За інформацією: Суспільне Івано-Франківськ.
69-річний Володимир Войченко майже п’ять років мешкав у захопленому росіянами місті Пологи, що в Запорізькій області. У чоловіка — порушення слуху. З окупації він виїхав самотужки: за добу подолав приблизно 60 кілометрів на велосипеді, перетнув заміновані території та лінію бойового зіткнення. На шляху йому доводилося ховатися від російських дронів та обминати міни. А коли Володимир Войченко потрапив на підконтрольну Україні територію, його син Віталій спершу не повірив, коли дізнався про це. Нині вони вдвох облаштовують життя в Калуші, що на Івано-Франківщині.
Про пережите в окупації, втечу через лінію фронту та адаптацію в новому місті пенсіонер Володимир Войченко розповів Суспільному.
«Кілька днів поспіль росіяни приходили до мене додому й лякали, що застрелять»
Рідне місто Володимира Войченка Пологи російські війська захопили на початку березня 2022 року. Згодом майже вся сім’я Войченків виїхала: жінки разом з дітьми перебралися за кордон, а син Віталій служив рятувальником на Запоріжжі. Батько натомість вирішив залишитися вдома, щоб доглядати за хворою тещею.
«Кілька днів поспіль росіяни приходили до мене додому й лякали, що застрелять. Собака постійно сиділа біля порогу — її теж пістолетом лякали. Я дуже боявся. Може, Бог так мені допоміг, що вони будинок не забрали, бо, напевно, хотіли. Багато всього винесли: і телевізор, і комп’ютер — всю техніку. У залі був сервіз — його теж. З кухні все забрали й з підвалу інструменти сина. Все, що могли, — все винесли», — пригадує пенсіонер Володимир Войченко.
Пенсіонер Володимир Войченко, який виїхав з окупованих Пологів Запорізької області на велосипеді. Суспільне Івано-Франківськ/Ігор Попик
Чоловік має порушення слуху. В окупації він жив без газу, води та електроенергії, а з їжі мав лише те, що виростив на городі. Зі слів Володимира Войченка, понад рік у нього не було пенсії.
«Мусив купляти воду, щоб пити і варити. З грішми була велика проблема. Пенсії не було один рік та чотири місяці — росіяни забрали всі гроші з банку. Я позичав, а потім якось старався повертати. Працював столяром, але мого начальника вбили. Багатьом людям стріляли в голову. Я думав, чому немає зарплати? А то нашого керівника вже просто не стало, бо його застрелили. Я ходив на пошту, де роздавали гуманітарну допомогу (від Росії — ред.). Просив, щоб мені щось дали, бо я був дуже голодним. Але там швидко все розбирали, а мені не давали й виганяли звідти», — розповідає Володимир Войченко.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
Тимчасово окуповане місто Пологи в Запорізькій області, 2022 рік. Зі сайту Децентралізація
У Пологах Володимир Войченко став свідком воєнних злочинів російської армії. Зі слів чоловіка, на зруйнованій автозаправній станції поблизу його будинку росіяни зробили «братську могилу» для вбитих ними місцевих жителів.
«Там був такий великий КамАЗ. На ньому їздили двоє російських військових. Вони привозили тіла людей і просто в загальну яму їх викидали, у могилу. Обличчя всі були страшні. Коли військові поїхали, ми підходили і бачили в ямі ті тіла», — каже Володимир Войченко.
Місто Пологи Запорізької області перебуває під тимчасовою російською окупацією з березня 2022 року. DeepState
З його слів, підтримувати зв’язок із сім’єю йому вдавалося рідко. Після смерті тещі Володимир Войченко почав планувати свою втечу з окупованих Пологів.
«Український солдат перехрестив мене і сказав: “Іди далі”»
Вранці 28 вересня 2026 року Володимир Войченко замкнув усі двері в будинку й рушив у напрямку Запоріжжя. У рюкзак чоловік склав документи, медичні довідки та мінімальний запас їжі. За добу пенсіонер самостійно подолав понад 60 кілометрів через тимчасово окуповані села Новокарлівка та Інженерне, а також прифронтову смугу в Малій Токмачці. Дорогою йому траплялися спалена техніка й тіла військових — як російських, так і українських. Також чоловікові доводилося обминати приховані міни й ховатися від дронів РФ.
