За інформацією: Суспільне Івано-Франківськ.
95-річна Олена Тригуб’як із села Чортовець Коломийського району, що на Івано-Франківщині, з 19 років співала у церковному хорі й на весіллях. Голос жінка має й донині, знає десятки співанок. Але, крім музики, життя Олени сповнене спогадами про Другу світову, окупацію, Голокост, повоєнний голод, рух УПА й репресії.
Про дєдіБатько й неніМатір, "бандерів" і "совітів", натинуДика лобода й затиркуСуп з борошняними кульками, пісні й чоловіка, з яким прожила 60 років, Олена Тригуб’як розповіла Суспільному.
"У 19 років я вже в церковному хорі співала, й ціле життя співала в церковному хорі. І в клубі я співала, і їздила в Городенку, Франківськ, Київ співати з хором. Я по весіллях ходила, я все собі тут витребувала. Я така співуча, що як іду на весілля, то ціле моє весілля. Як я не зачну… Кожен має голос, але то головне — почати, заспівати", — каже Олена Тригуб'як.
На життя жінки випали всі головні події в історії України середини й другої половини XX століття: Друга світова, Голокост, голод 46-47 років, рух УПА й радянські репресії.
"Я пережила "одних совітів", "других совітів", німців, мадярів. Стільки війн я пережила. І дочекалася української війни", — говорить Олена Тригуб'як.
Олена Тригуб’як мешкає у селі Чортовець. Суспільне Івано-Франківськ
Жінка пригадує, як у село прийшла радянська влада й забрала у її сім’ї землю.
"До нас прийшли совіти. Дєді накупили 15 моргівСтаровинна міра площі землі 0,56-0,57 га поля, так робили тяжко на полі. Возили у Гвіздець зерно продавати, аби той морг поля купити, а москалі прийшли й забрали задурно. То як нам тяжко було, що страшне. Та й ми не могли привикнути. Забрали в нас поле, залишили 25 арів городу", — каже Олена Тригуб'як.
Під час Другої світової війни у хаті жінки жили німецькі військові. Вона пам’ятає, як із Чортовця на розстріл виводили євреїв.
"Євреї… Боже, пам’ятаю все. Пам’ятаю, як ті євреї йшли, як їх гнали німці. Ще й такі нещасні [євреї], слабі такі. Виходжу я на ворота, ще дівча, та кинула б грінку хліба, але ззаду йде німець та й мене ще забере. Напереді німець ішов і ззаду йшов німець. Вони [євреї] нікуди не кидалися, нікуди не повертали. Йшли так групами, цілою дорогою. То страшне було. Страшне було, не можна було дивитися. Вони їх гнали за Городенку. За Городенкою яма вже була викопана, стояла довга дошка на тій ямі, й однією кулею вони їх стріляли. Отак земля ходила — живі ще люди, а вони загорнули їх", — пригадує жінка.
Попри небезпеку арештів сім’я Олени Тригуб’як приймала у себе повстанців, допомагала харчами.
Олена Тригуб’як біля свого дому. Суспільне Івано-Франківськ
"Були в нас "бандери", ховалися. От мій сусід Штефан був "у бандерах", такий був дуже затятий. Його вбили. І ще в нас були хлопці "бандери", то їх повбивали. Одні по лісах пішли. Тоді їхніх родичів вивозили на Сибір. За сина, що він був "у бандерах", родичів забрали. Приходили їсти, і хтось як дасть знати… От сусідська молода дівчина передала їсти їм, навіть не носила, то її вивезли на Сибір. Хтось доказав, що вона їсти несла. І таких дівчат багато молодих повивозили. Дєді тягнули, аби йшли в "бандери", аби мали зв’язок. Він сказав: "Я цього не зроблю, бо в мене — п’ятеро дітей". А зараз хтось піддасть, та й на Сибір вивезуть", — переповідає Олена Тригуб'як.
