їздить на море і ці поїздки позитивно впливають на її самопочуття. Попри те, лікарі не підтримують цю ідею, оскільки  високі температури можуть спровокувати рецидив. Водночас вона дбає про себе: захищає шкіру від сонця, носить закритий одяг і капелюхи, п’є багато води та стежить за показниками здоров’я.

«Це складно, але з цим можна вжитися і спокійно прожити своє краще життя. Оточити себе правильними людьми, правильними емоціями та хорошими лікарями», — говорить Христина.

Сьогодні, озираючись на роки після встановлення діагнозу, Христина знає, що хотіла б сказати собі тодішній лише одне:

«Мала, ти навіть не уявляєш, наскільки добре все буде».

Христина Тимків

Джерело

"Давній Галич" - Новини Галича та Івано-Франківщіни