За інформацією: Суспільне Івано-Франківськ.
В Івано-Франківському фаховому коледжі фізичного виховання люди з інвалідністю двічі на тиждень проводять репетиції, танцюючи на колісних кріслах. Учасники колективу "Надійка", якому майже 10 років, називають свою діяльність зціленням через танець. Більшість з них — це люди з різними захворюваннями, часто діагностованими в дитинстві. Зараз колектив має в репертуарі чотири номери та працює над створенням повноцінної концертної програми, повідомила кореспондентка Суспільного, відвідавши репетицію.
Засновник колективу — Віталій Полков, який у 10 років потрапив у ДТП, отримав важкі травми та почав пересуватися у колісному кріслі.
"Переїхав по животі трактор, причіп трактора, але він був завантажений, і ще на ньому було сім чоловіків. 17 переломів у тазі, одне ребро, вирізана селезінка, апендицит. Там були кишки збоку, їх перемивали, потім запаковували назад. Лікарі мені казали, що я "народився у сорочці". Казали, що я не мав вижити, що це — нереально, але оскільки я дихав, то вони робили все, що могли", — розповідає Віталій Полков.
Засновник колективу “Надійка” Віталій Полков. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Сокирко
Незважаючи на інвалідність, чоловік з 20 років вже почав танцювати.
"Пацани мене затягнули на руках на дискотеку. І так помалу я на дискотеці освоївся і став там диджеєм. Ну а потім так вийшло, що я поїхав у Львів, де була реабілітація, бо спочатку у колісне крісло я не хотів ніяк сідати. Ми всі думали, що я буду ходити. А потім уже приїхав у село та й знову на дискотеку, але вже з коляскою. І так, по суті, я на дискотеці почав на колясці і танцювати", — говорить Віталій.
Одна з учасниць колективу Анна Остапів має генетичне захворювання — недосконалий остеогенезРідкісне генетичне захворювання сполучної тканини, яке призводить до підвищеної ламкості кісток. Інші назви: хвороба кришталевої людини, хвороба Лобштейна-Фроліка, крихкі кістки. Переломи можуть виникати навіть без травм. Уражаються також зуби, склери очей, зв’язки та шкіра — всі тканини, що містять колаген, або, як кажуть у народі, "кришталеву хворобу".
Спочатку вона ходила, але у 12 років пересіла на колісне крісло. Каже, що має дуже крихкі кістки. До 17 років перенесла понад 100 переломів. Зараз хвороба активно не прогресує. Дев’ять місяців тому Анна народила донечку Емілію, яка супроводжує її на репетиціях та виступах, що допомагають жінці залишатися впевненою в собі та вести активний спосіб життя.
Учасниця колективу “Надійка” Анна Остапів з донькою. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Сокирко
"Це дуже крута можливість показати себе. Йти вперед, здобувати якісь нові знання з танців, дивитися, спілкуватися, знайомитися з новими людьми. Ми дуже часто до повномасштабної війни їздили Україною, щоб щось нове бачити. Було дуже круто. Зараз більшість з нас об'єднуються через спілкування", — розповідає Анна.
Ще одна учасниця "Надійки" — Марія Мисюк. Жінка родом з Делятина, але сім років живе в Івано-Франківську через прогресування хвороби.
"Я вже сім років на діалізіМетод очищення крові, який широко використовується при нирковій недостатності, тож мушу тут бути. Я прив'язана до лікарні у Франківську. Їздила на танці, на репетиції весь цей час. А тепер проживаю тут, тому мені простіше трошки. Ти спілкуєшся з новими людьми і хочеш показувати іншим, що теж можеш танцювати. Тим паче, зараз дуже багато військових, і насамперед хочеться їм показати, щоб вони не здавалися, що вони можуть і танцювати", — каже Марія Мисюк.
Учасниця колективу “Надійка” Марія Мисюк. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Сокирко
Назва колективу "Надійка" не випадкова. За словами Віталія Палкова, це ім’я колишньої наймолодшої учасниці, яка вже померла.
"Її ім'я якраз було Надійка і вона була гіперактивна. Була постійно біля мене і "льотала". А потім так вийшло, що забрали її лікарі на операцію, і щось там пішло не так", — розповідає засновник хореографічного колективу Віталій.
Організацією концертів, довозом учасників та веденням сторінок у соцмережах займається Юрій Мазур. Він каже, що хореографічні заняття допомагають людям реабілітуватися. У "Надійці" раді усім, особливо людям з інвалідністю.
Учасники колективу “Надійка”. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Сокирко
Колектив проводить репетиції двічі на тиждень у коледжі фізичного виховання. Але, за словами Юрія, учасники мріють про власне приміщення та транспорт, аби кожен з них міг завжди бути присутнім на репетиціях та виступах.
Юрій Мазур. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Сокирко
"У нас, до речі, потреба є саме в доступному транспорті, який має підйомники або спеціальний заїзд для візків. Тому зараз звертаємося до різних організацій, до мера. Плануємо мати своє приміщення, бо наразі тренуємося тут. Хочемо також зробити школу, щоб навчати, і відновлювальний центр. У нас вже є реабілітологи, які хочуть брати участь. Тож ми готові ставати прикладом, щоб було ще більше таких організацій, і загалом, щоб в Україні піднімалося питання людей з інвалідністю", — каже Юрій Мазур.
