До повномасштабного російського вторгнення Назарій Кішак на позивний «Шериф» був радником голови Івано-Франківської міської ради з питань безпеки та правопорядку. Сьогодні військовий — командир відокремленого кулеметного взводу.
Іванофранківець на фронті не вперше.«Шериф» захищав Україну від російської орди ще у 2014 році, коли окупанти вторглися на територію українського Донбасу. Тепер його бригада знову зупиняє російську армію на сході України.
Про перший день відкритого російського воєнного нападу, найважчий бій, різницю між характером війни у 2022 та 2014 років й що зробить першим після перемоги України, Назарій Кішак розповів в інтерв’ю журналістці Фіртки.
Твій позивний «Шериф». Чому саме таке «фронтове імʼя»?
Позивний «Шериф» придумали побратими. Найімовірніше, тому що раніше я працював в правоохоронних органах або ж, тому що, як кажуть хлопці, маю загострене почуття справедливості та чесності. За їхніми словами, вдало характеризує мене це ймення.
Як для тебе почалось 24 лютого?
Перший день повномасштабного вторгнення Росії на територію України у мене розпочався рано—вранці. Приблизно о п’ятій годині я вже слідкував за новинами, щоб розуміти, до чого потрібно бути готовим. Також до мене зателефонував рідний брат, який захищає Україну з 2014 року, і підтвердив: «Почалася повномасштабна війна».
Після цього я почав збирати необхідні на фронті речі: одяг, шолом, бронежилет — тобто різне військове спорядження. Заправив авто та поїхав на роботу до Івано-Франківської міської ради, щоб почути план оборони Прикарпаття.
Тим часом зранку 24 лютого міська Асоціація учасників АТО/ООС збирала ветеранів для створення груп швидкого реагування, що мали висуватися на оборону Івано-Франківської області в разі висадки десанту чи роботи диверсійних груп.
Тоді у мене виникла ідея створити Добровольче формування Івано-Франківської територіальної громади задля забезпечення правопорядку та безпеки в громаді, куди доєдналися 200 добровольців. Відтак, ми співпрацювали із силовими структурами, правоохоронними органами та органами місцевого самоврядування.
Зважаючи на попередній досвід роботи у правоохоронних органах, я знав, як працює будь-яка організація чи команда. Насамперед ми створили штаб, а потім почали набирати туди людей.
Охочих захищати рідне місто було багато. Так нам й вдалось створити штурмову групу, з людей, які мали бойовий досвід та «після дзвінка» готові були виїхати на завдання.
Наразі Назарій командує кулеметним взводом у механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. Тут — іванофранківці, і переважна більшість — працівники Івано-Франківської міської ради.
На фронті прикарпатці воюють вміло. Потужно та успішно б’ють ворога, відважно тримаючи оборону країни від російських окупаційних військ. Героїчно захищають рідну землю, бо хочуть якнайскоріше повернутися додому, до рідних людей.
Розкажи більше про своїх побратимів.
Основою кулеметного взводу окремого підрозділу 72-гої ОМБр стали члени Добровольчого формування Івано-Франківської територіальної громади №3. Тридцять п‘ять людей організовано зі мною мобілізувалися до бригади. Одиниці з них мали бойовий досвід — потрібно було швидко адаптовуватись під нові реалії.
Сьогодні ж наш взвод постійно вчиться, удосконалюється. Ми відпрацьовуємо способи ведення вогню по різних цілях та відстанях, щоб у бою досягати найкращих результатів — завдавати максимальних втрат ворогу та якнайскоріше прогнати його з нашої землі.
Я впевнений у своїх хлопцях на сто відсотків. Вони отримали бойовий досвід та вміло його використовують. Зокрема, навчилися корегувати артилерію, аналізувати весь бій. Побратими вже розуміють, хто противник, що він може, розрізняють, коли ворог перевіряє нас, а коли дійсно йде у штурм.
Ми одна команда. Для мене, як командира, зберегти їхнє життя важливіше будь-яких виконаних цілей, захоплених позицій чи відбитих територій.
Від початку повномасштабної війни твій взвод виконував задачі у різних напрямках. Розкажи про декілька з них.
Один з напрямків — Вуглегірська теплова електростанція. Зранку заїхали в зону відповідальності, а вже ввечері прийняли перший стрілковий бій, прорив, який вдалось вдало відбити. Насправді ніхто не міг й подумати, що ми настільки будемо близько з ворогом — дистанція сягала всього-на-всього 50 метрів.
