Після повномасштабного російського нападу на Україну Івано-Франківськ став надійним тилом для військових та прихистком для тисяч внутрішньо переміщених осіб.
І хоча сьогодні в жодному регіоні України неможливо почувати себе у повній безпеці, адже в будь-який момент по місту можуть завдати ракетний чи авіаційний удари, Івано-Франківськ продовжує жити та розвиватись. Сьогодні усі разом працюють на перемогу України.
Про те, чим та як живе Івано-Франківськ після семи місяців повномасштабного російського вторгнення в Україну та як реагує місцева влада на виклики пов’язані із війною, журналістка Фіртки поспілкувалась з міським очільником Русланом Марцінківим.
Наскільки місто адаптувалось до функціонування в умовах воєнного стану?
Якщо у перший день повномасштабної війни, 24 лютого українці відчули шок та розгубленість, то сьогодні можна сказати, що місто адаптувалось до життя в умовах воєнного стану. Найважчими місяцями були — останні дні лютого, березень та квітень, коли російські війська частково зайняли Київщину та Чернігівщину.
Тоді складно було спрогнозувати, де зупиниться ворог, яких ударів завдаватимуть окупанти та, чи не опиниться Івано-Франківськ передовою, а не тилом, як є тепер. Завдяки нашим Збройним силам України, волонтерам та усім, хто долучився до спільного знищення ворога, нам вдалось вистояти та сьогодні піти в контрнаступ.
Ми віримо, що все буде гаразд й нам вдасться повернути усі території, хоча, звісно, це буде нешвидко, тому потрібно бути готовим до «довгої дистанції». Й відповідно захід України, зокрема й Івано-Франківськ, мають певну функцію — бути стабільним українським тилом.
Також Івано-Франківськ прихистив чимало внутрішньо переміщених осіб. Пік був у перші місяці повномасштабної війни — 60 тисяч людей, сьогодні ця цифра складає приблизно 35 тисяч людей. Як бачимо, кожен дев’ятий в Івано-Франківську — є внутрішньо переміщеною особою.
Це для нас стало навантаженням, адже потрібно знайти, куди поселити людей та шукати шляхи, як їм допомогти. У цьому напрямку на базі Центру надання адміністративних послуг ми створили Центр підтримки військових та вимушених переселенців.
Спільними зусиллями там налагодили механізм приймання допомоги, її сортування, облік та передачу тим, хто потребує. Цей Центр дійсно допоміг нам у перші місяці повномасштабної війни оперативно реагувати на виклики, що перед нами постали.
Паралельно у місті також активна волонтерська діяльність. Потрібно розуміти, що у перші дні повномасштабної російської агресії майже нічого не було у наших військових частинах — й Івано-Франківськ став таким місцем, де ми допомагали формувати та укомплектовувати ті чи інші структурні підрозділи Збройних сил України, які базувались у місті чи обласному центрі.
Це, і найнеобхідніші речі, і різна амуніція, транспорт — усе те, що наближає перемогу України. І що важливо — ця допомога має бути постійною. Сьогодні, наприклад, гостро постала потреба забезпечення бійців зимовим одягом. Ми власним коштом розв’язуємо це питання — шиємо цей одяг.
Водночас, щоб налагодити та спростити процес доставлення посилок військовим, які захищають Україну в гарячих точках, працюємо зі «Спілкою волонтерів Прикарпаття». Зокрема, в Івано-Франківську працює Логістичний центр, волонтери якого регулярно, ризикуючи життям, їдуть в гарячі точки й безплатно доставляють бійцям пакунки від близьких.
На початку тижня через соціальні мережі вони повідомляють, куди їхатимуть. Розуміємо, що це величезні ресурси коштів — довезти та привезти, тому місцева влада допомагає з пальним. Передати можна не більше п’яти ящиків (до 100 кг). З продуктів — лише ті, які не псуються.
