За інформацією: Суспільне Івано-Франківськ.
Житель села Топільське на Івано-Франківщині Дмитро Ганчук 47 років збирає старожитності. У його колекції — предмети від часів ранньої залізної добиОстання епоха давнини, яка тривала від кінця ІІ до І тисячоліття до нашої ери. На території України ця епоха бере початок у ХІІ столітті до нашої ери та Римської імперії до Першої світової війни й радянської окупації. Найдавніша річ, яку в колекції має чоловік, — бронзовий ніж XII–VII століття до нашої ери.
У 2014 році на другому поверсі своєї хати Дмитро Ганчук облаштував музей. Подивитися на експозицію, яку він зібрав, приїжджають люди зі всієї України.
Які експонати збирає колекціонер та як зберігає пам’ять про побут і ремесла минулих поколінь, — у матеріалі Суспільного.
"Першу річ купив за 50 рублів, хоча отримував тільки 100 рублів — пів місячної зарплати"
Дмитро Ганчук з дружиною живе у двоповерховому будинку в селі Топільське Рожнятівської громади. Свій побут подружжя облаштувало на першому поверсі, а на другому заснувало музей старожитностей.
Засновник музею старожитностей Дмитро Ганчук. Суспільне Івано-Франківськ/Дмитро Ткач
"Коли ми будували цю хату, то приміщення робили як художню майстерню для сина. Син — художник. Потім я щось таке кажу: буде музей і можна щось там малювати — то одне другому не заважає. Я вже давно на пенсії. І на другому поверсі музей облаштовував. І так дідо радується, може бути якесь заохочення і якесь хобі", — каже Дмитро Ганчук.
Ідея збирати старожитності виникла після того, як чоловік прочитав статтю в журналі "Український пасічник". У ній йшлося про те, що у Галицькому районіПрипинив існування у 2020 році внаслідок реформи децентралізації спалюють солом’яні вулики. Тоді зрозумів, що старовинні предмети не можна втрачати.
"Солом'яних вуликів майже немає, бо солома довго не стоїть. І знищують все, що батьки, діди наші, прадіди робили. І зараз я збираю старожитності, то не обов'язково всі бойківські. Ну, більше бойківського, але є з Вінницької області, з Тернопільщини є — майже з усієї України", — каже чоловік.
Музей старожитностей у селі Топільське на Франківщині. Суспільне Івано-Франківськ/Дмитро Ткач
Музей старожитностей у селі Топільське на Франківщині. Суспільне Івано-Франківськ/Дмитро Ткач
Музей старожитностей у селі Топільське на Франківщині. Суспільне Івано-Франківськ/Дмитро Ткач
Старовинні фотографії родичів Дмитра Ганчука. Суспільне Івано-Франківськ/Дмитро Ткач
Римські монети. Суспільне Івано-Франківськ/Дмитро Ткач
Колиска Дмитра Ганчука та його сестри. Суспільне Івано-Франківськ/Дмитро Ткач
Свою колекцію Дмитро Ганчук почав збирати у 1979 році. Тоді придбав прес для вощини.
"Першу річ я купив у вчителя в Грабівці. Я його питаюся: скільки вам дати? А він каже: "Мій тато був священником в Моршині. Він дав 50 злотих. А ви дайте 50 рублів". Ну я дав 50 рублів, хоча отримував тільки 100 рублів — пів місячної зарплати", — розповідає колекціонер.
"Як я збираю? Десь хтось сказав — а я вже йду туди"
Експонати Дмитро Ганчук шукає сам — розпитує людей, їздить селами, інколи просить віддати речі безкоштовно або ж викуповує їх.
"Як я збираю? Десь хтось сказав — а я вже йду туди. І так потроху збираю. До цього часу я збираю старожитності і поновлюю музей, щоб не застоювалося, щоб завжди було щось нове", — додає чоловік.
