Він мав бронь як начальник управління освіти і міг не йти на війну. За фахом Любомир Бордун був учителем інформатики. Свого часу працював на підготовчому факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2008—2010), потім – заступником директора з навчальної роботи у Коломийській гімназії імені Михайла Грушевського. 26 Квітня, 2023, 13:30 Прикарпаття Переглядів: 517 
Вплинути на рішення Любомира неможливо було ніколи, бо вони завжди були зваженими та аргументованими. Головні новини Калуша та Прикарпаття у Телеграм
Про це повідомляє Укрінформ, інформують “Вікна”
У 2016-му очолив управління освіти у Коломийській громаді, був депутатом Коломийської міської ради двох скликань.
«Я не служив в армії, не проходив військову кафедру. Коли я навчався в університеті, то вже була державна політика щодо створення професійної армії і я визначив для себе, що буду займатись освітою. Але, коли 24 лютого ворог вторгся у нашу країну, я для себе чітко визначив, що іду і буду боронити свою державу», – зізнався у своєму останньому інтерв’ю для місцевої телекомпанії НТК Любомир Бордун
Він зауважив, що був до цього фізично і морально готовим, та найголовніше – його вибір підтримала сім’я.
«Розуміючи його погляди на життя, на цю війну, на національно-патріотичне виховання, на те, як ми виховували наших дітей, я, швидше, очікувала це його рішення, але боялась собі у цьому зізнатися», – розповідає дружина Любомира, Ірина Бордун.
Вона пригадує, що вплинути на рішення Любомира неможливо було ніколи, бо вони завжди були зваженими та аргументованими.
«Він мав бронь як начальник управління освіти і міг не йти на війну… У нього ще були проблеми зі слухом та з коліном, але він активно займався спортом та намагався ці речі нівелювати… Він був дуже вольовий і цілеспрямований, тому мені довелося прийняти його рішення», – зізнається Ірина Бордун.
Найперше Любомир Бордун пройшов вогневу підготовку, злагодження, роботу з хімічною зброєю і став командиром відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».
9 вересня військового відзначили медаллю «Захисник України» від Ради національної безпеки та оборони України. Любомир Бордун не встиг її отримати особисто. 23 вересня він загинув від осколкового поранення на Бахмутському напрямку. Нагороду передали рідним полеглого.
Щойно у Коломиї дізнались про загибель Любомира Бордуна, в громаді оголосили дводенну жалобу.
«Любомир – непересічна людина. Завдяки своїй старанній праці заробив авторитет та повагу серед колег, освітян, батьків та всіх інших жителів нашої громади. Людина з великої літери. Справжній професіонал, великий патріот, люблячий батько, чоловік та син, хороший друг», – написав тоді Коломийський міський голова Богдан Станіславський.
«Світлі очі, ясний розум, мудрість і усмішка – це мої спогади про Любомира Бордуна. Ми були знайомі ще зі студентських років, а потім зустрілись у проєкті з децентралізації. Любомир був принциповим і відстоював те, у що вірив. Хоча, це не завжди було легко… Йому вдавалося формувати таку освітню мережу, щоб вона надавала якісні освітні послуги в громаді. Він був людиною слова і дуже відповідальним», – пригадує кандидатка наук з державного управління Марія Баран.
Любомир Бордун похований 28 вересня на Алеї Слави у Коломиї. Загиблий – почесний громадянин міста. У січні Президент України Володимир Зеленський нагородив Любомира Бордуна орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Нині громада Коломиї ініціює назвати одну з вулиць міста іменем Любомира Бордуна і просить Володимира Зеленського надати йому звання «Герой України» посмертно.
У Любомира Бордуна залишились двоє дітей – син, донька та дружина Ірина.
«Що мені допомагає триматись? Навіть не знаю… Якось мені сказали, що сильні чоловіки не обирають слабких жінок і тепер я мушу бути такою. Немає таких речей, які допомагають збагнути це горе. Я поховала разом з ним дуже велику частинку себе. Знаєте, колись мені казали, що незамінних людей не буває. Тепер я розумію, що бувають. Любомир був незамінним…», – говорить Ірина Бордун.
Зізнається, найважче їй сьогодні у свята, бо пам’ятає, що Любомир любив Різдво та Великдень. А ще пам’ятає його упевненість у собі, його силу, яка допомагала в житті зробити багато добрих речей в освіті, для людей та родини.
23 березня Ірина Бордун написала на своїй сторінці у Фейсбуці: «6 довгих місяців болю і сліз! 6 довгих місяців питання «чому ідуть найкращі?» 6 довгих місяців відчаю…І час не лікує!»
