Ветеран російсько-української війни Назар Семанів після повернення з фронту започаткував власну справу — ветеранську артмайстерню «4.5.0». Каже, робота допомагає долати наслідки війни, адаптуватися до цивільного життя та підтримувати побратимів.
Про свій бойовий шлях, поранення, повернення до мирного життя, розвиток бізнесу та виклики, з якими стикаються ветерани, Назар Семанів розповів у розмові з журналісткою Фіртки.
Ще до повномасштабного вторгнення Назар мав невелику майстерню та планував розвивати власну справу. Щоб придбати необхідне обладнання, поїхав на заробітки до Німеччини. Однак після початку великої війни повернувся в Україну.
Перший бойовий досвід чоловік отримав ще під час АТО у 2015–2016 роках. Тоді він служив в окремій роті снайперів на Луганщині.
«Я пішов захищати країну за покликом серця та душі. По совісті, насамперед. Навчався у військовому ліцеї, багато хлопців уже були в АТО, були й загиблі випускники.
Я був зразковим ліцеїстом, але через травму не зміг продовжити військову освіту, тому вступив на дизайнера», — поділився ветеран.
Бої за Мощун: коли до ворога було 15 метрів
Під час повномасштабного вторгнення Назар Семанів служив у складі 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Захищав Київщину, воював на Бахмутському та Вугледарському напрямках.
Одним із найсильніших спогадів для ветерана залишаються бої за село Мощун під Києвом, де українські військові стримували наступ російських окупантів на столицю.
«Ворог наступав на Київ. Була дуже мала дистанція — 15–20 метрів, ми бачили противника. На той момент у нас уже майже не залишилося боєкомплекту, але ми втримали позицію і дали відсіч», — згадав Назар Семанів.
Особливо тепло він говорить про свого побратима Вадима з позивним «Рішало», який служив пілотом FPV-дронів і загинув на війні.
«Коли його запитували, коли буде перемога, він відповідав: “Або в середу, або в жовтні”. Такий у нього був гумор», — вказав ветеран.
Поранення під Бахмутом і повернення до побратимів
Під час боїв за Бахмут Назар отримав поранення. Після лікування та реабілітації він повернувся до свого підрозділу.
За словами ветерана, закон дозволяв йому продовжити службу в тилу, однак він свідомо вирішив повернутися до побратимів.
«Я міг не повертатися. За статусом міг шукати тилову частину. Але в нас був хороший командир. У той момент, коли мене поранили, він прибіг нам на допомогу під час штурму.
Тому я відчував справедливість повернутися і продовжити службу разом із хлопцями», — сказав ветеран.
Назар Семанів переконаний, що війна назавжди змінює людину, а повернення до цивільного життя часто стає не менш складним випробуванням, ніж служба на фронті.
«Ніхто не повертається таким, яким був. Коли зіштовхуєшся з несправедливістю у буденному житті, виникає загострене відчуття справедливості. Це один із перших кроків до неадаптації.
Інколи хочеться навіть повернутися назад, бо там простіше розуміння того, де ворог. А в цивільному середовищі люди часто не розуміють, що ми пережили та бачили», — зазначив ветеран.
Ветеранська арт-майстерня «4.5.0»
Після повернення з війни Назар Семанів вирішив не лише адаптуватися до цивільного життя, а й допомогти зробити це іншим ветеранам. Так з’явилася артмайстерня «4.5.0», де він працює разом із побратимом, з яким служив на фронті.
Для розвитку власної справи ветерани скористалися державною грантовою програмою.
«Наша ідея сподобалася грантодавцям. Завдяки цьому ми змогли придбати два професійні верстати та необхідне обладнання».
Водночас запуск бізнесу виявився непростим.
«Багато чого було незрозуміло. Ми консультувалися з підприємцями, які вже мають такий досвід. Зараз навіть плануємо проходити додаткові курси, щоб краще освоїти роботу на верстатах».
Власна справа як реабілітація
На думку Назара Семаніва, підприємництво є одним із дієвих способів адаптації після війни та повернення до мирного життя.
