Діти — одна з найуразливіших та беззахисних категорій цивільного населення під час бойових дій.
Сьогодні українці змушені захищати своїх дітей від підступного окупанта. Задля цього дорослі мають подбати спершу про свій психологічний стан, оскільки діти відчувають їхній настрій і фактично є віддзеркаленням старших. Психологи рекомендують обирати оптимістичний спосіб — вірити в Збройні сили України та перемогу.
Наукові дослідження також свідчать, що коли стрес є передбачуваним і очікуваним, він менше впливає на людський організм. І відповідно — чим більше ми говоримо з дітьми та не замовчуємо проблеми, тим більше їхній стрес та страх є контрольованим, і тим легше вони можуть впоратись зі своїми емоціями та їхніми наслідками. Саме тому з дітьми потрібно говорити про все: війна — не виключення.
Фіртка поспілкувалась з головною психологинею благодійного фонду «Діти Героїв», що опікується дітьми, які втратили одного або обох батьків під час війни, Мартою Білик про те, як розмовляти про війну та її наслідки, не травмувавши, як допомогти дитині впоратись з втратою рідної людини та як адаптуватись до життя в новому середовищі.
Російська армія підступно вторглась на територію України. Триває війна, яка не лише руйнує житлові будинки та інші об’єкти інфраструктури, а й забирає близьких людей.
Чи потрібно пояснювати, що відбувається, якщо дитина не запитує?
Насамперед потрібно зрозуміти, чому дитина не запитує про війну.
Тут причин може бути багато:
— дитина ще занадто маленька;
— сім’я швидко виїхала за межі країни й в побуті ніде не звучить тема війни (або ж дитині взагалі назвали іншу причину виїзду);
— тема війни табуйована в домі, люди поряд живуть так, ніби нічого не відбувається;
— всі довкола і так без перерви обговорюють теми пов’язані з війною;
— дитина вже пробувала щось розпитувати, але її питання ігнорувалися, їй відповідали щось вигадане, вона стикалась з агресивною реакцією на свої запитання;
— у родині загалом не заведено щось пояснювати чи проговорювати дітям, або ж немає довірливих стосунків;
— дитина старшого віку — і всі відповіді на запитання знаходить у друзів чи в гаджеті.
Пояснювати однозначно потрібно, як і просто більше розмовляти з дітьми. А ось вже, що говорити, залежить від віку дитини, наскільки близькою є до неї війна (перебування під обстрілами, життя в окупації, втрата когось з рідних чи друзів), наскільки емоційною та тривожною є сама дитина.
А як говорити з дітьми про війну та її наслідки, не нашкодивши їм?
Велике значення має в якому емоційному стані є людина, що розповідає про події. Адже часто діти (та й дорослі також) чують не самі слова, а переймають емоції співрозмовника.
Дорослі (батьки, родичі, викладачі) є тими, хто допомагає дитині відчувати безпеку та впевненість, на них можна опертися. А коли ці дорослі самі тривожні, перелякані, у відчаї, песимістично бачать ситуацію — то дітям це одразу передається. І тоді зрозуміти, прийняти, адаптуватися до подій дитині стає в рази важче.
З іншого боку, якщо дорослий повністю закриває свої переживання та емоції від дитини, то і дитина не може зрозуміти, як їй обходитись зі своїм світом переживань.
Подавати інформацію найкраще спрощено, відповідно до віку дитини. Якщо найменшим підійдуть мультфільми, казки, історії, то з віком дитина потребує вже більше пояснень.
Також бажано не «перестаратись» та не розказати дитині того, що по віку їй краще не знати.
Оптимально йти за запитаннями дитини, які не можна залишати без відповіді та дати зрозуміти, що її відповідальності чи вини в тому, що відбувається довкола точно немає.
Наскрізною канвою розмови з дитиною має бути посил від дорослого «Я є поруч, ти в безпеці, ми робимо все, щоб максимально бути в безпеці, війна закінчиться, я вислухаю та допоможу з усіма твоїми страхами та переживаннями, усі твої емоції є нормальною реакцією на ненормальні події».
Чого точно не потрібно робити та говорити?
Найосновніше — не підсилювати страхи та тривоги дітей.
Постійно увімкнені телевізор та радіо з новинами, стрічка фото та відео контенту в гаджетах, розмови дома, телефоном, з рідними, сусідами, знайомими — джерела додаткового страху, невідповідної віку інформації та травматизації.
