За інформацією: Суспільне Івано-Франківськ.
Катерина Светлакова та Дмитро Маслюк у червні 2024 року переїхали з Києва до села Хімчин, що на Івано-Франківщині. Подружжя придбало будинок за три тисячі доларів і власноруч облаштовувало його. Перші місяці жили без повноцінної ванної кімнати, прали вручну, носили воду від сусідів і спали на дерев’яних піддонах замість ліжка. Згодом обладнали кухню та санвузол, викопали криницю й зробили опалення. Тепер продовжують відновлювати глиняну хату, намагаючись зберегти її автентичність. Катерина вирощує овочі на грядках і готує домашню консервацію. Сім’я також прихистила тварин і власноруч зробила дорогу до оселі у віддаленому присілку, до якої раніше не було доїзду.
Про переїзд із Києва, відновлення старої гуцульської хати та облаштування побуту власними силами подружжя розповіло Суспільному.
Від мрії про гори до купівлі хати: як наважилися на переїзд
Катерина Светлакова родом — із Чернігова. До переїзду на Гуцульщину вона жила в Києві, працювала у сфері управління персоналом і займалася благодійністю. Після початку повномасштабного вторгнення жінка заснувала благодійний фонд «Янголи.ua», що допомагає військовим. За словами Катерини, через два з половиною роки роботи вона відчула емоційне виснаження та думала, як відновити сили. Водночас фонд мав багато запитів на допомогу, а витрати на оренду приміщення та інші потреби призвели до боргу.
Катерина Светлакова на обійсті в Хімчині. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Сокирко
«Я вже зрозуміла, що мене треба рятувати. Сама себе маю якось врятувати. Збори йшли непогано, але запитів було набагато більше. До того ж оренда фонду була дуже дорога, і я просто пішла в мінус 200 тисяч гривень. Просто всі кредитки в мінусах були. І ми шукали щось таке максимально бюджетне, щоб можна було, попрацювавши в Києві декілька місяців, купити», — розповідає Катерина.
Спочатку подружжя шукало будинок неподалік Києва, але згодом жінка вирішила подивитися на варіанти біля гір. Знайшовши оголошення про продаж будинку в Хімчині Косівського району, Катерина та Дмитро вирушили на його огляд.
Хата, яку купили у Хімчині Катерина Светлакова та Дмитро Маслюк. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Сокирко
«Я — людина гір. І в мене давно була мрія жити в горах. Я така: хм, час реалізувати свою мрію. Я просто відкривала Google Maps, я не знала взагалі цього регіону. По рельєфу дивилася, що є максимально близько до гір. Визначила для себе Косівський район. Відкривала, збільшувала кожне село, і така: о, тут є рельєф гір, а тут ніби немає. Випадково я знаходжу цю хату, і ми з чоловіком — два авантюристи, я кажу: дзвони, хата реальна, вона продається. Ми спочатку думали — як дачний варіант на літо для відновлення сил. А потім вирішили, що можемо залишатися» , — каже Катерина Светлакова.
Катерина Светлакова. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Сокирко
Будинок придбали 28 квітня 2024 року за 3 тисячі доларів, а вже 23 червня Катерина Светлакова та Дмитро Маслюк переїхали туди жити. За словами жінки, оселю власники довго не могли продати через її розташування — кінець села, а останні 400 метрів до будинку не було облаштованого під’їзду.
«Я розуміла, що отримую за ці гроші, ілюзій у мене не було. Ми розуміли, що просто в горах зі статусом гірської місцевості ми не знайдемо хату. Три тисячі доларів — це невеликі гроші. Третє — це те, що тут навколо тиша, ліс. І, звісно, що в нас було багато факторів, які впливали на можливість там жити: віддалена робота, наявність автомобіля, відсутність дітей. По суті, ми абсолютно вільні. Ми могли починати де завгодно, за будь-яких умов», — говорить Катерина Светлакова.
Дорога до обійстя Катерини Светлакової та Дмитра Маслюка. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Сокирко
З її слів, необлаштований під’їзд став однією з найбільших проблем. Частину дороги до будинку подружжя зробило самотужки. До цього речі та будівельні матеріали до хати переносили вручну.
«Ми цьогоріч наймали грейдер, вирівнювали дорогу. Взяли 24 тонни щебеню. Закликали сусідів на толоку, і за два дні ми її привели до ладу. І все. Зараз до нас доїжджають на будь-якій машині, якщо не дуже низький кліренсВідстань від найнижчої точки днища транспорту до дорожнього полотна. І у нас тут є переїзд через потік. Ми довго думали: робити там місточок чи ні, але тут фіриВози, підводи їздили роками, відповідно, немає сенсу. Всього виходить, що ми зробили 400 метрів дороги», — говорить Катерина.
