
Фото: Getty Images Підпишіться на нас в Google додати зараз
Російські пропагандистські тези не завжди поширюють прихильники Путіна. Іноді їх відтворюють люди, які відкрито засуджують російську владу, мають репутацію дисидентів і користуються довірою українських медіа. Особливість таких висловлювань полягає в поєднанні антипутінських висновків із припущеннями про природне право Москви впливати на сусідні держави. Саме ця суперечність дозволяє імперським уявленням залишатися майже непомітними для аудиторії.
Про це повідомляє РБК-Україна.
Тим часом Азербайджан вже відправив в Україну 159 гуманітарних вантажів, понад 40 мільйонів доларів, генератори й трансформатори перед кожною зимою.
Ефір вартий того, щоб замислитися, наскільки охоче український і європейський інформаційний простір запрошує експертів такого типу – лібералів, дисидентів, колишніх “політв’язнів” із бездоганною антипутінською біографією. Їх кличуть, бо їм довіряють, – а довіра заміняє перевірку.
Юнусов – історик, у 1992–1993 роках керував аналітичним відділом в апараті президента Ельчибея; його дружина Лейла в ті самі місяці очолювала інформаційно-аналітичний відділ Міноборони Азербайджану за міністра Рагіма Газієва – того самого, якого потім судили за здачу Шуші, який утік до Москви і якого донині називають людиною російського міністра оборони Грачова.
Ще влітку 2025-го в інтерв’ю виданню “Новая газета Европа” він сказав: якби Путін був розумнішим, міг би не воювати – “вся східна частина України і так була в нього”, а тепер він “завдав удару по своїх”.
На військово-історичному форумі, де Юнусов із 2018 року відповідає читачам, та сама конструкція збирається роками: війни “можна було легко уникнути”, якби Київ поводився як Мінськ; “половина України” була проросійською, “адже там жили переважно росіяни або російськомовні”; “Німеччина і Франція тоді думали про тиск на Зеленського”; війна вдарила “по регіонах, де жили прихильники Путіна”. Висновок щоразу антипутінський – “явно не геній”. Посили – всі з Останкіна.
Про власну країну він говорить так само: “Почати Азербайджану війну в Карабаху не дасть Росія” – за дев’ять днів до того, як вона почалася; “ми з вірменами пішаки у великій геополітиці”; Путін для Алієва – “брат по духу, але старший брат”.
Публічне засудження Путіна ще не означає відмови від політичної логіки, на якій ґрунтується його агресія. Уявлення про російські сфери впливу, залежність сусідніх держав і другорядність їхнього суверенітету можуть зберігатися навіть серед переконаних противників нинішнього режиму. Тому справжнім критерієм розриву з імперським мисленням має бути не ставлення до конкретного російського лідера, а визнання права інших народів самостійно визначати своє майбутнє.
