“У нас бувають пацієнти, які ніби за борідоньку Бога щипають”. Історія капітана медслужби 95 ОДШБр Романа Гнатюка

За інформацією: Суспільне Івано-Франківськ.

П'ятий рік повномасштабного вторгнення Росії в Україну капітан медичної служби медроти 95 десантно-штурмової бригади Роман Гнатюк з Івано-Франківщини рятує життя побратимам на різних напрямках фронту. За цей час його команда не втратила жодного пацієнта.

У березні 2022 року Роман поставив на паузу особисте життя й вирішив повернутися до війська — потрапив у той самий підрозділ, в якому він служив і під час антитерористичної операції у 2015-2016 роках. Нещодавно військовослужбовець одружився зі своєю коханою Тетяною, яка попри вимушену перерву у стосунках чекала на нього вдома.

Як працює медична команда, до яких наслідків можуть призвести помилки при наданні першої допомоги, про удачу на війні та як зберегти кохання на відстані, Роман Гнатюк розповів Суспільному.

"Я — хірург і ніким інакшим себе не уявляю"

Роман Гнатюк походить із сім'ї лікарів. Його мати — терапевтка, а батько працював травматологом. У дитинстві Роман мріяв стати фізиком, проте, зізнається, зараз не шкодує, що продовжив професійний шлях батьків.

"Я — хірург і ніким інакшим себе не уявляю", — каже капітан медичної служби.

Капітан медичної служби 95 десантно-штурмової бригади Роман Гнатюк. Суспільне Івано-Франківськ

Роман Гнатюк закінчив Івано-Франківський національний медичний університет з відзнакою. Спочатку влаштувався працювати лікарем-травматологом у Коломийській районній лікарні, згодом перевівся в Консультативно-діагностичний центр Оболонського району в Києві.

У 2015 році чоловік розпочав службу у медичній роті 95 окремої десантно-штурмової бригади.

"Мене дивувало, що я працюю лікарем-травматологом у військкоматі, але мене не беруть в армію. Зайняло досить багато часу та сил, щоб туди потрапити", — говорить Роман Гнатюк.

У війську медик прослужив два роки під час антитерористичної операції. У 2016 він демобілізувався.

"Таки правдива була "чуйка"

Капітан Роман Гнатюк каже: відчував, що росіяни підуть у повномасштабний наступ, й заздалегідь попередив близьких, що за таких умов він повернеться на службу.

"Таки правдива була "чуйка". У березні 2022 й мобілізувався. Їхати до військкомату в Коломию було далеко, тому я одразу вирушив у частину95 окрема десантно-штурмова бригада дислокується у Житомирі, де служив. І так знову опинився в медслужбі 95 десатно-штурмової бригади", — розповідає воїн.

Капітан медслужби 95 ОДШБр Роман Гнатюк (другий зліва) зі своєю командою. Надав Суспільному Роман Гнатюк

Його матір Ольга Бондаренко говорить, що дуже хвилювалася і досі переймається за сина, втім приймає його рішення з розумінням.

"Він добирався з Києва до військової частини у Житомирі. То були страшні переживання, бо росіяни частково захопили Житомирську трасу. Але, слава Богу, дістався. Складно з цим справлятися, але я стараюся. Я ж і сама розумію: як ти сховаєшся, то що буде? Що, ми залишимо отак країну? Неможливо це! Я дуже пишаюся сином. Він — дійсно медик. Такий, як треба — добросовісний", — каже жінка.

Матір Романа Гнатюка — Ольга Бондаренко. Суспільне Івано-Франківськ

"За чотири роки в нас на руках не помер жоден пацієнт"

Зараз Роман Гнатюк очолює команду з десяти військових у складі медичної служби медроти 95 ОДШБр.

"Там, де я служу, і з тими людьми, з якими служу, я — на своєму місці. У нас у медичній роті є багато хороших молодих спеціалістів. А без команди ця робота не робиться. Маємо злагоджений, дружний колектив та спільними зусиллями досягаємо поставлених цілей", — говорить капітан.

Робота на стабілізаційному пункті 95 десантно-штурмової бригади. Facebook/95 окрема десантно-штурмова Поліська бригада ДШВ ЗСУ

За понад чотири роки повномасштабної війни він виконував завдання на Донеччині та Харківщині, а також брав участь у Курській операції. Зараз медична рота Романа Гнатюка дислокується на Запорізькому напрямку.