На жаль, минули часи, коли все необхідне містяни зносили в ЦНАП лише, аби передати хлопцям. Також менше вже допомоги надають й міжнародні організації, волонтерська допомога з-за кордону поступово зменшується. А близькі завжди підтримуватимуть та передаватимуть потрібні речі, якщо знатимуть, що передача точно потрапить до адресата.
Саме тому ми й вирішили, аби саме такий Логістичний центр в Івано-Франківську функціонував, адже рідний ніколи не залишить рідного.
Від яких проєктів довелося відмовитися через війну?
На 2022 рік у нас були амбітні плани, однак повномасштабне російське вторгнення внесло свої корективи. Найбільша проблема – це те, що під час воєнного стану урядові постанови забороняють проводити капітальні ремонти коштом місцевих бюджетів. Наразі маємо змогу латати ями, виконувати дрібні поточні ремонти, робити розмітку або завершувати роботи на тих об’єктах, які раніше були профінансовані.
Те, що всі капітальні видатки заморожені — це, звісно, величезний виклик, адже до 24 лютого ми розпочали певні ремонти, чи то доріг, чи то двору, в рамках капітального ремонту, а внаслідок повномасштабної війни ці видатки не фінансують, щобільше — залишились заборгованості перед підприємствами. І така ситуація вже триває понад сім місяців, а ми розуміємо, що є ремонти, які у будь-якому випадку треба завершити. Наприклад, ремонт на площі Міцкевича — ми розрили там перед великої війною, планували зовсім інше, і тепер різними законними шляхами доводимо до кінця той ремонт, щоб здати вулицю.
І все ж попри непростий час упорядкувальні роботи, нехай і в дуже обмежених обсягах, не припиняють проводити. Є різні ділянки, ремонти яких розпочали ще торік, і ось сьогодні вже завершуємо. У міста є певний запас грошей, виділених з державного бюджету, за які можна виконати частину робіт, а решту коштів — шукаємо.
Ми розуміємо, чому так відбувається та маємо ставитись до цього з розумінням. Сьогодні держава користується коштами місцевих бюджетів, у першу чергу — на ЗСУ. В Івано-Франківську, наприклад, виконання бюджету складає 98%, але тим часом, наприклад, в Миколаєві, який більше постраждав від російської агресії, є лише видатки. Такі сьогоднішні реалії, їх потрібно враховувати.
Крім того, мали великі плани на капітальне будівництво. Навіть той самий міст на Пасічну. Але знову ж таки — є проблема з фінансуванням. Сьогодні ми шукаємо варіанти, як відновити будівництво. Наприклад, газовики погодились поміняти труби, щоб ми мали можливість продовжувати роботу.
За попередніми домовленостями, плануємо відновити будівництво 15—20 жовтня, але все залежить від підприємства, яке виконує роботи. Воно розташоване у Броварах та потрапило під потужні обстріли, деяка техніка згоріла, та, на жаль, навіть дехто з працівників, які відбудовували інфраструктуру в Одесі, загинули. Попри все підприємство нам пообіцяло, що відновлення буде орієнтовно 15—20 жовтня.
А що ще із запланованого вдасться реалізувати?
Цього року плануємо запустити тролейбусну лінію, яка сполучатиме район Пасічної з БАМом. Вже майже все готове. Єдине — є проблема з залізними опорами, які потрібно замінити, бо вони не витримали навантаження. Але роботи із заміни тривають. Дуже сподіваємось, що вдасться реалізувати цей проєкт цьогоріч. Хотіли б запустити на Миколая, 19 грудня. Роботи на завершальному етапі.
Відповідно трохи змінимо схему руху комунальних автобусів. До речі, хотіли б закупити ще громадського транспорту. Однак, є обмеження в купівлі закордонної техніки, яке не дозволяє ефективно збільшувати кількість транспорту. Казначейство не пропускає кошти, тому шукаємо різні варіанти із міжнародними організаціями. Сподіваємось, що вдасться розв’язати цю проблему до наступного року і нам дадуть дозвіл купувати.
