Вона втратила роботу, посилила своє волонтерство і навіть долучила до нього шестирічну донечку. А ще — обрізала довгі коси і почала сивіти. Ця історія про волонтерку з Калуша Марію Росоловську, яка, навіть попри обставини, знаходить у собі сили допомагати іншим. 03 Липня, 2022, 12:00 Калуш Переглядів: 182 
“Чисті серця” задокументували 9300 сімей, яким потрібна допомога
Марія Росоловська почала волонтерити із початком пандемії коронавірусу. На той час із своєю подругою Світланою Чоловською шили маски для медичних працівників. Пізніше калушанка долучилася до ГО “Чисті серця” (керівник — Михайло Найда), а потім — до БО “Благодійний фонд “Крила підтримки” (керівниця — Аліна Бігун). У воєнний час до них приєдналася організація Анни Карпаченкової з Дніпра, голови ГО “Пані патронеса” та співробітниці фонду Народонаселення ООН в Україні.
— До повномасштабної війни спочатку я волонтерила щосуботи по кілька годин: тоді ми допомагали сім’ям, що опинилися у складних життєвих ситуаціях. В основному це був одяг. Мій чоловік через пошту відправляв його потребуючим. Зараз уже чотири місяці минуло, як практично щодня допомоги потребують воїни та внутрішньопереміщені особи.
До початку війни Марія працювала на двох роботах, була дружиною та мамою. Кінець лютого вніс корективи і в її домашнє життя.
— Зранку 24-го я збирала дитину до школи… Далі у паніці почала набирати воду. Зразу пригадала фільм “Піаніст”… Цілодобово на інформаційному ресурсі разом із колегами публікували новини. Іншу роботу втратила… Ми залишалися у Калуші. Мій Андрій практично одразу пішов захищати країну, попри відсутність пальців на лівій руці. Спочатку був у теробороні, тепер — воює на Сході. Його мама втратила бізнес у Києві, але продовжує там залишатися як волонтер. А я із шестирічною донечкою допомагаю тут. У дитини були нічні тривоги, та за допомогою подруг-психологинь ми впорались. У мене також часті безсонні ночі та тривожні дні, але саме завдяки своїй теперішній діяльності я відволікаюся від особистих клопотів, — ділиться Марія.
“Чисті серця” задокументували 9300 сімей, яким потрібна допомога — навіть зі Львова люди приїжджали. Марія згадує, що на четвертий день війни, до них прийшла бабуся із берцями свого покійного сина. Вона хотіла, щоб це взуття стало у нагоді комусь із захисників. Натомість, попросила їжу для себе та кішки.
— У нас в організації є бойовий “спринтер”, що доправляє допомогу у такі міста, як Бахмут, Сіверодонецьк, Слов’янськ. Кожен наш волонтер є супергерой. Якось передавали захисникам, крім їжі, медикаментів та амуніції, ще й вервички з Меджугор’є. Коли я побачила на фото, що її тримали атеїсти поруч із кулеметом — це для мене уже було великою перемогою добра над злом. За ці чотири місяці я прожила декілька життів і, нарешті, зрозуміла їхню цінність. Війна змінила всіх. Усі миттєво постаріли. Я обрізала своє волосся і побачила, що сивію. Речі, які колись були важливі, втратили значення. Зараз обійми дитини, світанки, зорі, спокій, ніч без тривог — дуже цінні, — зазначає Марія. — Я щаслива бути тут, поряд з людьми, які розділяють такі ж цінності, без перерви та вихідних безкорисливо допомагають іншим. Вважаю, що війна — це іспит на людяність. Пройшовши його, ми через зусилля над собою — позитивно ростемо.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