"Дуже нам таланить, бо за чотири роки в нас на руках не помер жоден пацієнт — ні в мене, ні в моєї команди. З усіма, хто доїхав до нас у стабпункт (на евакуаційному автомобілі — ред.), все добре. Вони поїхали далі до лікарень, і з ними все нормально. Ось це — велика удача", — розповідає військовий медик.

Військовослужбовець Роман Гнатюк. Суспільне Івано-Франківськ

І додає: не всі пацієнти поступають із бойовими травмами. Від 30% до 40% діагнозів — це загострення хронічних хвороб, сезонні захворювання та наслідки тривалого перебування на позиціях.

"Якщо зима холодна, то пневмонії — часте явище", — каже Роман Гнатюк.

"У момент критичної ситуації люди чомусь стають дітьми"

Однією з головних проблем на передовій лікар називає неправильне надання першої допомоги. Зокрема, каже, хибне використання турнікетів може призводити до ампутацій навіть при незначних пораненнях.

"Дивує надзвичайно мала кількість людей, які свідомо ставляться до загроз довкола. Вони проінформовані, оснащені, аптечки мають, але в момент критичної ситуації люди чомусь стають дітьми. Це дивує дуже сильно. До прикладу, поступає пацієнт із сантиметровою дірочкою в литці, але він сам собі затягнув турнікет в основі ноги без потреби. За дві години тканини вже відмирають. Ну от не було б турнікета — був би з ногою, а так усе закінчується ампутацією", — говорить Роман Гнатюк.

Медичні ноші в стабілізаційному пункті 95 десантно-штурмової бригади. Facebook/95 окрема десантно-штурмова Поліська бригада ДШВ ЗСУ

Зі слів медика, найменше таких помилок він помічає серед наймолодших військовослужбовців. Каже: вони відповідальніше ставляться до підготовки та сумлінніше дотримуються інструкцій.

"За цей час, відколи діє "Контракт 18-24", я зустрів молодих людей, які ставляться до себе і до навколишніх, як воїни. Тобто йому 18-19 років, а він поводиться й вчиняє так, ніби пів життя провоював. Це — рідкісне явище, яке зараз з цим молодим поколінням приходить", — розповідає Роман Гнатюк.

Капітан медслужби 95 ОДШБр Роман Гнатюк зі своєю командою. Надав Суспільному Роман Гнатюк

"Везінням зловживати не можна"

На думку капітана медичної служби, виживання особового складу на позиціях здебільшого залежить від грамотного управління.

"Наше командування бережливо ставиться як до бійців, так і до медслужби, бо всі розуміють, що це — пораховані люди. От долітають російські дрони до сусіднього села — ми стабпункт буквально в наступному розміщуємо. Але як тільки БпЛА "підсуваються" — за два-три тижні якийсь нас точно знайде, тому треба переміщуватися. І так у нас дуже часто бувало: сьогодні ми переїхали трохи далі від краю села, а завтра на попереднє місце прилітає. Без ясного бачення процесів там (на фронті — ред.) ніяк", — говорить Роман Гнатюк.

Евакуаційний автомобіль медичної служби 95 десантно-штурмової бригади. Facebook/95 окрема десантно-штурмова Поліська бригада ДШВ ЗСУ

За його словами, везіння на війні — реальне явище, проте свідомо покладатися на нього не варто.

"Удача — це втручання Бога в життя людини. Є випадки, коли прилітає снаряд 120 міномету, який танки нищить. Падає за три метри від одних, і їм — нічого. Максимум — акубаротравмаКонтузія. Але багато хлопців гине. У нас бувають пацієнти, які ніби за борідоньку Бога щипають, і їх це часто оминає. Але безкінечного поняття удачі не існує. Тому командири стараються отих хлопців, що дуже сильно рвуться у бій, відпустити раз-другий, а потім забрати на трошки. Бо везінням зловживати не можна", — пояснює медик.

Капітан медичної служби 95 десантно-штурмової бригади Роман Гнатюк. Суспільне Івано-Франківськ

"Просто хочеться набутися разом, нагулятися, наобійматися"

Вдома на військовослужбовця чекає дружина. Роман Гнатюк і Тетяна Крижанівська разом з 2017 року, втім одружилися нещодавно. На початку повномасштабного вторгнення Роман ініціював паузу у стосунках. Зізнається: інакше рішення про повернення на службу далося йому б значно складніше.

