За інформацією: Суспільне Івано-Франківськ.
Участь в АТО, захист країни під час повномасштабного вторгнення та два з половиною роки тортур в російських буцегарнях — таким був бойовий шлях бійця 95 окремої десантно-штурмової бригади Романа Теренчина. Зараз чоловік живе у селі Слобода-Долинська на Івано-Франківщині, проходить реабілітацію та адаптується до цивільного життя. Разом з дружиною Ольгою і трьома синами ветеран відбудовує хату і тішиться найменшим-тезкою, який народився, коли військовослужбовець був у російському полоні.
Історія Романа Теренчина — у матеріалі Суспільного.
Роман Теренчин пробув у полоні РФ 890 днів. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Кочержук
"Я була на п'ятому місяці вагітності, коли Роман потрапив у полон"
"Мої Ромчики зустрілися, коли меншому минуло два рочки. Тримало мене дуже це диво — якийсь, напевно, Божий план був, бо я просто не уявляю, як пережила б полон Романа. Я не знаю, де б була вже. А так мене Ромчик завжди стримував — я була на п'ятому місяці вагітності, коли Роман у полон потрапив. Це було якраз на свято Миколая. Страшний для мене день. Після тієї звістки була найдовша ніч у моєму житті", — пригадує дружина звільненого з полону Ольга Теренчин.
Дружина Романа Теренчина Ольга. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Кочержук
Через страшну звістку жінка спала по дві-три години на добу. Та попри стрес і постійне хвилювання народила здорового хлопчика. Ім’я для найменшого сина Ольга обрала майже одразу. Назвала його на честь батька-військового.
"Найбільшою моєю підтримкою у той час були два старші сини. Їм довелося швидко подорослішати, адже через тиждень після пологів були ускладнення, я ледь вижила. Найважче було найстаршому Даниїлу, бо в хаті все треба робити, а він якраз закінчував школу, складав НМТ, вступав у семінарію", — говорить Ольга.
Роман Теренчин з дружиною Ольгою та синами. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Кочержук
Нині двадцятилітній Даниїл — студент духовної семінарії. Шістнадцятирічний Матвій — одинадцятикласник. Разом із синами Роман Тренчин реконструює хату та будує новий гараж.
"Я родом із Сенечева — це село в горах. Перебудовувати хату почав давно. Але спочатку я в АТО був, згодом почав на заробітки їздити, щоб нарешті втілити свої всі плани у життя. А тепер я прийшов з війни і зі синами таки втілюю спільну мрію. Планую вибудувати хату довкола старої, а ту всередині по частинках розібрати. Добре, що я живий, бажання є. А себе треба чимось займати, відволікати від тих важких думок та спогадів", — говорить Роман Теренчин.
Найстарший син Даниїл. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Кочержук
"Я стік кров'ю, у мене не було тиску. Але пощастило, що залишався при свідомості"
На фронт чоловік пішов добровільно. Служив у 95 окремій десантно-штурмовій бригаді. Воював на Луганщині неподалік Сватового та Кремінної, де 19 грудня 2022 року був поранений та потрапив у полон до росіян.
Роман Теренчин з дружиною Ольгою після служби в АТО, Ужгород, літо 2016 року. Фото надала Ольга Теренчин
"Я був поранений з кулемета в ногу. Коли мене привезли в Кремінну, там на допиті мені ще прострелили ноги, поламали, пообпалювали, ножем порізали. Після допиту мене кинули в яму. Я лежав там усю ніч. Зі мною були ще хлопці з нашої бригади — всі поранені. Зранку нас витягли з цієї ями і відвезли у їхній військово-польовий госпіталь. Я стік кров'ю, у мене не було тиску. Але пощастило, що залишався при свідомості. Інший поранений, який був зі мною, втратив свідомість, впав у кому, і вони його просто відклали убік, навіть не пробували реанімувати", — каже Роман Теренчин.
Роман Теренчин під час повномасштабного вторгнення РФ. Фото надала Ольга Теренчин
Згодом Романа перевезли в Луганське СІЗО, де, каже чоловік, у нелюдських умовах він пробув три місяці. Далі понад два роки Роман Теренчин був у Свердловській виправній колонії № 38.
"Погрожували, що мене ніколи не обміняють. А там кожен день — страшний. Але найстрашніше, коли приїжджав їхній "спецназ". Тоді починалися ще гірші жахи. Я взагалі дивуюся, де ці істоти могли народитися, з якої планети вони приїхали — настільки вони дикі. Я таких дикунів ще не зустрічав у своєму житті. Це були найчорніші дні. Ці нелюди увесь тиждень по-різному знущалися: і повністю роздягали, і на мороз всіх виганяли на вулицю. Це був жах. Багато наших повмирало від хвороб, від різних простуд — ніхто нікого не лікував. Від побиття так само помирали", — згадує ветеран.
"Нарешті скінчилося моє пекло"
Роман Теренчин каже: у полоні були дні, коли надії на порятунок залишалося вкрай мало. Вижити допомагала думка про сім'ю та народження третього сина.
Середульший син Романа Теренчина Матвій . Суспільне Івано-Франківськ/Роман Кочержук
"Я обіцяв своїй дружині, що повернуся. Я знав, що вона вагітна, і вдома двоє синів. Думав: ні, здаватися не можна. Хвилювався, звісно, як вона народила, як обстановка вдома. Ці думки кожен день крутилися. У те, що я поїду додому, повірив, вже коли ми прилетіли у Гомель в Білорусі. І коли відкрили літак, я побачив "швидкі", що стоять на білоруських номерах. Це були дуже гарні відчуття. Думаю, нарешті скінчилося моє пекло", — розповідає чоловік.
Упродовж року після звільнення з полону РФ військовослужбовець лікувався. Зараз проходить реабілітацію та звикає до цивільного життя.
Зустріч звільненого з полону РФ Романа Теренчина, Долина, 21 серпня 2025 року. Суспільне Івано-Франківськ/Дмитро Ткач
"Ромчик допоміг швидко "увійти в курс", що я вже вдома. Він — такий "юний реабілітолог". Я хвилювався, що він мене буде боятися, не захоче до мене йти. А коли дружина його привезла до мене у госпіталь, він, на диво, досить спокійно пішов до мене на руки. Це було так несподівано", — каже Роман Тенчин.
Дружина Романа говорить, що чоловік завжди усміхнений і намагається не згадувати страшні роки в полоні. Найважче, каже Ольга Теренчин, те, що вночі чоловіка мучить безсоння, коли він залишається наодинці зі своїми думками й спогадами.
Роман Теренчин із сім’єю, Долина, 21 серпня 2025 року. Суспільне Івано-Франківськ/Дмитро Ткач
"Складно йому було. Всі ми стали інакшими після Романового полону, але тим не менш ми любимо одне одного, підтримуємо, намагаємося якось допомагати. Стараємося жити далі. Я дуже рада, що він не зациклюється на пережитому. Це непросто, але я тішуся, що він себе тримає, знає, що є для кого: ми є в нього, він є в нас. Стараємося триматися купочки і жити далі" — завершує розмову Ольга Теренчин.
Що відомо про Романа Теренчина
Роман Теренчин народився 17 травня 1983 року, жив у селі Слобода-Долинська. Військовий зник у Кремінній на Луганщині 19 грудня 2022 й повернувся під час третього етапу обміну "1000 на 1000" 25 травня 2025 року.
Боєць пробув у неволі 890 днів. 1 серпня 2025 року його урочисто зустріли у Долині.
