За інформацією: Суспільне Івано-Франківськ.
Під час різдвяних свят у грудні 2025 року мати загиблого бійця Миколи Семчука з Верховини переглядала відео зі сином, на якому видно, як він на фронті ділиться сиром із побратимом. Жінка бачила ці кадри не вперше, але саме тоді вона зрозуміла, що хоче організувати волонтерську справу, щоб забезпечувати військових їжею.
За два тижні Оксана Семчук реалізувала ініціативу: закупила техніку, продукти, зібрала волонтерів та почала з ними готувати домашню їжу у реторт-пакетах. Страви у такому пакованні можуть зберігатися до 24 місяців без холодильника, їх можна скидати з дронів та розігрівати просто на позиціях. 3 9 січня до 5 лютого 2026 року волонтери приготували та передали на фронт орієнтовно 1 тисячу таких порцій. До справи продовжують долучатися охочі — допомагають фінансово, продуктами, а також приходять готувати їжу.
Про сина, який у 19 років загинув на війні, присвячене йому тату та волонтерську ініціативу його пам'яті Оксана Семчук розповіла Суспільне Івано-Франківськ.
"Я хочу захищати Україну з найкращими"
Микола Семчук народився і виріс у Верховині. Коли почалося повномасштабне вторгнення росіян, хлопцеві було 17 років. Задля безпеки разом з матір'ю та сестрою він поїхав до Польщі. Батько та старший брат юнака пішли на війну. Відтак і Микола почав наполягати на поверненні в Україну й у липні 2023 року долучився до полку "Азов".
"Він казав: "Я вирішив захищати свою країну. Але хочу захищати Україну з найкращими. Я хочу в "Азов". Там дуже складний відбір. Те, що я можу зараз, це — ще нічого. Мені треба посилено тренуватися", — згадує його матір Оксана Семчук.
Матір полеглого на війні 19-річного “азовця” Оксана Семчук з Верховини. Суспільне Івано-Франківськ
За її словами, Микола готувався до служби — інтенсивно займався та розумів вимоги відбору.
"Він тренувався двічі на день — зранку і ввечері. Микола навіть зробив собі таку дерев'яну штангу, бо дуже поспішав тренуватися. У рюкзак поставив бутель з водою і 50-60 разів з ним робив відтискання. Я ледь цей рюкзак підіймаю. Син дуже любив спорт. Готувала йому їжу, щоб білків було більше, знімала йому то все на телефон, він дивився і казав: "Мамо, дуже добре, буду їсти", — розповідає Оксана Семчук.
Микола Семчук на позивний Святий. Facebook/Oksana Semchuk
Служба на Лиманському напрямку та загибель Миколи Семчука
Микола пройшов співбесіду та навчальний вишкіл в "Азові". Опісля разом з побратимами поїхав на Лиманський напрямок. Наприкінці жовтня 2023 року його підрозділ заступив на позиції поблизу Кремінної на Луганщині. Мати бійця пригадує, що під час служби Микола просив допомогу не лише для себе, а й для побратимів.
"Купили для нього автомобіль. І коли збирали речі й трішки продуктів, син сказав: "А можете ще щось привезти для моїх друзів? Бо до нас волонтери дуже рідко приїжджають, і їм також треба". Я тоді відкрила збір — ми майже 600 банок закрили м’ясного. Ми їм усе скупили, відвезли, а діти були дуже голодні. Там дронами скидали їжу дуже рідко, в яму якусь, тож вони вночі лізли й забирали її. Побратими розказують, що їм дуже було голодно і холодно в Серебрянському лісі", — говорить Оксана Семчук.
Українські військові у Серебрянському лісі на Луганщині. Facebook/Азов
Жінка розповіла: коли її син отримав контузію та захворів, все ж поспішав повернутися на фронт: "З цих 33 днів на позиції один раз його вивезли на три дні. Він був дуже контужений. Микола зателефонував мені з госпіталю і каже: "Мамо, в мене горло болить дуже, в мене температура — 40°". Потім сказав, що йому легше і треба повертатися до хлопців. Я йому: як? Ти ж хворий, кажи, нехай тебе ще не виписують. Син відповів: "Мамо, ти нічого не розумієш".
