Надія Середюк розповідає, що після визволення Херсону легше жити не стало, навпаки — у село летіло все, що тільки могло: ракети, гради, шахеди. У її будинку повибивало усі вікна й двері. Зараз жінка мешкає в Прихистку у Войнилові. Каже, весь час жила для когось — для синів, потім для внуків. А тепер наче потрапила на курорт. Передплатити газету «ВІКНА» на 2025 рік можна ТУТ! 24 Жовтня, 2024, 16:00 Калуш Переглядів: 348 
Пані Надія вдячна працівникам прихистку за турботу Реклама Головні новини Калуша та Прикарпаття у Телеграм
У свої 70 Надія Середюк — гарна, доглянута жінка, яка навіть не хоче користуватися палицею, хоча ходити їй дуже важко. Пані Надія родом з Херсонської області, село Велетенське. Після визволення Херсону сюди летіли ракети, гради, шахеди. Багато людей загинуло у селі, розповідає жінка. Крайній приліт був три метра від будинку — повибивало усі вікна, повилітали двері, йдеться на Фейсбук-сторінці “Карітас Івано-Франківськ”.
Жінка мешкала сама, у 2020 році її чоловік помер від ковіду. 9 місяців потому втратила одного сина. Інший син виїхав за кордон. Росіяни йому пропонували співпрацю, та він відмовився, тому довелося тікати.
Залишатися вдома було небезпечно для життя, адже спуститися в підвал жінка не могла. Пані Надія перенесла інсульт 11 років тому. Наслідки дають про себе знати й досі. Була паралізована права сторона. Жінка була лежачою. Права рука й зараз не працює. Але завдяки масажам та вправам вдалося розходити ногу. Пані Надія ходить, але дуже повільно. Палицею не хоче користуватися, каже, ніяково.
Вдома у жінки залишилися кури. Їх доглядають сусіди.
Дитинство пані Надії сповнене трагічними подіями. Коли маленькій Наді ще й не було 5 років, загинула її мама. Вона працювала на фермі, і коли розвозили полями добриво, жінка потрапила під колеса трактора. Їй було всього 28.
У Надії був ще молодший братик. Його на виховання забрали бабуся з дідусем, а маленьку Надію залишили з татом, бо сказали, що одягати дівчинку набагато дорожче, ніж хлопця, а коштів у них нема. Згодом тато дівчинки влаштував своє особисте життя. І нова татова дружина стала мамою для дівчинки.
“Вона до мене дуже гарно ставилася, завжди мені цукерки купляла”, — пригадує жінка.
Та в них з татом не склалося і дівчинка знову залишилася без материнської опіки.
А в 8 років Надю віддали в інтернат. На щастя, її там не ображали. Каже, жалітися не було на що. Так там і виросла. В 16 років дівчина вже пішла вчитися на швачку. Згодом знайшла своє кохання. Вийшла заміж, народила двох синів.
Жінка пропрацювала 25 років кухарем у дитячому садку. Час від часу шила.
Згадуючи своє життя, пані Надія каже, що весь час жила для когось — для синів, потім для внуків, для себе так і не жила.
“От лише зараз, за 48 років, я потрапила наче на курорт, — так про прихисток каже жінка. — Ато було в хаті три чоловіки, треба було готувати, прибирати, а тепер я нарешті відпочиваю. Дівчата прибирають, про нас піклуються. Щиро дякую за таку турботу та любов працівникам прихистку”.
Нагадуємо, що Прихисток для внутрішньо переміщених осіб старшого віку знаходиться у селищі Войнилів Калуського району Івано-Франківської області. У ньому проживає близько 40 людей “золотого віку”, які приїхали з Херсонщини, Донеччини та Харківщини.
