Сьогодні Німшин плакав разом із небом. 19 липня громада схилила голови та прапори, віддаючи останню шану Ярославу Костишину. Рік тому, у травні 2025-го, він пішов на фронт, аби ми тут, у тилу, мали мирні світанки.
Його війна була важкою – на Чернігівському та Сумському прикордоннях, де земля здригається від щоденних обстрілів. Ярослав вистояв під ворожими ударами, але важка сержантська служба забрала здоров'я. Хвороба наздогнала в тилу. 17 липня його серце зупинилося, але його чин і вірність присязі залишилися жити в кожному з нас.
Прощальна процесія пройшла від Народного дому до місцевого храму Успіння Пресвятої Богородиці, де отці Галицького деканату УГКЦ піднесли спільну молитву за воїна. На цвинтарі зібралися сотні людей: родина, сусіди і побратими, які пам'ятають Ярослава надійним другом і вірним плечем.
Коли над кладовищем пролунав Державний Гімн, розірваний військовим салютом, кожен відчув – ми прощаємося з кращим сином України. Це була мить найвищої державної і людської вдячності.
Наші найглибші співчуття дружині Галині та синам Михайлові й Владиславу. Ваш біль – це рана на серці всієї Галицької громади.
Світла пам'ять патріоту та захиснику. Спи спокійно, воїне. Громада пам'ятатиме твій подвиг.