19-річний воїн Микола Семчук. Надала Суспільному Оксана Семчук
30 листопада 2023 року Микола Семчук загинув разом із побратимом Нікітою Засядьком під час мінометного обстрілу в селі Діброва Сіверськодонецького району Луганської області.
"Він повернувся на позицію 25 листопада зранку, а вночі 30 листопада вони вже мали виходити. Зайшла друга рота. Це було останнє завдання — забрати боєкомплект. Вони потрапили під мінометний обстріл. Він загинув на місці з побратимом", — розповідає Оксана Семчук.
Після загибелі “азовців” Миколи Семчука та Нікіти Засядька у Верховині у 2024 проводили автомотопробіг пам’яті воїнів. Facebook/Радіо Гуцульська Столиця
У день, коли поліг Микола, Оксана Семчук ховала батька.
"Ми приїхали після похорону. Я кажу своєму чоловікові: Колічка не дзвонив щось. Треба завтра до нього зателефонувати. Якщо не буде брати трубку — дзвонимо до командира. І наступного дня до мене прийшли з ТЦК. У мене два сини були тоді на війні: Вася служив на Запорізькому напрямку, Микола — на Лиманському. Не знаю, для чого, але я просто запитала: хто? Хоча будь-яка відповідь, яку б вони сказали… Це мої діти", — каже жінка.
"Святий житиме вічно"
Микола Семчук мав позивний Святий. Після загибелі сина Оксана зробила на руці татуювання з написом: "Святий житиме вічно".
"В одній розмові син казав, що хоче набити татуювання. Але не встиг. Я подумала, що хочу зробити тату, щоб воно нагадувало про сина. Тоді я пошукала в інтернеті зображення солдата зі зброєю у вигляді ангела, додала емблему "Азову" і псевдо сина. Йому було 19 років. Він жодної сигарети не викурив, алкоголь не вживав, спортом займався. Він не мав дівчини. Він нічого не встиг у своєму житті, він пішов від нас, як святий. Не встиг згрішити в цьому світі", — каже мати.
Татуювання Оксани Семчук, присвячене загиблому 19-річному сину. Суспільне Івано-Франківськ
"Думала, як зробити, щоб наші захисники не були голодні"
Під час різдвяних свят у грудні 2025 року Оксана Семчук переглядала відео, на якому видно, як Микола ділиться з побратимом шматком сиру на позиції. Тоді в неї виникла ідея готувати їжу для військових.
"Я виставила це відео у соцмережах. Довго плакала, думала, як зробити, щоб наші захисники не були голодні. Почала шукати й натрапила на інформацію про реторт-пакетиЩільна та герметична упаковка, яка замінює скляну та металеву тару для стерилізації в автоклавах. Написала одній волонтерці — побачила, що вона масово робить їжу для військових. Поспілкувалася з нею і замовила машинку для паковання, автоклав і перших 100 реторт-пакетів. Скупили продукти, з чоловіком приготувала першу порцію і зрозуміла, що це — смачно", — розповідає жінка.
Тефтелі. Суспільне Івано-Франківськ
Цю справу започаткували 9 січня 2026 року. Волонтери готують повноцінні страви — гречку з тюфтельками й підливою, горох з м'ясом, голубці, борщ. Їжу фасують у чотиришарові реторт-пакети. Вага однієї порції в середньому складає 550-600 грамів. Після цього пакети стерилізують в автоклаві під високим тиском та температурою. Зі слів Оксани Семчук, така їжа може зберігатися від 12 до 24 місяців без холодильника. Пакети можна скидати з дронів і розігрівати у польових умовах.
"Цих 550-580 грамів — це добра миска їжі. Одній людині вистачає поїсти. Крім того, це — звичайна домашня їжа, не сублімована. Нічого сюди більше додавати не треба. Просто розігріти у каструльці з водою або на пательні і їсти", — пояснює Оксана Семчук.
Процес паковання страви у реторт-пакет. Суспільне Івано-Франківськ
"Це — не разова акція"
Після того як вона почала публікувати відео процесу приготування їжі, волонтерська ініціатива отримала підтримку від Верховинської громади. До допомоги долучаються як місцеві жителі, так і працівники різних установ.
