За інформацією: Суспільне Івано-Франківськ.
91-річна Катерина Бандра з бойківського села Витвиця, що на Івано-Франківщині, на власні очі бачила, як гинули бійці УПА. Жінка свідчить, що енкаведисти спалювали повстанців живцем, знімали скальпи, а тіла прив’язували за ноги до хвостів коней і волочили селом. Її батько Матвій Данилів проводив вишколи для юнацтва націоналістичного підпілля, переводив повстанців через річку Лужанка, допомагав їм провізієюЗапаси їжі, яку використовують для споживання у польових умовах та просив 12-річну доньку носити записки в дупло старої груші. Усі ці спогади, а також свої вірші та твори про сучасні події жінка у 80 років почала закарбовувати у книгах. Наразі є чотири такі видання: "Майдан", "Карби болю", "Скрижалі пам’яті" та "Тернисті дороги".
Історію своєї родини та злочини енкаведистів, свідком яких стала, Катерина Бандра розповіла Суспільному.
"Молодь тоді йшла добровільно"
Катерина Бандра — із сім’ї хліборобів Матвія та Марії Данилів. Її батько мав військовий досвід, бо служив у польській армії. У період діяльності УПА чоловік використовував свої навички для навчання юнаків, яким було 14-15 років, для націоналістичного підпілля.
"Вони марширували, з карабінамиГвинтівка або рушниця зі зменшеною довжиною ствола бігали. Всі мали невеликі дерев'яні автомати, робили їх самотужки — ножиками витесували з липи та верби. Правда, тато давав їм також розбирати справжній автомат. Неодноразово до нас приходив курінний, казав татові: "До нас такі бахури малі йдуть записуватися?" А тато відповідав: "Чоловіче, най ідуть. Може, вони не підуть "у бандери", а хочуть навчитися марширувати. Хлопцям треба карабін знати, як зібрати, розібрати. Не борони їм. Приймай". Молодь тоді ішла добровільно", — ділиться спогадами Катерина Бандра.
Катерина Бандра. Суспільне Івано-Франківськ
Родина жила на березі річки Лужанка. Поряд з хатою була вузька кладка, якою батько Катерини переводив повстанців на протилежний берег ріки. А мати частувала скромною вечерею. На зиму родина давала воякам УПА мішки з провізією — сушені яблука та груші, боби й горох.
"Ми самі не мали що їсти. Була лише бульба, квасне молоко, сир, сметана, яйця. А ще мама пекла ощипки з муки та поташуХарчова сода на квасному молоці. І все, більше нічого. А хлопці той ощипок не їли. Відламували і в рукав ховали, аби на лиху годину було. З'їдали лише бульбу й пили квасне молоко. Потім тато їх переводив через "лавку", світив, бо вони так би не перейшли. Одного разу тато сказав: "Боже, які гарні дівчата в кожушках, але з такими наплічниками, що я ледве їм переніс", — розповідає Катерина Бандра.
"Траснув мене по обличчю — з носа і рота кров так і бризнула". Як Катерина ходила зі школи на допит
У дім Данилівих сходилися й люди із села, бо Матвій мав власну бібліотеку, виписував книги з-за кордону.
Батько Катерини Бандри Матвій Данилів. Суспільне Івано-Франківськ
Зокрема, у нього була Біблія з Канади у перекладі Пантелеймона Куліша. Через діяльність батька Катерину ще малою забрали зі школи на допит, щоб дізнатися, хто приходить до їхньої хати.
"Ми були в шостому класі, коли мене покликали на допит. То був такий страшний катюга. Питав мене, хто приходить до нас додому. Я сказала, що нічого не знаю, то він взяв дрова, поскладав так ребрами на підлозі й поклав мене на них клінчити колінами. Мені дуже різало в коліна, то я книжки з наплічника дістала й поставила під коліна. Він як побачив — встав з-за столу і траснув мене по обличчю — з носа і рота кров так і бризнула. Я впала на підлогу. Він дав води вмитися, вивів мене з хати і сказав: "Нікому не кажи, бо вб'ю", — пригадує жінка.
Батько давав 12-річній Катерині носити штафетиПослання для повстанців, які вона мала залишати в дуплі старої груші.