Два місяці носили воду від сусідів і з потоку
Коли разом з чоловіком Катерина придбала будинок, на подвір’ї стояла стара криниця. Навесні вода в ній була, але згодом через посуху вона зникла. Родина почистила колодязь, проте вода не прибувала. Стару криницю згодом перетворили на елемент ландшафту, облаштувавши на її місці альпійську гірку.
Альпійська гірка на подвір'ї Катерини Светлакової та Дмитра Маслюка. Суспільне Івано-Франківськ
«Ми два місяці воду від сусідів возили, з потічка брали, а ще ж і дороги не було, це все вручну», — розповідає Катерина.
Нову криницю викопали нижче — там, де було джерело.
«Ми її копали повністю з нуля. Це абсолютно ручна праця, тому що машина сюди не могла під’їхати. А свердловину ми не могли робити, бо там — глина. Насос замулюється, і постійно треба було б купувати нові насоси. І оскільки ми копали вже під час відключення світла, то чітко розуміли, що немає світла — немає води. Відповідно, ухвалили рішення: буде криниця, щоб пішов з відерцем, витяг собі, якщо треба, і вже маєш воду», — говорить жінка.
Інтернет облаштували ще до переїзду
За словами Катерини, їм з чоловіком потрібен стабільний зв’язок, адже обоє працюють дистанційно. Тому інтернет став одним із перших питань, які вирішували в новій оселі.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
«Ми приїхали сюди і кажемо власниці: давайте нам інтернет нам. Вона відповідає: “Тут немає в свічі виходу. Доведеться з центру села копати трактором попри городи людей і вести вам електрику”. Вони почали проводити цю електрику, ми приїхали, а завтра у чоловіка — добова зміна. Йому треба бути на роботі. І я до цього майстра кажу: значить, дивись, завтра має бути. Якщо чоловік не вийде на роботу, більшість АЗС може стати. Давай щось робити. Якщо ні, то я прийду завтра і будемо працювати в тебе. Не знаю, правдами-неправдами, але в ніч перед роботою вже в нас інтернет був», — пригадує Катерина.
Дмитро Маслюк. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Сокирко
Втім навіть після підключення інтернет іноді зникав. Так само бувають проблеми з мобільним зв’язком. Дмитро розповідає, що в таких випадках сідав у авто з ноутбуком і їхав на гору, де можна було «зловити» мобільну мережу та продовжити працювати.
«Насправді за весь час, що ми живемо, було, може, чотири рази, коли пропадав інтернет на пару годин, і то це були якісь обриви на лінії. І, в принципі, викручувалися», — каже Дмитро Маслюк.
Без ванної кімнати й ліжка: як облаштовували побут
Після переїзду подружжя поступово приводило будинок до ладу. Вони виносили непотрібні речі, мили поверхні, фарбували стіни й двері та проводили комунікації. На початку в оселі не було санвузла.
«Там, де зараз клумба, у нас був требникТуалет. Ми його просто тут викопали, і він був такий хирлявий. І дверку ми не встигли зробити, там висіла ширма. І коли сильний вітер, ця шторка — в обличчя, задня стінка відпадає, ти сидиш і намагаєшся сконцентруватися. Для людей, які весь час прожили в певних умовах, це було, звісно, дискомфортно. Щоб помитися, ми гріли воду, поставили бочку, зробили душ. Прала я все вручну. Різні були умови», — пригадує Катерина.
Дмитро розповідає, що до Різдва мав облаштувати ванну кімнату — такий дедлайн йому встановила дружина. Тож він під ці потреби переобладнав комору.
«Я ніколи не займався будівництвом. Там частково десь щось по квартирі, але глобально нічого не робив. З каналізацією мені допомагав молодший брат, він приїжджав. Роботи тривали, хоч світло вимикали. В мене там стояв генератор, навіс. Дощ, сніг — ми все одно продовжували, тому що дружина жартівливо казала, що якщо не буде ванної кімнати, у нас Христос не народиться. Під ліхтарями це все робилося, але до Різдва зробили, вже можна було прийняти душ повноцінно», — каже Дмитро.
Спальня в будинку Катерини Светлакової та Дмитра Маслюка. Суспільне Івано-Франківськ
Перший час подружжя облаштовувало побут з того, що мало під руками.
