30 квітня 2026 року стародавній Галич знову став епіцентром молитви, яка переростає у чин. Тут відбулася мирна акція «Повернись живим» — не просто захід, а спільний крик душі тих, хто навчився чекати всупереч усьому. Родини військовослужбовців Галицької, Бурштинської та Дубовецької громад – матері, дружини й діти – вийшли, щоб стати голосом своїх найрідніших, чиє мовчання сьогодні болить найдужче.
Від площі Різдва Христового, де кожна плита дихає історією, колона рушила до дороги Н-09. Біля підніжжя пам’ятника Королю Данилу, у місці, де століттями гартувалася наша державність, учасники нагадали світові: наші Герої — це не цифри у звітах, це жива пам'ять і незгасна надія. Хода простяглася від заправки «ОККО» до мосту через сивий Дністер – символічного кордону між чеканням і довгоочікуваною зустріччю. У руках людей – світлини, що замість тисячі слів промовляють про любов і вірність.
Ця акція – маніфест нашої єдності. В одному строю з рідними йшли представники громад та духовенство. Спільна молитва, яку очолили о. Ігор Броновський (УГКЦ) та о. Євген Стасюк (ПЦУ), злетіла над Галичем як прохання до неба: вберегти, захистити й повернути додому кожного, хто став щитом для України. Тут немає чужого болю – є лише одна на всіх рана і одна на всіх віра.
Кожна така зустріч – це доказ того, що ми не дамо тиші поглинути імена наших Захисників. Ми боремося за кожного, бо саме в цій боротьбі за людину і проявляється наша велич як нації.
Поки ми пам’ятаємо – ми непереможні. Поки ми відчуваємо біль ближнього як свій власний – ми залишаємося Людьми. Чекаємо. Молимося. Віримо. Кожен має повернутися додому.