"На тому етапі мені потрібно було мати "холодну" голову — бути тут і зараз. Ми все обговорили і дистанціювалися, що дало мені можливість спокійно піти на службу", — пригадує чоловік.

Роман Гнатюк зі своєю дружиною Тетяною Крижанівською. Надала Суспільному Тетяна Крижанівська

Невдовзі пара возз'єдналася. Тетяна Крижанівська каже: свої стосунки вони будують на здоровій комунікації, гуморі та взаємопідтримці.

"Ми з Романом у будь-якій ситуації завжди шукаємо щось позитивне. Звичайно, буває важко. Я хвилююся за нього, особливо, якщо довго немає дзвінка чи SMS, але розумію, чому так відбувається. Можу поплакати собі, але йому ніколи цього не показую. Стараюся бути сильною, щоб не ослаблювати його, бо від думок і рішень Романа дуже багато залежить", — розповідає жінка.

За словами чоловіка, попри службу вони з Тетяною намагаються бачитися бодай один раз на два місяці. Іноді він приїздить у відпустку на Київщину, де проживає подружжя, але здебільшого жінка відвідує медика у прифронтових регіонах.

"Коли вдається відпроситися на день чи півтора, ми гуляємо Запоріжжям, ходимо в музеї, на виставки. Також у Сумах були — дуже хороші там люди, цікаві. Ми всі сміємося, що якби не війна, то ніколи б так Україну не побачили і не зрозуміли. Все, що є, хочеться "поглинути", бо дуже часто воно припиняє своє існування — ті всі красоти. Є таке слово на Гуцульщині "набуватися". От просто хочеться набутися разом, нагулятися, наобійматися", — говорить Роман Гнатюк.

Роман Гнатюк та його дружина Тетяна Крижанівська в Івано-Франківську. Суспільне Івано-Франківськ

Під час однієї з відпусток військовий освідчився коханій. Цей день Тетяна Крижанівська пригадує так: "Ми сиділи собі, говорили. І раптом він робить мені пропозицію за вечерею вдома. Це було дуже неочікувано. Я погодилася. І так ми пішли, розписалися. Весілля не робили — не хотіли. Це було тільки наше, особисте".

За словами Романа Гнатюка, шлюб став для нього подією, яка допомогла побачити ширшу перспективу майбутнього за межами щоденної служби у війську.

"Я одружився із жінкою своєї мрії, і це відкрило мені "вікно розуміння", що робити далі. Бо за чотири роки ти починаєш сприймати війну як поїзд крізь безкінечний тунель: робота йде, процес налагоджений, дивишся тільки прямо. А завдяки дружині та одруженню все набуло сенсу. Адже треба ще й живим повернутися з війни — пожити разом", — каже Роман Гнатюк.

Медик Роман Гнатюк брав участь і в антитерористичній операції у 2015-2016 роках, і в повномасштабній війні після 2022 року. Надав Суспільному Роман Гнатюк

"Саме цей мир дає розуміння, для чого їхати туди"

Капітан Роман Гнатюк говорить: попри обмеження, які диктує служба, намагається зберегти контроль над своїм життям. Замість концентруватися на тому, чого бракує, він з вдячністю ставиться до всього, що має. З його слів, такий підхід допомагає йому втримати внутрішню рівновагу під час війни.

"Я маю все, що мені треба. У мене є жива мама, дружина. Якихось недоступних мені речей, про які я б міг мріяти, не існує. Мрії розслабляють і дають неправильний вектор руху. Тому треба не мріяти, а планувати майбутнє згідно зі своїми цінностями і можливостями. В умовах війни ти прив’язаний до частини, до роботи і часто собою не керуєш. Але свої плани можна вписати в цю реальність і жити повноцінно, незважаючи на війну", — каже Роман Гнатюк.

Роман Гнатюк та його дружина Тетяна разом з 2017 року. Суспільне Івано-Франківськ

Водночас, додає медик, короткі повернення до мирного життя допомагають йому відновитися як фізично, так і морально.

"Коломия, звідки я родом, ну і навіть Київщина, де ми живемо з дружиною, — це саме ті місця, які дають можливість відпочити, розслабитися, відпустити деякі думки та зрозуміти сенси. Саме цей мир дає розуміння, для чого їхати туди, повертатися і продовжувати свою роботу", — говорить Роман Гнатюк.

"Давній Галич" - Новини Галича та Івано-Франківщіни