В Україні прогнозують складну зиму. Наскільки місто готове до опалювального сезону?
Місто готове до опалювального сезону на 90%. Вмикатимемо опалення, якщо середньодобова температура повітря буде нижчою від 8°C протягом трьох днів. Уряд поставив завдання економити газ на 10%, але розуміємо, що тепло необхідно подати вчасно.
Івано-Франківськ підписав угоду про газопостачання для централізованого опалення. Нас, міських очільників, центральна влада запевнила, що газ буде й ми в нормальних умовах зайдемо в опалювальний сезон. Однак, потрібно бути готовим до будь-яких сценаріїв. Тому на випадок форс-мажорних обставин раджу запастися електрообігрівачами, що споживають мало електроенергії, грілками, свічками, електроковдрами, ліхтариками, а також водою та найнеобхіднішими продуктами.
Також ми визначили п’ятдесят місць, забезпечені необхідним температурним режимом, де в разі потреби, люди можуть переночувати.
Чи буде навчання під час опалювального сезону? Чи планують опалювати школи, дитячі садки та лікарні?
Так, буде. Якщо все буде гаразд, то опалення у цих закладах плануємо увімкнути з 15 жовтня.
Чи планують чистити вулиці від снігу, посипати від ожеледиці та, чи є чим?
Плануємо та будемо. Є частина солі, яку ми закупили у лютому, тому маємо запаси. Якщо її не вистачить, то спробуємо ще закупити «хімію». Є дві проблеми у цьому питанні.
По-перше, зменшилась частина техніки, бо її забрали на потреби ЗСУ. По-друге — брак працівників, бо багато водіїв, які вміють керувати тракторами, залучені до волонтерства. Але все одно будемо чистити. Можливо, трохи менше, як раніше, однозначно у пріоритеті залишаться дороги, де їздить громадський транспорт. Я переконаний, що місто впорається і з цими викликами.
Ви сказали, що наразі у місті проживає приблизно 35 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Чи відомо, яка частина планує тут залишитися на постійне проживання?
Зрозуміло, що більшість людей розраховує, що вони повернуться додому. Але, на жаль, життя непередбачуване й складно щось спрогнозувати. Думаю, що при будь-яких обставинах щонайменше десять тисяч людей залишаться в Івано-Франківській територіальній громаді після перемоги України.
Є люди, яким просто немає куди повертатись, а є й ті, які вже втомились змінювати місце проживання. Наприклад, знаю внутрішньо переміщених осіб, які спершу з Донецька переїхали в Покровськ, а згодом евакуювались до нас й кажуть, що надалі хочуть проживати якомога далі від регіонів, де ведуться бойові дії, щоб більше не переїжджати нікуди.
Чимало переселенців жили у школах міста, як вдалося розв’язати питання з житлом для них?
Поселити усіх — це ще те складне завдання. Сьогодні роблять ремонти в одному з гуртожитків, де житимуть внутрішньо переміщені особи. Наразі ще в одній школі живуть переселенці, але знову ж таки — це тимчасово, поки не наведуть лад в згаданому гуртожитку. Ще на ремонти у двох гуртожитках маємо міжнародні кошти, тому плануємо до кінця року відкрити їх.
Також маємо попередні згоди на соціальне житло, яке відповідно є стабільнішим. Як анонсував Уряд, вже розпочали формування фонду житлових об’єктів — як наявних, так і тих, що тільки потрібно побудувати. Отримувати житло люди будуть по черзі — першими в ній стануть найбільш незахищені категорії населення.
Усе житло з фонду заборонено приватизовувати, обмінювати, ділити, здавати в суборенду та використовувати для розміщення будь-кого, крім переселенців.
Судячи з ваших дописів у соціальних мережах та запроваджених ініціатив, таких як курси з української мови, ви прихильник «лагідної українізації» внутрішньо переміщених осіб. Чи дає вона результати?