«Робота, яку ти любиш і яка приносить задоволення, найбільше витягує з війни, з тих думок і спогадів. Тому що ти вже думаєш про те, що треба зробити, плануєш, переключаєшся на інші речі».
Ветеран переконаний, що можливість реалізовувати себе в новій справі допомагає знаходити нові сенси після пережитого на фронті.
«Мене не вбила війна, але вбиває байдужість громадян»
Водночас ветеран зізнається, що болісно сприймає поступове звикання суспільства до війни та втрат.
«Є такі слова, які мені запам’яталися: “Мене не вбила війна, але вбиває байдужість громадян”. Мені дуже прикро, що люди вже звикли до війни, до втрат. Уже немає тієї єдності, яка була на початку повномасштабного вторгнення».
За словами ветерана, колишнім військовим часто бракує не лише розуміння, а й практичної підтримки під час повернення до цивільного життя.
«На жаль, жодної допомоги від місцевої влади ми не отримали, хоча зверталися. Просили більше приміщення. У нас лише 45 квадратних метрів, а для повноцінної роботи цього мало. Не вистачає обладнання, витяжок для стружки та пилу, інструментів».
Окремою проблемою він називає нестачу консультаційної підтримки для ветеранів, які вирішують започаткувати власний бізнес.
«Коли ми починали відкривати справу, багато чого не розуміли — податкові питання, оформлення документів. Дуже важко переключитися, коли ти ніколи цим не займався.
На мою думку, у громадах мали б бути спеціалісти, які допомагали б ветеранам із такими питаннями».
Попри труднощі, Назар Семанів не шкодує про свій вибір і переконаний: власна справа може стати для ветеранів не лише джерелом доходу, а й важливим кроком до відновлення, соціалізації та нового етапу життя після війни.
Ветеран розповідає, що лише через два роки після звільнення випадково дізнався про передбачену законом допомогу за поранення.
«Я вже другий рік був звільнений за станом здоров’я, коли дізнався, що Брошнівська селищна рада зобов’язана виплатити мені допомогу за поранення. Про це мені ніхто не повідомив», — зазначив Назар.
Новий проєкт для підтримки військових і робота з молоддю
Зараз у майстерні працюють над новим благодійним проєктом.
«Хочемо зробити стіл з епоксидною смолою, залити в нього осколки та гільзи й розіграти. За виручені кошти плануємо купити дрони або автомобіль для військових», — розповів ветеран.
Окрему увагу планують приділяти роботі з молоддю.
«Хочемо залучати молодих людей до нашої роботи, навчати їх працювати з деревом, арт-бетоном, давати можливість заробити влітку та вчитися відповідальності.
Потім плануємо організовувати спільні виїзди на природу, риболовлю, формувати колектив», — зазначив Назар Семанів.
На його переконання, перемога України вже частково відбулася.
«Маленька перемога вже є. Вона в тому, що ми вистояли і досі стоїмо. А справжня перемога буде тоді, коли закінчиться війна», — наголосив ветеран.
Він також переконаний, що ставлення до війни було б іншим, якби більше людей відчули її наслідки або хоча б долучилися до допомоги військовим.
«Якби кожен цивільний пройшов хоча б мінімальний шлях військового, який був у бойових діях, його думка змінилася б. Те саме стосується волонтерства і допомоги фронту», — вважає Назар.
«Якщо не здалися на війні, не маємо права здаватися вдома»
Сьогодні Назар Семанів розвиває власну справу та будує особисте життя. Каже, підтримка близьких стала одним із найважливіших чинників у поверненні до мирного життя.
«Добре, коли тебе чекають вдома. Тоді ти поспішаєш із роботи додому, знаєш, що тебе чекають. Ми практично весь вільний час із коханою проводимо разом — любимо ходити до лісу, рибалити, буваємо разом і в майстерні».
Попри всі труднощі, Назар дивиться в майбутнє з оптимізмом. Одним із головних своїх завдань він вважає підтримку побратимів та власний приклад для інших ветеранів і молоді.
«Хочу залучати людей до такої роботи й показувати приклад. Якщо ми не здалися там, то не маємо права здаватися вдома», — підсумував ветеран.