«Десь перший рік, напевно, ми спали так: звичайні палети, зверху — двоспальний матрац. Але взимку, звісно, було дуже холодно, тому що палети все-таки низькі, і це максимально близько до підлоги. Плюс у нас ще не було лінолеума, словом, мерзли ми перший рік. Потім вже змогли собі дозволити купити букове ліжко», — пригадує чоловік.
Як створюють комфорт у глиняній хаті
Будинок Катерини Светлакової та Дмитра Маслюка — глиняний, площею 59 квадратних метрів. За словами чоловіка, глиняні стіни допомагають підтримувати комфортну температуру: зберігають тепло взимку та прохолоду влітку. Водночас дім потребував утеплення та ремонту. Підлога мала великі щілини, через які надходило холодне повітря. Вікна були старими, а двері та стіни потребували оновлення.
Катерина Светлакова несе дрова. Суспільне Івано-Франківськ
Одну з кімнат вони наразі опалюють дровами, в іншій — газовий конвектор. Зі слів Катерини, опалювальний сезон там триває довго — торік вони опалювали будинок до 1 червня, а зазвичай починають — вже в середині вересня.
Поступово подружжя облаштувало кухню. До цього замість повноцінного меблевого набору використовували столи попередньої власниці, в одному з яких зробили отвір для мийки. Нові меблі встановили у вересні.
Кухня, яку облаштували Катерина Светлакова та Дмитро Маслюк . Суспільне Івано-Франківськ
«Як тільки викопали криницю, ми проклали воду в хату. А зливу ж не було, ями не було. Тому в мене була мийка — кран, який підігрівав воду, і відро внизу. І я чітко знала, скільки тарілок маю помити, щоб наповнити це відро. І це все було вже в холодну пору. А зараз уже маємо повноцінну нормальну кухню. Ми буквально зробили у вересні, тому вона абсолютно новесенька», — розповідає Катерина Светлакова.
Пічка у хаті Катерини Светлакової та Дмитра Маслюка. Суспільне Івано-Франківськ
Частину меблів і декору родина не купувала, а відновлювала. За словами жінки, старі шафи фарбували, дошки зі сараю перетворили на полиці, а колишню етажерку почистили та пофарбували. Тепер вона виконує роль домашнього бару. У будинку залишили й частину автентичних речей. Наприклад, старий килим перенесли зі стіни на підлогу, а бабину скриню використовують для зберігання дров.
«Ми намагалися тримати баланс між бюджетом, зручністю і якимось певним колоритом. Звісно, що ми — на Гуцульщині, хочеться підтримувати гуцульський стиль. От люстра в гуцульському стилі — це така річ, через яку я довго домовлялася зі собою, щоб її придбати, тому що це дорого», — говорить Катерина.
Скриню подружжя використовує для зберігання дров. Суспільне Івано-Франківськ
Як блог про життя в горах переріс у байєрствоЗакупівля товарів
Після переїзду Катерина та Дмитро не змінювали основної професійної діяльності. Обоє працюють віддалено у сферах, пов’язаних із критичною інфраструктурою. Катерина — фахівчиня, яка займається управлінням персоналом і бізнес-процесами компанії. Окрім основної роботи, продовжує коучингову практику, займається байєрством, благодійністю та веде блог про життя на Гуцульщині. Пригадує: коли вперше знімала відео з місцевого базару і почала показувати покупки, мала 23 підписники.
Катерина Светлакова займається управлінням персоналом і бізнес-процесами компанії, веде блог про Гуцульщину та займається байєрством. Суспільне Івано-Франківськ
«Знімаю більше для душі, щоб розказати про цей край, показати ці традиції і надихнути людей, що не треба боятися переїздів, особливо в село. В якийсь момент одна із підписниць каже: “Кать, я хочу, щоб ти мені там купила то, то, то. Скільки ти за це хочеш?” Я така: “Ну, є ж байєри в Америці”. А байєр базару — це взагалі ніхто такого не чув. Я поставила для себе ціль, що всі гроші, які отримую з байєрства, йдуть виключно на погашення заборгованості фонду і допомогу чинним моїм зборам. Тобто півтора року я, як байєр, працювала лише на благодійність», — каже Катерина.
Катерина Светлакова показує консервації. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Сокирко
Консервації, гуцульські традиції та нові звички
Зі слів жінки, до переїзду вона практично не займалася консервацією. Тепер самостійно закриває аджику, овочеві салати, збирає гриби та готує їх за гуцульським рецептом.