«Там була річка, але моста вже не було. Я хотів пройти мілиною вбрід, але побачив, що з правого боку багато військових: і росіян, і чеченців. То мусив обходити. З іншого боку — шини поскладані, але там були міни. Я вже не знав, як перебратися. Пізніше знайшов і поставив дошку, перевіз по ній велосипед та поїхав далі», — пригадує Володимир Войченко.
Дорожній знак на в'їзді в Малу Токмачку Запорізької області. З офіційного сайту Малотокмачанської громади
На світанку 29 вересня поблизу в’їзного знаку в місто Оріхів Запорізької області Володимир Войченко помітив українських військових.
«Підійшов, пояснив, що не чую. Мені показали, щоб я надав документи. У мене була ID-картка Українського товариства глухих та український паспорт. Вони побачили, звідки я. Здивувалися. Спитали: “Як ти зміг пройти? Це ж дуже небезпечно. Там і дрони літають, і заміноване все”. Сказали, щоб я йшов вперед. Там далі мене знову зупинили, я показав документи. Український солдат з шевроном на рукаві щось по рації передав, перехрестив мене і сказав: “Іди далі”», — розповідає пенсіонер.
Місто Оріхів Запорізької області, січень 2026 року. Костянтин і Влада Ліберови
«Ваш батько виїхав через “нуль” на велосипеді»
Шлях від Оріхова до Комишувахи Володимир Войченко проїхав велосипедом під антидроновими сітками. Дорогою його підібрав цивільний водій і погодився довезти до Запоріжжя.
«Коли я хотів заплатити, то відмовилися. Не взяли грошей у мене. У Запоріжжі я пішов на маршрутку — мав українські гроші. Я знав, як доїхати до “Клубу глухих”. Там була перекладачка, якій я все розказав. Вона взагалі в шоку, сказала: “Не може такого бути”. Не могла повірити, що я сам аж туди дійшов. Потім мене сфотографували і зателефонували синові», — каже чоловік.
Комишуваха. Суспільне Запоріжжя
Його син Віталій Войченко на той час вже жив в Івано-Франківській області. Він каже, що переймався за батька в окупації й рідко отримував від нього звістки. Володимиру вдалося написати синові невелике повідомлення, тож Віталій зрозумів, що тато живий. Коли йому зателефонували із Запоріжжя й повідомили про те, що батько вибрався з Пологів, він не одразу в це повірив.
«Мені зателефонували і сказали: “Ваш батько тут”. Я, звичайно, в шоку був. Як? Говорю: він же в окупації. Мені відповіли: “Та ні, ваш батько виїхав через “нуль” на велосипеді. Ми самі в шоку”», — розповідає Віталій Войченко.
Проукраїнське графіті в тимчасово окупованих Пологах Запорізької області. Telegram/Жовта Стрічка
До сина в Калуш Володимир Войченко приїхав 1 жовтня.
«У Калуші мені подобається: маленьке, приємне місто. Тут є базарчики. Син мені показав місто — дуже гарне. Тут — спокійно, а там неможливо жити вже було», — говорить пенсіонер.
Пенсіонер з Пологів Володимир Войченко, який на велосипеді виїхав з окупованого міста через лінію фронту. Суспільне Івано-Франківськ/Ігор Попик
Нині батько й син живуть разом. Віталій Войченко каже: сподівається, що після пережитого Володимир зможе адаптуватися на Івано-Франківщині.
«Зараз я дуже радий, бо тато — поруч. Я розумію, що з ним. І я перестав так сильно перейматися. Звичайно, на початку воно тяжкувато, але людина адаптується до всього. А що? Жити потрібно далі. Зупинятися не можна. Тим паче, зараз така війна, жити треба», — каже син Володимира Войченка.