Ще один напрямок — селища у Бахмутському районі Донецької області Кодема та Зайцеве. Там ми «гарно» всипали російським окупантам. І третій, один із найскладніших, — бої у напрямку Мар’їнки, який потребує більше артилерії, розвідувальних комплексів.
А який бій був найважчим?
Один з найважчих боїв відбувся у Зайцеве. Тоді — вісім годин безперервно потрібно було контролювати артилерійську підтримку та відпрацьовувати по наданих координатах, щоб противник не прорвав лінію оборони.
У результаті бій успішно завершили — противник зазнав втрат.
Ти — учасник ООС/АТО. Як взагалі змінився характер війни у 2022 році, якщо порівнювати з 2014?
Характер різноманітний — залежно від напрямку відрізняється. Був напрямок, коли не було сильних артилерійських ударів, а були здебільшого стрілецькі бої, працювали танки, БМП.
Тим часом на другому напрямку були здебільшого артобстріли, а на третьому — ще зовсім інша ситуація. На це потрібно зважати й щоразу використовувати нову тактику бою.
У соціумі побутує думка, що російська армія не вміє воювати. Так, ми переконались, що їхній метод ведення війни абсолютно дикий: вони руйнують цивільні інфраструктури та вбивають мирних громадян.
З досвіду, чи справді російська орда зовсім не вміє воювати чи все-таки не варто недооцінювати ворога?
Якби російська армія не вміла воювати, вони б були дуже далеко від нашого кордону. Вони вміють воювати професійно. Вони добре підготовлені, тому нам потрібно бути обережними та обачними.
Те, що пишуть не завжди правда. Недооцінювати ворога — означає програти війну.
Що на війні мотивує, щоб не перегоріти?
Мій колектив, книга про «Чорних Запорожців», яку я зараз читаю, хоча часу на це практично немає, та смачна їжа.
Інколи передивляюсь в галереї телефону старі фотографії та відео — вони мене бадьорять. Згадую про дочку, і мрію якнайшвидше приїхати додому, щоб обійняти її.
Війна виснажує, фізично та, що найгірше, морально. Бувають моменти абсолютного розчарування, зневіри. Тоді важливо перетерпіти: стиснути волю в кулак та продовжувати боротьбу, мотивувати себе та колектив до боротьби. Ми мусимо вигнати окупанта.
Розумієш, я відчуваю себе на своєму місці. Адже роблю ту роботу, яку вмію та люблю. Наша країна зараз потребує захисту, відбиття російської агресії. Маючи попередній бойовий досвід, я ніколи б не всидів вдома. Зі мною воюють представники різних професій, але всі ми тепер військовослужбовці, які прагнуть миру на рідній землі та перемоги.
Для підтримки України та наближення перемоги вкрай важливий тил, який забезпечує, зокрема, матеріальні потреби фронту.
Поки Збройні сили України «денацифікують» окупантів, а резерв готується до другої фази, цивільним рекомендують відновлюватись та продовжувати жити звичним життям там, де це можливо.
Навчатись, ходити на роботу, виховувати дітей, займатись хатніми справами, гуляти, волонтерити та жертвувати (за можливості) кошти на українську армію, яка воює, щоб українці могли дозволити собі продовжувати жити.
Чи відчуваєте з побратимами підтримку тилу?
Відчуваємо дуже. Цю підтримку дали зрозуміти люди, які щоденно нам пишуть, цікавляться, як ми та питають, що нам потрібно, а згодом привозять необхідні речі, інколи прямо на передову. Люди з цілої країни, а подекуди й з-за кордону допомагають.
Найсильніше, мабуть, відчули силу підтримки й допомоги від волонтерів, яких ми давно охрестили «ангеликами» у перші дні повномасштабного російського нападу, коли складно було купити необхідну амуніцію, техніку та засоби зв‘язку. Купити, а не знайти. І навіть тоді кожне наше прохання виконували. Швидко та якісно, без зайвих запитань та уточнень.
Ось так з початку нашої служби ми відчули, що — не одні. Нашому підрозділу допомагають амуніцією, продуктами, засобами гігієни, медикаментами. Це колосальна підтримка — ми вдячні за неї.
Волонтери — добрі друзі військових, без них як без рук. Разом до перемоги.
Що зробиш першим після нашої перемоги?
З донькою поїду на відпочинок. Та й загалом проводитимемо разом якнайбільше часу — сильно вже засумував за нею. Хочу уже чимшвидше розповісти їй про перемогу України.
Агенція новин «Фіртка» чинить ворогу інформаційний спротив. Будь ласка, підтримайте редакцію!
