За інформацією: Суспільне Івано-Франківськ.
95-річний Петро та 91-річна Данелія Процаки звикають до нового місця проживання — у вересні 2026 року вони оселилися у геріатричному центрі в Калуші, що на Івано-Франківщині. Через постійні російські атаки подружжя залишило Добропілля на Донеччині. З рідного міста вони виїхали у 2022 році, а незабаром дізналися, що їхня оселя зруйнована. Протягом чотирьох років Петро і Данелія шукали прихистку в різних містах України.
Про життя в Добропіллі, евакуацію та новий дім на Прикарпатті — у матеріалі Суспільного.
«Побачать, що люди йдуть — бігом все розбивають вщент»
Подружжя Процаків — понад 70 років разом. У рідному Добропіллі на Донеччині вони мали власний будинок і господарство. У 2022 році через російські обстріли вирішили евакуюватися. Залишити місто їм допомогли українські військові.
«Літають дрони і вбивають. Побачать, що машина, чи люди йдуть, а особливо якщо вкупі будуть, — бігом кидають і все розбивають вщент. Машини горять, люди горять. Загалом — страшне», — розповідає Данелія про життя під час війни в Добропіллі.
Зруйновані армією РФ будинки у Добропіллі. Архів Суспільного
Наступні чотири роки Петро та Данелія проживали в різних містах України. У вересні 2026 року подружжя переїхало до Калуша, де оселилося в геріатричному центрі.
«Бомблять — земля отак труситься. Ми спимо, а вона отак труситься. І ми вирішили втекти з Добропілля. Пригнали машину, погрузили всіх», — згадує Петро Процак.
Петро і Данелія Процаки. Суспільне Івано-Франківськ
Після евакуації Петро та Данелія дізналися, що їхнє житло знищене.
«Через тиждень мені дзвонять: “Твого дому вже немає, згорів. Зітлів”. І то все згоріло — дім, машина, кухня. А ми залишилися як сироти — голі, босі, голодні», — розповідає Петро Процак.
Зруйнований будинок у Добропіллі. Архів Суспільного
Данелія Процак каже, що спочатку засмутилася від такої «новини».
«А потім думаю: ні, щоб я ту шмату жаліла, ті меблі… Лише б живою залишитися, щоб ще трішки побачити, як люди будуть жити. Ось ще трошки так», — говорить жінка.
У подружжя є син. Він зі своєю сім’єю залишився на Донеччині. Данелія каже, що не мають з ними зв’язку понад три роки. Жінка шкодує, що він не захотів переїхати разом із ними.
Обід у Калуському геріатричному центрі. Суспільне Івано-Франківськ
«Він каже: “Як хочете, а я залишуся. Мені шкода машини, мені шкода того дому, того всього. Ну, шкода, то шкода. Ми вже не знаємо, як там, що там. Може, вже і його немає — ми не знаємо нічого. Зв’язку немає», — говорить Данелія Процак.
«Приїхали ми сюди, а тут — рай»
У Калуші подружжя живе з 14 вересня. Кажуть, що вже призвичаїлися до нового місця і людей та почуваються тут майже, як удома.
Кімната Петра і Данелії Процаків у геріатричному центрі, Калуш, Івано-Франківщина. Суспільне Івано-Франківськ/Дмитро Ткач
«Приїхали, дуже-дуже сподобалося. Спочатку не дуже було ще, а як вже трошки пожилося, побулося, походилося, то вже дужче і дужче звикається. А я кажу: «Ми наче тут вже хтозна-скільки живемо, щоб так нам подобалося». Ми вже так звикли, як ніби у своєму домі. Ніхто не ображає, все по-доброму. Так чого ж не привикати? Привикаєш і так живеться», — ділиться Данелія.
Петро і Данелія Процаки, Калуш, Івано-Франківщина. Суспільне Івано-Франківськ/Дмитро Ткач
Подружжя каже, що почуваються у Калуші, наче у своєму домі.
«Приїхали ми сюди, а тут — рай. Чотири рази годують. Я не з’їдаю, чесне слово. Добре годують. Я дякую владі і всім працівникам», — говорить Петро.
Подружжя розповідає, що у геріатричному центрі вони отримали необхідний одяг та речі для повсякденного життя.
Як у геріатричному центрі у Калуші живуть переселенці
Директор геріатричного центру у Калуші Василь Ільницький розповідає, що нині в закладі перебувають 34 підопічних, 22 з них — вимушені переселенці. Більшість залишаються тут надовго, адже не мають куди повернутися.
Геріатричний центр у Калуші, Івано-Франківщина. Суспільне Івано-Франківськ
«Всі внутрішньо переміщені особи до нас потрапляють через благодійний фонд “Схід SOS”, який займається евакуацією людей поважного віку. У співпраці з ними був відремонтований наш заклад. Цього разу до нас приїхала сімейна пара. Згідно з законодавством, якщо є місце, то сімейна пара має проживати окремо. В нас якраз є одна кімната двомісна, і ми їх разом поселили», — Василь Ільницький.
За словами Василя Ільницького, частину пенсії мешканці сплачують за своє утримання.
Петро і Данелія Процаки, Калуш, Івано-Франківщина. Суспільне Івано-Франківськ
«75% пенсії мешканців, які проживають в подібних геріатричних закладах, іде на утримання цих людей. Ми намагаємося заздалегідь повідомити про це людей, щоб потім не було несподіванки чи непорозуміння якогось», — пояснює Василь Ільницький.