Результат є. Наприклад, центр «Я — Маріуполь» вже звернувся до нас із проханням відновити курси української мови, бо є така потреба. Я вважаю, що дуже важливо давати людям таку можливість — добровільно вивчати. Я нагадую, вони є добровільними та безплатними. Ми лише даємо таку можливість, а скористати, чи ні — особиста справа. Водночас такі ініціативи — це шлях до того, щоб переселенці швидше інтегрувались, зрозуміли наші цінності, переконання, адже, якщо люди хочуть тут жити довший час, то мають адаптуватися до того середовища, яке тут склалось історично.
Ті, хто сюди евакуювався, мали можливість відчути Івано-Франківськ. Україна — єдина, але вона є різною. У нашому місті своя ментальність, особливості та колорит. Ми шануємо українську мову, тому, для нас дуже важливо, коли вивчають рідну мову та переходять нехай навіть на «ламану». Бо російська мова в нас завжди асоціювалась з мовою окупанта та насильства. Та й загалом, на мою думку, не знати української мови в Україні — дивно, і я радію, що більшість тимчасових переселенців це розуміють та намагаються покращити свої знання з української мови.
А як місто допомагає місцевим мешканцям під час війни?Стараємось допомогти усім. Так, у місті працюють різні соціальні підтримки. Наприклад, одноразова виплата для мешканців Івано-Франківської громади, яким виповнилося більше як 70 років. Суми виплат варіюються залежно від віку. Звернень є багато, щотижня голосуємо за нові й нові виплати. Крім того, для дітей військовослужбовців Івано-Франківської громади існує програма допомог до дня народження. Кожна дитина до 18 років має право на цю допомогу. Сума символічна — 500 гривень. Ця програма діє протягом цього року з 1 січня і до 31 грудня. Таким чином ми хочемо допомогти людям «золотого віку», а також виявити вдячність тим, хто пішов служити у Збройні сили України, тероборону та добровольцем. Також на виконкомі проголосували за виділення коштів до Дня захисників та захисниць України та свята Покрови. Відтак, по 500, 1 000 та 2 000 гривень отримають окремі категорії людей. Але намагаємось постійно шукати можливості, аби нікого не образити.
Івано-Франківськ — відносно безпечне, тилове місто. Сюди релокується чимало підприємств. Чи вистачає усім приміщення та, чи відчула скарбниця міста прибуток від релокованих до Івано-Франківська підприємств?
До Івано-Франківської громади офіційно переїхали 62 підприємства, де працюють приблизно півтори тисячі людей. Більшість з них ще зареєстровані за іншим місцем, але у перспективі вони, звісно, приноситимуть прибуток для міста. З найбільших — це Запорізький завод кольорових металів, Pokrov Avto та харківське поліграфічне підприємство.
Також варто не забувати, що на Заході України розвиватиметься оборонна промисловість, адже в радянські часи такі будували на Сході країни, а сьогодні ворог намагається окупувати ці території, тому це також перспективний напрямок розвитку у майбутньому.
В Івано-Франківську створили вже три добровольчі батальйони. Чи є в них потреба в тиловому Івано-Франківську?
Добровольчі формування територіальної громади – це більше навчального характеру батальйони, які вчать хлопців азів. Це — і перша медична допомога, і стрільба, і тактика і так далі. Тому левова частина з цих добровольчих формувань влилась в чинні бригади, які воюють, і вони вже йдуть захищати нашу країну підготовлені, маючи певні знання та досвід.
Крім цього, вони виконують певні обов’язки. Наприклад, в нічний час контролюють дотримання громадського порядку та комендантської години. Все-таки людей у формі більше слухають. Тобто, окрім підготовки, вони також виконують іншу суспільно важливу роботу в місті.
А чи готовий Івано-Франківськ до повномасштабної війни на теренах Заходу України?
Складне запитання. Однозначно в плані сприйняття на Заході України готові протистояти. Я переконаний, що у нас в окупанта стрілятимуть з кожного вікна. Якщо в певних регіонах є невелика кількість людей, які підтримують Росію, то тут таких майже немає. Рух опору був би дуже потужним.