У психології є таке поняття як «травма свідка», коли людина безпосередньо не є учасником подій, але переживає їх не менш травматично спостерігаючи за ними через екран гаджетів та постійно чуючи в просторі.
Зокрема, діти сьогодні часто дивляться відео фіксації воєнних злочинів, знущання з людей та інших, не менш разючий для їхньої психіки контент.
Не можна залякувати дитину (навіть з виховною метою) або ж передавати їй відповідальність за можливий розвиток подій.
Спілкуючись, як психолог з сім’ями, часом чую фрази: «Ось підеш без дозволу, я не знатиму де ти — й прилетить бомба. І що тоді ти будеш робити?», «Тато захищає нас, так ризикує, а ти тут елементарно не можеш», «Грошей нема, зимою буде холодно, що ми будемо їсти, а тобі одні іграшки в голові» та подібні висловлювання.
У деяких сім’ях з дітьми говорять як з дорослими, і свідомо або ж мимоволі «виливають» на дітей власні страхи та побоювання, проговорюють можливі негативні варіанти розвитку подій, говорять про власну безпорадність та необхідність дитини швиденько розділяти дорослі обов’язки. Так діти забирають на себе частину тієї відповідальності, що їм ще не посильна в рамках віку.
Чимало мам з дітьми виїхали за кордон й тривалий час не бачать рідних. Як пояснити дитині, чому так відбувається?
Враховуючи, що активні воєнні дії відбуваються уже пів року, і чимало сімей тривалий час за межами країни, то якесь пояснення дітям уже батьки дали. Я б на зараз виділила два важливі аспекти, в розмові з дітьми.
Перший — якщо дитині була озвучена вигадана історія, що ніяк не стосується подій в країні, то необхідно проговорити правдивий варіант. Адже дитина в жодній країні не може жити поза суспільством, тому в будь-якому випадку оточення ставить їй різні запитання та цікавляться причинами переїзду, чому її батько чи рідні не з нею.
Другий аспект — не уникати розмов про рідних, розділяти сум дитини за ними, разом очікувати зустрічі, будувати плани, підтримувати зв’язок, віру в те, що як тільки прийде така можливість всі неодмінно зустрінуться.
Нині все більше запитів до психологів від татів, родичів, що залишились в Україні та від матерів, що зараз перебувають за кордоном, про те, як зберегти стосунки, щоб діти не забували та не віддалялися від близьких.
Станом на 12 серпня, від початку повномасштабного російського нападу 3 182 дитини залишилися без батьківського піклування. Про це в ефірі всеукраїнського телемарафону повідомив заступник директора департаменту з питань захисту прав дітей та забезпечення стандартів рівності Національної соціальної сервісної служби Володимир Вовк.
При цьому 541 дитина втратила батьківське піклування безпосередньо через війну. Батьки 106 з них — загинули.
Як розповісти дитині про втрату та як допомогти пережити горе?
Одразу зазначу, що це запитання є об’ємним та багатогранним, тому на нього в кількох словах неможливо відповісти.
Однак, важливо розуміти, що від дитини не можна приховувати сам факт втрати, не придумувати історій на кшталт тато поїхав у довге відрядження та не затягувати з розмовою про це. Адже навіть не знаючи, що відбулось, дитина це зчитує з емоцій та поведінки дорослих, що поруч, чує з уривків фраз та телефонних розмов. Або ще гірше — довідується про втрату від чужих людей.
Найкраще, щоб розмову з дитиною мала близька людина, з якою вона в добрих стосунках.
Слова та пояснення бажано підібрати відповідно віку та попереднього досвіду зустрічі з втратами у дитини.
Як діти переживають втрату близької людини?
Емоційна реакція у дитини може бути різною, і часто відмінною від дорослих. Чим менша дитина, тим відстороненіше вона може сприйняти інформацію, поводитись так, ніби розмови й не було або ж померла людина і досі жива та скоро повернеться.
З віком та власним розумінням, що таке смерть та наскільки невідворотною вона є, діти уже реагують більш зрозумілим для дорослих способом.
Одні заперечують, інші сумують, деякі закриваються в собі, мовчать, та, на перший погляд, не хочуть згадувати про втрату.
Часто у дітей переживання проявляються у зміні поведінки, неслухняності, агресії, протесті до правил та норм, присутній страх втратити ще когось з рідних людей.
