30 листопада в Народному домі с. Микитинці відбулася лекція “Хусточко моя вишивана”. Захід відбувся в рамках роботи любительського університету “Народознавство”, який діє при Народному домі.
І хоч в приміщенні не було електрики, але розслонені вікна ще надавали можливість провести захід для найменших відвідувачів. Коли підійшли доросліші члени університету, то темінь уже добряче огорнула все довкілля… Але це навіть надавало якоїсь таємничості, наче все відбувається так, як колись, коли в оселях не було електрики…
Дівчатка, учасниці вокальних колективів Народного дому, заквітчалися різнобарвними хустками і полилася розповідь про головний убір українок – хустку.
Присутнім було цікаво дізнатися, що традиційна давня хустка була вишита. Уже потім хустки стали такими, як зараз.
До речі, у лемківському народному костюмі саме така хустка – вишита.
А хустці передував ще один головний убір – намітка, рантух, який згодом видозмінився в очіпок.
Тож хустка була чи не найголовнішим елементом одягу українки, бо кожна господиня мала мати хустки на всяку потребу – до церкви, на сватання, на весілля дітей, на скорботу за померлими. Найдорожчими хустками вважалися оксамитові та шовкові.
І справді українська хустка – безцінне багатство! Тож не цураймося його, примножуймо, поширюймо, бо українська жінка чи дівчина в українській хустці – як калина чи ружа у цвіту.