Часто кажуть, що депутати не воюють, а відсиджуються у кращому випадку в тилу, а іноді – й за кордоном. Скільки з Івано-Франківська посадовців долучились до лав ЗСУ?
Це неправда. У мене брат (Роман Марцінків — ред.) — депутат міської ради, і він воює у штурмовому батальйоні, який звільняв Балаклію. Наразі б’є окупантів під Бахмутом. Він точно не відсиджується — і це лише один з прикладів, а їх насправді чимало.
Понад 50 людей з виконкому сьогодні захищають Україну, також приблизно 500 людей, які сьогодні у лавах ЗСУ, є працівниками різних комунальних підприємств. Дехто з місцевих депутатів боронять Україну безпосередньо у регіонах, де ведуться бойові дії, інші — у лавах територіальної оборони в тилу.
Раніше ви заявляли, що на Прикарпатті щодня поліцейські затримують коригувальників, які передають координати об’єктів для ударів російським окупантам. Ці диверсанти — місцеві чи приїжджі?
По-різному. На жаль, є й місцеві. Жінка, яка вела сторінку Стрємоусову, з Івано-Франківської області. Перші коригувальники також були місцеві, які за великі гроші погодились співпрацювати з окупантом. Мітки ставили також місцеві за гроші. Або проросійський Інтернет-агітатор з Івано-Франківська, якого затримали у липні, коли він зібрався виїжджати на окуповану територію. Він виріс та мешкав в Івано-Франківську, але активно поширював антиукраїнський контент у соцмережах.
Сьогодні продовжують ловити коригувальників — не щодня, але все одно такі випадки є. Нещодавно працівники СБУ викрили агентурну мережу так званого «Професора», яка діяла, зокрема і в Івано-Франківській області. Агенти займалися збором інформації та передачею її російським спецслужбам. Також їхнім завданням була й підготовка до створення тут відповідних квазіреспублік.
Ви доручили надзвичайникам та медикам підготувати пам’ятку для населення, як діяти під час ядерного вибуху. Чи вірите ви в те, що ворог може застосувати ядерну зброю проти України?
Так, вірю, що таке може бути, адже маємо справу з підступним та цинічним ворогом. Вірю, як в принципі й вірив у те, що повномасштабна війна буде. Ми, звісно, сподіваємось, що цього не станеться, але моє завдання — повідомити, як діяти в такому разі, бо це може врятувати здоров’я та навіть життя. Я дотримуюсь думки, що попереджений — значить озброєний.
Ми також закупили трохи йоду, але потрібно розуміти, що це не панацея. Так, це необхідно мати, але більш важливо знати інформацію, як себе захистити у разі небезпеки та вижити під час ймовірного ядерного вибуху. У жодному разі не хочу, щоб люди сприймали це як поширення паніки у соціумі. Ми віримо у Збройні сили України та нашу перемогу, але водночас мусимо бути підготовлені навіть до такого варіанту перебігу подій, особливо на фоні поступового та невпинного програшу у розв’язаній Росією війні.
Сьогодні фіксують ріст захворюваності на COVID. Зважаючи на те, що в нас збільшилося населення міста, чи витримає система охорони здоров’я черговий сплеск хвороби?
Так, витримає. Штам-Omicron, поширений нині, переноситься легше, а COVID потрохи перетворюється в сезонний грип. Люди менше звертаються до медичних закладів та швидше одужують. Тому сильного навантаження на охорону здоров’я немає й навряд чи буде.
Який ви розглядаєте реальний сценарій на наступні декілька місяців?
Нас чекає затяжна війна із можливим затишшям. Бачимо, що ворог мобілізує людей, тому про кінець війни говорити зарано. Важливо, щоб нас підтримував світ. Це не буде за місяць чи два, тому віримо у Збройні сили України, підтримуємо їх та наближаємо нашу перемогу на своєму фронті.
