27 березня 2026 року в храмі Рівноапостольного князя Володимира Православної Церкви України у Галичі ми знову зібралися разом — у тиші, що говорить більше за слова, у молитві, що єднає серця. Ми прийшли, щоб вшанувати нашого земляка, воїна, людину честі — Артура Піруса.
Минуло три роки… Три роки від того дня, коли на Луганщині, біля Кремінної, обірвалося його життя. Але біль не минає. І пам’ять — не стихає.
Артур був не просто захисником. Він був частиною нашого міста, його живим серцем. Депутат, громадський діяч, людина, яка не втомлювалася нагадувати: свобода має ціну, і за неї вже заплачено найвищу. Він беріг пам’ять про інших — і сам став тим, кого ми ніколи не маємо права забути.
Сьогодні ми схиляємо голови… І водночас піднімаємо очі — туди, де народжується сила бути гідними. Його вибору. Його мужності. Його любові до України.
Пам’ять про Артура — не лише в словах. Вона в наших діях, у нашій єдності, у кожному кроці, який ми робимо заради майбутнього цієї землі.
Вічна пам’ять Герою!
Слава, що живе в наших серцях!
