Новини Ювілей Іванни Арсенич: 95 років життя, гідності й боротьби 12 Липня 2025
Редакція «Дзеркала Медіа» щиро вітає Іванну Арсенич із 95-річчям. Хай Господь дарує ювілярці мир і радість в кожному дні, вдячність від своїх дітей, онуків та правнуків. Своїм життям пані Іванна довела, що навіть на тлі історичних катастроф можна залишатися людиною. 95 років — це більше, ніж вік. Це — масштаб. Це — відстань у часі, яка охоплює Голодомор, Другу світову війну, сталінські депортації, падіння імперій, Незалежність України. І якщо є постаті, які здатні втілити в собі цю історичну вертикаль, то одна з них — Іванна Арсенич.
12 липня 2025 року інтелігенція Коломиї привітала жінку, чия доля — це незаперечне свідчення глибини української трагедії ХХ століття й сили українського характеру. У родинному колі, на своєму рідному подвір’ї за участю міського голови Богдана Станіславського, а також Хору Братства ОУН-УПА імені Героя України сотенного Мирослава Симчича «Кривоноса» під керівництвом Марії Грималюк відзначили її 95-річчя.
Голова Братства ОУН-УПА Коломийської міськрайонної станиці ім.Героя України Сотенного Мирослава Симчича Кривоноса Грималюк Марія Іванівна привітала ювілярку щирими словами вдячності за участь у братстві та її боротьбу з більшовицьким режимом:
«Хочемо привітати Вас з першим 95-річчям! Бажаємо незабаром зустріти свій сторічний ювілей разом з нами!
Дякуємо Вам, що за часів підпілля носили у ліс хлопцям-упівцям їсти, за те, що перебули важке заслання в Сибір і змогли втекти! Дякуємо Богу і тим добрим людям, що Вам допомагали! А приїхавши додому – Ви змушені були ховатися по стайнях, каплицях. І там з вагою 32 кілограми вас знайшла подружка Олена, котра й врятувала.
Ви перебули дуже важкий час і не здавались ніколи! Після смерті Сталіна, Ви навчались в Коломийському вчительському інституті, а потім віддали на виховання наших українських дітей 30 років свого життя!
Дякуємо, за те, що Ви є, поступили в наше Братство ОУН-УПА і розповідали молоді про ті страшні часи радянських репресій.Вся наша станиця від душі зичить Вам всього найкращого!”
Патріотичні пісні хору Іванна Арсенич у свої 95 років не просто слухала, а й сама співала з хористами, приймала вітання й квіти. Вже не маючи доброго зору, ювілярка дивилась на своїх гостей самим серцем, котре так і випромінювало радість, вдячність Богу і своїй родині.
Бо таки має ким пишатися! Син Іван Арсенич – заслужений працівник культури України, відомий музикант, скрипаль; донька Марія Гнатюк – громадська діячка, журналістка,голова ГО “Союз українок Коломийщини”, пишається онукою Ольгою, котра з самого Львова їде варити своїй дорогій бабці борщ, онуком та його синами, що виросли, як дуби біля прабабці, на котрих покладають велике майбутнє.
Але повернемось до життя пані Іванни Арсенич. Уявіть лише, сімнадцятирічна дівчина з Нижнього Березова — Іванна Пригродська, яку вдома ніжно називали Янкою, — у жовтні 1947 року була вивезена з батьками до Сибіру. Причина — брат Болеслав, художник і боєць УПА, псевдо «Лук». Сибір був не просто депортацією — це було спробою викорінення. Голод, праця на заготівлі лісу, холодні бараки — все це мало зламати. Але вона не зламалась. І не лише вистояла, а втекла. Самотужки. Пішки. У сніг і туман, під страхом розстрілу. Ця втеча з Омської області до Львова — не просто фізичний шлях. Це — акт опору. Беззбройний, але не менш героїчний.
Доля Іванни Арсенич — це не лише особиста історія. Це — хроніка українського ХХ століття в людському вимірі. Її життя містить у собі все те, що ми досі звикаємо осмислювати: втрати, репресії, спротив, відродження.
На святкуванні її 95-ліття лунали слова подяки й шани. Міський голова Коломиї Богдан Станіславський, звертаючись до пані Іванни, зазначив:
«Сьогодні дуже символічним був вчинок маленької дівчинки Оленки, котра побачила, що всі у вишиванках і побігла переодягнутись. Саме так виховуюються діти в любові до всього українського. Вона стояла і слухала всі пісні, котрі співав хор. І Ваші руки, що обіймали дівчинку, наче передавали з покоління в покоління українську пісню, мову, віру. Я щиро вітаю Вас і тішуся, що сьогодні з Вами є вся родина. І хлопці-правнуки, котрі є надзвичайно розумними та освіченими. Дякую Вам за приклад гідного життя.».
Незабаром на dzerkalo.media вийде ВІДЕОІНТЕРВ’Ю з Іванною Арсенич. У ньому — розповідь про заслання в Сибір і втечу, про кохання всього життя – Миколу Арсенича, про сина Івана Арсенича та доньку Марію Гнатюк, про онучку Ольгу Гнатюк, заради котрої в 70 років пані Іванна Арсенич поїхала на заробітки в Америку. І пробула там аж 10 років, щоб допомогти дітям та онукам, а головне – дати добру освіту.
Це буде не просто інтерв’ю. Це — можливість почути живу історію з перших уст. І засвідчити: ми пам’ятаємо. І далі — не забуватимемо.
Репортаж та світлини – ГАЛИНИ МАЛЯРЧУК
