Тридцять кілометрів пішки з собакою та молодшим братом: як українці тікають від обстрілу своїх домівок

фото ілюстративне

Фіртка продовжує публікувати реальні історії людей, які особисто пережили жахіття війни та переїхали з місць, які постраждали від воєнних дій, на Івано-Франківщину або перебувають тут транзитом.

Сьогодні розповімо про родину, яка через вторгнення російських окупантів була вимушена виїхати в Польщу. 

Анастасія (ім’я змінено в цілях безпеки) на третій день війни разом із мамою, молодшим братом та собакою прийняли рішення виїжджати за кордон. Дівчина розповідає, якою ціною їм вдалося перетнути кордон у пункті пропуску “Медика” у Польщі.

«Ситуація склалася так, що у нас не було змоги добратись навіть до кордону. Ми знайшли в  телеграмі три бесіди з пошуком перевізників чи попутників, але було страшно, бо вже знали про випадки, коли  обманюють.

Нам вдалося знайти хлопчину, який довіз нас майже до кордону. Далі не зміг, його не пропустили б», – каже дівчина.

О 18:13 вчотирьох вони вийшли з машини за 31 км від кордону та продовжили шлях пішки. Настя пригадує, по дорозі було багато точок з допомогою для вимушених переселенців, тут пропонували гарячий чай, каву, їжу.

«Ми йшли не зупиняючись. Досі не знаю, як дитина змогла пройти 31 км пішки без зупинок і передишок. Від втоми німіли ноги та дико починали пекти.

Брата «відключало» по дорозі від перевтоми, але він тримався та йшов далі. Біля кордону було дуже багато людей, де-не-де горіли вогні, люди грілися, їли»,  – пригадує Настя.

фото ілюстративне

Підійшовши ближче до кордону, сім’я стала у чергу.

«Нам сказали, що українці по одну сторону, іноземці – по іншу. Але під’їхав бус, який підвозив людей впритул до кордону. Водій сказав сідати якомога тісніше, дітей брати на коліна».

читайте також:“На Лівому березі – спокійніше”: історія дівчини з Прикарпаття про ситуацію у столиці

Настя розповідає, водій висадив пасажирів приблизно за кілометр до самого пропуску та поїхав по інших жінок з дітьми.

В натовпі братові  дівчини стало вкрай погано, він втратив свідомість. Вони кликали на допомогу людей, але через велику кількість людей ніхто не відгукнувся.

«Виходу не було, довелося самостійно привести його до тями. Як тільки братові стало трошки краще, ми продовжили йти.

Людей було дуже багато, позаду нас було чути крики та істерики дітей. У всіх здавали нерви від напруги та втоми», – каже дівчина.

фото ілюстративне

Але погано по дорозі до кордону стало не лише брату Насті. На узбіччі дороги лежав чоловік, якого прикордонники намагалися привести до тями.  Пізніше, пригадує дівчина, його просто відсунули у бік та прикрили – що було далі з ним – невідомо.

«Такого пекла я ще не бачила:  крики, бійки, дитячі плачі, холодно, тіло ломить. Дітей було дуже багато, їх давили. Прикордонники по-трохи пускали людей через кордон –  спочатку жінок з дітьми.

Паралельно випускали тих, хто повертався в Україну. Коли ми стояли уже майже біля входу на пропуск, збоку нас прикордонниця в кульках знайшла дитину яка спала…», – пригадує Настя.

Опісля перетину кордону на сім’ю чекай пункт з волонтерами та чаєм, а трохи згодом людей від кордону забрав автобус .

«В результаті ми пройшли 43 км пішки за добу. Ноги в крові були та мозолях.

Дякувати Богу, що маємо знайомих в Польщі і проблем з поселенням не виникло. Бо від цього пеклав відходили дві дні», – резюмує дівчина. 

 

"Давній Галич" - Новини Галича та Івано-Франківщіни