"Коли я почала викладати відео, що ми тут готуємо, люди телефонували. Подзвонили дівчата із супроводу родин загиблих і героїв і сказали: "Ми — з вами, хочемо допомогти". Відділ освіти також відразу відреагував. Люди приходять особисто — приносять донати, пакети з гречкою чи рисом. У селищній раді теж говорили про можливу підтримку. Я завжди кажу прямо: м'ясо — дороге, а для такої роботи потрібні постійні ресурси", — говорить жінка.
Оксана Семчук (по центру) з жінками, які зголосилися готувати їжу для військових. Суспільне Івано-Франківськ
Волонтерська кухня потребує системної підтримки, окремого приміщення для розширення роботи й щонайменше ще одного автоклава, каже Оксана. Наразі в один такий прилад вміщається 40 реторт-пакетів, тож порції готують з розрахунку на 80 штук.
"Це не разова акція. Щоб усе працювало безперервно, потрібні продукти постійно. За один день іде орієнтовно 10 кілограмів гречки, 20 кілограмів фаршу, по п'ять кілограмів моркви та цибулі, три літри олії", — додає Оксана Семчук.
Волонтери готують котлети для військових. Суспільне Івано-Франківськ
"Я думала, що для мене війна вже закінчилася. Але зрозуміла: треба жити достойно і допомагати"
До ініціативи долучилися і матері як чинних військових, так і полеглих. Серед них — Світлана Бойчук, син якої нині воює на Донеччині.
"Побачила, що Оксана опублікувала пост про готування їжі для наших хлопців. Я теж долучилася. Мій син уже четвертий рік воює в Донецькій області. Стараємося, робимо все добре для наших хлопців. Пакуємо пакетики, даємо багато м'яса, щоб було поживно", — говорить Світлана Бойчук.
Мати чинного військовослужбовця Світлана Бойчук. Суспільне Івано-Франківськ
Волонтерить і Валентина — мати загиблого воїна Андрія Дідківського, який боронив країну з початку АТО/ООС і поліг у березні 2022 року в Київській області.
"Я думала, що для мене війна вже закінчилася. Але зрозуміла: треба жити достойно і допомагати. Хоча я і до цього допомагала. Оксана почала цю справу після Різдва. Її, як вона казала, "накрило", коли треба було сісти за стіл, а дитини немає. Я не знаю, чи хтось міг їсти ту святкову вечерю. Всі ми були на цвинтарі. І так вона загітувала і мене. Усе робимо руками, без техніки. Це — домашня їжа", — розповідає Валентина Дідківська.
Матір полеглого воїна Валентина Дідківська. Суспільне Івано-Франківськ
За її словами, ініціативу підтримала також церковна громада Верховини. 3 лютого волонтери "переїхали" у нове приміщення.
"У нас на території є будинок, який ми не використовуємо. Тож це приміщення надали для волонтерської роботи", — говорить Валентина.
Церковне приміщення, в якому нині готують їжу волонтери у Верховині. Надала Суспільному Оксана Семчук
Волонтерка Леся Дроняк каже, що у планах — розширення асортименту. Зокрема хочуть готувати традиційні гуцульські страви та домашню випічку.
"Минулого разу ми готували зелений горох і смажену курку з підливою. Дуже смачно, до речі. Багато є в планах готувати смаколиків, але ми лише на етапі розвитку", — каже жінка.
Волонтерка Леся Дроняк. Суспільне Івано-Франківськ
"Смак дому. Зроблено у Верховині"
Зі слів Оксани Семчук, їжу для військових готують з дотриманням ваги, температурних режимів та часу стерилізації для кожного виду продукту. На пакети наклеюють етикетки з назвою страви та надписом: "Смак дому. Зроблено у Верховині".
"Я така рада, ви не можете уявити. З кожною такою упаковкою я собі уявляю, як хтось там на холоді відкриє цей пакетик "Смак дому". Напевно, людині буде приємно. Це дуже мотивує", — зізнається жінка.
Реторт-пакети з готовими стравами. Суспільне Івано-Франківськ
Вона додає, що станом на 5 лютого 2026 року волонтери приготували та передали на різні напрямки фронту орієнтовно 1 тисячу реторт-пакетів.