Помідори, які вирощує Катерина Светлакова. Суспільне Івано-Франківськ
«Спочатку думала: я все куплю в магазині, нащо мені це треба? Але потім я розумію, що магазинний смак — то вже не такий смак, то вже не так смачно. Крім того, завжди повинно щось бути. Якщо, наприклад, у нас навіть дуже сильно замете дорогу чи хтось зайшов на каву, ну, картопля є — вже відварив, до картоплі якийсь салат відкрив. Поставив на стіл — все, вже є чим пригостити людину», — говорить Катерина Светлакова.
Дмитро Маслюк квасить капусту. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Сокирко
Квашенням капусти у сім’ї займається Дмитро.
«Є такий старовинний рецепт, коли ще в бочках капусту квасили, я за ним і роблю. Туди йде тільки сіль, капуста і трошки моркви. На 1 кілограм капусти в мене йде одна чайна ложка з гіркою солі. Три дні воно має побродити. І все, через три дні капуста готова. Такий найпростіший і смачний рецепт», — розповідає Дмитро.
Домашній бар зі старої етажерки. Суспільне Івано-Франківськ
Катерина захоплюється місцевими майстрами, які вишивають, тчуть килими та виготовляють дерев’яні речі.
«Тут люди дуже талановиті. У кожній хаті вміють вишивати, робити килими, дерев’яні якісь речі. Я вперше опинилася в такій місцевості, де дуже багато талановитих людей. Це надихає. Сама почала вишивати», — каже Катерина.
Чотири собаки й кішка Сірі
Упродовж двох років у сім’ї Катерини та Дмитра живуть чотири собаки, торік з’явилася кішка на ім’я Сірі. Одного із собак, Рокі, подружжя забрало з Шурдина, що поблизу румунського кордону. У нього були пошкоджені лапи, які не згинаються від народження, тому подружжя возило собаку на реабілітацію.
Катерина Светлакова із собакою Рокі. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Сокирко
«Там він пропав би. А у нас у нього “all inclusive”: щеплення, харчування, вітаміни — все, що потрібно. Штани йому тільки 5700 гривень коштували. Але це був збір на мій день народження. Там зібрали трошки більше, то я вже просто перерахувала на притулок для тварин», — розповідає жінка.
За словами Катерини, через мишей, які періодично пробираються до хати, вирішили завести кішку. Назвали її Сірі.
«Ми взагалі — собачники. Ми знаємо, як виховувати собаку, як кота — ні. Але вона швидко адаптувалася і виконує, в принципі, команди, як і собака. Назвали Сірі, тому що ми хотіли “стібати” її, казати: “Сірі, де миша?” І вона зараз приносить нам їх періодично», — каже Катерина.
«Ще жодного разу не пошкодував»
Катерина розповідає, що до найближчого магазину в центрі села — п’ять кілометрів. Там також є пошта, амбулаторія, школа, дитячий садок, заклади харчування. До Косова, де подружжя відвідує тренажерний зал і може звернутися до лікарні, — 13 кілометрів. Дорога займає приблизно 35 хвилин.
«Тут не так, як у Києві: вийшов біля дому в супермаркет, узяв продукти і пішов. Треба скласти список, поїхати, усе закупити», — каже Катерина.
Попри побутові труднощі й віддаленість оселі, подружжя не шкодує про переїзд із Києва на Гуцульщину.
«Можливо, десь колись, якісь психи, як у всіх, бувають. Коли ти виходиш такий весь нарядний, їдеш на якийсь захід, а тут після дощу просто глина навколо. Ти доходиш до машини, а на кросівках величезний шар глини. Ти весь брудний, такий: та навіщо воно треба було. Але це такі тимчасові незручності», — каже Дмитро.
Катерина Светлакова. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Сокирко
Катерина говорить, що у Хімчині знайшла місце, де почувається комфортно й має змогу розвиватися.
«Я, навпаки, тут розвиваюся і в плані заробітків, своїх можливостей, реалізації ідей. Тут краще йдуть справи, ніж у Києві. Там теж йшли непогано, просто тут, напевно, гори мене підтримують. Дім — це моя фортеця, де я можу бути абсолютно собою в будь-яких умовах, де затишно, тепло і там, де ти можеш відновити свої сили», — ділиться жінка.
За словами Катерини, їхній досвід показує, що переїзд у село не обов’язково потребує великих початкових вкладень, але вимагає готовності багато працювати, вчитися нового й поважати місцеві звичаї.