Незалежно від віку процес горювання та скорботи проходить умовні періоди, що включають шок, заперечення, торг, гостре горе та зрештою відновлення. І в кожному з них у дитини є різні потреби та способи її підтримки.
Для дітей дуже значимо, щоб поруч були дорослі, що можуть прийняти їхні переживання та відреагування, якими б вони не були.
Як змінюються стосунки у сім’ї після втрати близької людини?
Як зміняться стосунки у сім’ї після втрати великою мірою залежить від того, якими вони були раніше, а також, яку роль в цих стосунках відігравала людина, яка померла. Спільне горе може як зблизити, так і віддалити рідних людей. У кожній родині це своя історія.
У кожній сім’ї є сталий розподіл обов’язків, традиції спілкування з ближчими та дальшими родичами, попередній досвід проживання горя чи складних життєвих ситуацій.
Коли в родину приходить втрата, то сімейна система перебудовується, по-новому розподіляє обов’язки та відповідальність, формує нові традиції та правила спілкування, збільшує, або ж зменшує емоційну та фізичну відстань між рідними людьми.
Також потрібно розуміти, що горювання — це процес, і на кожному з його етапів у людей є потреба як у зближенні, так і у дистанції, коли в одні моменти хочеться побути одному та віддалитися від усього світу, в інші навпаки – бути серед рідних людей та розділяти сум втрати.
Цей спільний шлях переживання та прийняття втрати, яким би складним він не був, є також можливістю для побудови міцних, довірливих стосунків у родині.
Після підступного російського нападу 24 лютого декілька мільйонів українців змушені покинути дім, тікаючи від війни.
Крім того, станом на 2 вересня від обстрілів російських окупантів загинули не менше семи тисяч цивільних, ще понад п’ять тисяч отримали поранення. Про це в ефірі всеукраїнського телемарафону розповів перший заступник міністра внутрішніх справ Євген Єнін.
Російські війська обстрілюють мирне населення. Снаряди потрапляють в садки, лікарні, школи, залізниці, пологові та іншу цивільну інфраструктуру. Українські родини змушені ховатися в укриттях, підвалах та метро. Цивільні помирають від травм, голоду та спраги.
Сьогодні чимало українців потребують допомоги. Міністерство соціальної політики України разом із міжнародними організаціями розпочали програми грошової допомоги для незахищених родин із дітьми, які постраждали через війну та потребують фінансової підтримки. Не стоять осторонь й волонтери.
Наостанок розкажіть, кому та яку допомогу надає фонд «Діти Героїв», щоб ті, хто потребує підтримки могли дізнатись про таку можливість.
Фонд опікується родинами, як цивільних, так і військовослужбовців, які втратили матір, батька або обох батьків внаслідок повномасштабного російського вторгнення в Україну. Ми допомагаємо незалежно від розташування сімей. Тобто, й тим українцям, які сьогодні перебувають за кордоном чи на тимчасово окупованих територіях.
Постраждалі родини можуть отримати фінансову, психологічну, гуманітарну допомогу та тимчасовий прихисток. Також є довгострокова підтримка: юридичні консультації, допомога з організацією навчання, а також — хобі, відпочинку та подорожей.
Крім цього, фонд компенсує медичні витрати на дітей до їх повноліття і допомагає при вступі до коледжів і закладів вищої освіти, з роботою та стажуванням.
Станом на 1 вересня 649 дітей підтримує фонд, п’ять—десять дітей щоденно долучаються до наших програм.
Так, 500 дітей отримали першочергову матеріальну допомогу, 110 родин отримують психологічну підтримку, 105 — юридичну підтримку, 150 дітей вивчають іноземні мови, 41 дитина отримала гаджет для онлайн-освіти, 38 дітей відпочили в літньому таборі на Закарпатті та за кордоном, дітям надали 250 пар якісного взуття, а також 22 дитини отримали оптику.
Як можна отримати допомогу від благодійного фонду?
Для цього треба звернутися до контакт-центру, де пояснять, чим зможуть допомогти і що потрібно, аби отримати допомогу. Після перевірки документів та підписання згоди на обробку персональних даних фонд призначає помічника, який супроводжує родину. Згодом усі деталі можна дізнатись у нього.
Контакти для зв’язку з фондом: WhatsApp: +38 068 218 8971; call-центр: +38 044 247 57 88; електронна пошта: [email protected].
Агенція новин «Фіртка» чинить ворогу інформаційний спротив. Будь ласка, підтримайте редакцію!
