У Калуші на фасаді філії Калуського ліцею №10 в Підгірках відкрили меморіальну дошку загиблому Герою, випускнику навчального закладу Роману Думінкевичу. Незважаючи на холодний сніг і дощ, вшанувати пам’ять бійця прийшли рідні, близькі та просто небайдужі калушани. 21 Березня, 2024, 15:00 Калуш Переглядів: 865 
“Цінуйте, любіть один одного, ми живемо в час війни й не знаємо, що нас чекає”, — зазначила дружина загиблого Героя Головні новини Калуша та Прикарпаття у Телеграм
Роман Думінкевич — стрілець-помічник гранатометника військової частини А4640. Народився 28 серпня 1981 року в Підгірках, інформують “Вікна”.
Був найстаршим сином у сім’ї. Мав молодших брата Івана та сестру Ірину. Завжди з відповідальністю ставився до навчання і до своїх обов’язків. Був цілеспрямованим і наполегливим, товариським, вірним і надійним товаришем для своїх друзів, йдеться в проєкті “Спогади крізь віки”.
“Завжди піклувався про мене як про молодшу сестру, мав дружні братерські відносини з нашим другим братом Іваном”, — розповідає сестра Ірина.
У 1996 році після закінчення дев’ятого класу вступив до Калуського вищого професійного училища №7, де здобув професію електрогазозварника.
17 листопада 1999 року був призваний на строкову службу у внутрішні війська охорони МВС, яку проходив у Дніпрі. Після звільнення в запас 9 липня 2001 року влаштувався на роботу на калуський завод “Будмаш”.
25 жовтня 2003 року одружився з коханою дівчиною Мариною. У щасливому шлюбі виховували двох синочків Богдана та Андрія.
Староста Студінського старостинського округу Марія Стасюк пригадує, що Роман був звичайним сільським хлопцем, дбайливим чоловіком, турботливим батьком. Щирий і тихий, старанний і відповідальний. Роботи ніколи не боявся. Про таких у селі кажуть “справжній ґазда”. Як ніхто вмів контролювати свої емоції. Він завжди приходив на допомогу, коли хтось просив чи навіть не просив, а просто її потребував.
24 серпня 2022 року Роман приєднався до лав Збройних сил України. Служив стрільцем помічником гранатометника другого штурмового відділення першого штурмового взводу другої штурмової роти військової частини А4640. Навчання проходив у Чехії.
За словами побратимів, був відважним воїном, надійним другом. Іван Петрина ділиться спогадами.
“З Ромою хоч проживали деякий час в одному селі, але ближче познайомились уже у військкоматі. З перших днів завжди трималися разом. У різні епізоди нашої служби від роти до відділення я на посаді гранатометника, він — мій помічник. Були один одному підтримкою. Рома дуже спокійний і врівноважений. Спершу подумає, ніж зробить. Він став для мене хорошим порадником, міг віддати для побратима останнє, навіть те, що могло бути потрібне йому. Не вагався і був рішучий у своїх вчинках”.
Бойове завдання 8 червня 2023 року у районі населеного пункту Новоданилівка Оріхівського району Запорізької області стало для Романа останнім. Про його загибель бійця стало відомо лише 4 серпня.
Свій останній спочинок Герой знайшов 7 серпня 2023 року на місцевому кладовищі села Студінка Калуської громади. Посмертно Романові Думінкевичу присвоєно звання “Почесний громадянин Калуської територіальної громади”.
Класна керівниця Валентина Куликова на відкритті меморіальної дошки зазначила, що клас, в якому навчався Роман Думінкевич, був першим випускним в її педагогічній кар’єрі.
“Я пам’ятаю Романа добрим хлопчиком зі щирими очима, з усмішкою на обличчі, завжди прихильним до всіх. Вірний товариш, хороший однокласник, дитина, яка завжди посміхалася. Низький уклін дружині, дітям, батькам за чудового чоловіка, за хорошого батька і сина, учня нашої школи, за нашого Героя, якому ми зобов’язані кожною миттю свого життя. Коли болить тіло — це біль, але коли болить душа — це мука. Зараз багатьох із нас мучить ця нестерпна мука болю”, — зазначила Валентина Куликова.
Дружина Марина Думінкевич зізналася, що найбільше шкодує за тим, що так мало говорила, що любить свого чоловіка. Каже, що Роман — це найкраще, що було в її житті.
“Наше життя іноді складається настільки непередбачуване, що тільки Бог знає, що чекає нас кожну хвилину. У мене за плечима стояв мій чоловік, який був опорою, підтримкою, другом і порадником. Його обожнювали наші діти. Для них він був прикладом ніжного і люблячого батька і чоловіка. Ми всі були просто щасливі. Знаєте про що я шкодую? Про те що так мало говорили як сильно ми його любимо . А так би хотілося сказати «дякую» за теплу ранкову каву, за чуйність і тепло яке ти дарував, за доброту. Ти найкраще, що сталося зі мною у моєму житті. А скільки ми всього разом пережили! Дуже шкода, що ці звичайні буденні речі починаєш розуміти тоді, коли втрачаєш. Війна забрала у нас тебе, забрала усе найкраще. Але я вірю, що ти поруч, що ти наш ангел-охоронець. Цінуйте, любіть один одного, ми живемо в час війни й не знаємо, що нас чекає в наступну годину”, — зазначила дружина загиблого Героя.
Ірина БОРАЧОК, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
