У Національному мультипредметному тесті 2023 обов’язковими будуть лише два предмети – українська мова та математика. Історію України, яка була третім обов’язковим предметом минулого року, прибрали зі списку.
Тепер її можна складати лише за бажанням, пише Фіртка.
Втім, з таким рішенням різко не погоджуються історики, а особливо в умовах воєнного стану. Ситуацію прокоментував прикарпатський історик Ігор Любчик, професор кафедри українознавства і філософії ІФНМУ.
«Історія – це складова національної ідентичності. Як можна цим ігнорувати в умовах війни? Чи на усіх рівнях солідаризуємося в усвідомленні історичності подій, які переживаємо? Задаюся цим питанням після того, як почув, що історію України виключили з обов’язкового переліку предметів НМТ.
На моє переконання, питання знання чи незнання історії України – це питання державної стратегії, а в умовах сьогодення, взагалі питання національної безпеки», – запевняє Ігор Любчик.
Історик ділиться, що не уявляє, як можна було так обезцінити національні пріоритети.
«Якими критеріями і так званою оптимізацією в освітньому процесі керувалися ті, хто приймав подібні рішення?
Сьогодні, як в завжди в принципі, саме через систему освіти ми формуємо пріоритет національної свідомості. Це той шлях, де ми можемо відновити історичну пам’ять українців.
Цікаво, як можна досягнути україноцентричності в освіті, якщо так обезцінювати історію України? Це одна з небагатьох дисциплін, на якій є змога поговорити про найважливіше нації: надихатися успіхами, аналізувати поразки, з’ясовувати особливості, брати уроки та спростовувати міфи.
Мусимо констатувати, що суспільство періодично «купувалося» і, на жаль, продовжує це робити на дешеві пропагандистські кличі про «історію не на часі».
Як викладачу вишу з певним досвідом, мені доводилося неодноразово чути від студентів, які сприймали історію як типовий шкільний предмет: «історії майже не було», «не вчив», «не любив», «мав поганого вчителя» – тому й «не знаю».
У стані сьогоднішньої російсько-української війни, яка триває з 2014 р. національна історія стає зброєю і таким самим символом національного суверенітету, як територія, гімн, стяг, герб», – наголошує історик.
Ігор Любчик наголошує, що важливо, аби наше суспільство надалі менше хибило в таких фундаментальних питаннях, адже ціна занадто висока.
«За роки існування Української держави викладання історії України у навчальних закладах не мало стабільності. У 2009 р. ліквідували викладання дисципліни у вишах, згодом зусиллями громадськості цей намір зупинили, а у 2015 р. дисципліна знову фактично ліквідована.
Здійснення цього задуму стало безпрецедентним руйнівним фактором у викладанні вкрай важливої дисципліни. І це здійснювалося в умовах, коли наша країна вже зазнавала відвертого військового нападу з боку москви, що супроводжувалося небаченою ідеологічною та інформаційною експансією.
З кожним роком аудиторні години з історії України зменшувалися, уніфікувалися з іншими предметами, посилаючись на навчальні плани з Києва. Сьогодні все очевиднішим стає, що подібна практика є не об’єктивною методикою, спрямованою на оптимізацію освітнього процесу, а яскраво вираженою практикою, яка закрадалася і проростала з верхів», – наголошує історик.