Ремісничі інструменти. Суспільне Івано-Франківськ/Дмитро Ткач
Музей старожитностей у селі Топільське на Франківщині. Суспільне Івано-Франківськ/Дмитро Ткач
Перший експонат Дмитра Ганчука — прес для вощини. Суспільне Івано-Франківськ/Дмитро Ткач
Личаки. Суспільне Івано-Франківськ/Дмитро Ткач
Капкан для ведмедя. Суспільне Івано-Франківськ/Дмитро Ткач
Зі слів Дмитра Ганчука, музей відвідують не лише місцеві жителі. Сюди приходять школярі, туристи та люди з інших міст України.
"Діти зі школи відвідували торік, чотири класи. Коли вони приходять на екскурсію, то беруть і шаблю, і сокиру, і пістолети, нагани й фотографуються. Їм то цікаве дуже. З Вінниці недавно були 20 людей, були львів’яни", — розповідає колекціонер.
Як облаштований музей старожитностей у Топільському
У музеї старожитностей Дмитра Ганчука — дві кімнати та коридор. У першій — чоловік відтворив інтер’єр сільської хати. Там є ліжко з жердкоюГоризонтально підвішена чи прикріплена перекладина, на яку вішають одежу і колискою, скрині, старовинний стіл зі стільцями, бамбетельЛавка-ліжко, яка розсувається для спання та складається для сидіння, чоловічий та жіночий одяг.
"Є святковий жіночий кожух, є повсякденний. То тримали баранів, різали восени і справляли такі кожухи. Є бойківський кожушок, то ще моєї мами. Тут є всякі вишивки. Є дуже старі, є вже сучасні. В сусідньому селі Рошняте баба вишивала, а внуки вже скинули палити її вишивки. А сестра моя побачила, та й каже: "Ви що, дурні, палити то?”"То й взяла сюди", — говорить чоловік.
Найціннішим експонатом Дмитро Ганчук називає жердку.
"Жердка дуже стара, їй понад 200 років. Навіть вирізано хліб — основу життя, колоски. Вона служила людям у хаті, жердка була замість шафи", — розповідає Дмитро Ганчук.
У колекції музею експонуються побутові предмети, які є частиною родинної історії Дмитра Ганчука.
"ЛичакиСтаровинне взуття, плетене з кори дерев (липи, верби, в'яза) або іншого матеріалу. Скільки я був у музеях, таких личаків не бачив. То — з березової кори, то не мос**льські лапті. Вони — зі села Нагуєвичі. Колиска, що я колисався і сестра моя, з 1936 року. То тато робив, як сестра вродилася", — каже власник музею.
Дмитро Ганчук з родиною. Дмитро Ганчук
Інша кімната присвячена побуту селян. Там — ткацький верстат, прядкиДомашній верстат, призначений для ручного прядіння, який приводиться в рух ножним або ручним приводом, жорнаОдин з найдавніших і найпростіших видів млинарських механізмів на території України, глиняний і дерев’яний посуд.
Під похилим дахом чоловік розмістив ремісничі інструменти: кузню зі міхом, дерев’яний токарний та столярний верстати, ручне точилоКамінний або наждачний круг, а також наждачний верстат, за допомогою якого гострять різальні й колючі інструменти. У коридорі — рубанкиУзагальнена назва різальних інструментів для ручного стругання деревини та деревних матеріалів, долотаСтолярний чи теслярський інструмент, призначений для видовбування отворів, гнізд, пазів, пилки та інші інструменти.
Найдавнішим експонатом у колекції Дмитра Ганчука є бронзовий ніж XII–VII століття до нашої ери. Цей артефакт йому передав історик з Вінниці. Є у чоловіка і гроші часів Римської імперії.
Кімната у музеї, присвячена побуту селян. Суспільне Івано-Франківськ/Дмитро Ткач
Стодола, частина музею. Суспільне Івано-Франківськ/Дмитро Ткач
Експонати часів залізного віку. Суспільне Івано-Франківськ/Дмитро Ткач
Жердка, якій більше 200 років. Суспільне Івано-Франківськ/Дмитро Ткач
"Денарії — монети, гроші римські. От навіть Євангеліє, казав Юда, можна було продати за 300 денаріїв. Є денарій Фаустини старшої, але він не справжній, бо багато олова. Є денарій Адріана — це ІІ століття нашої ери", — розповідає чоловік.
У музеї є ще одне приміщення — стодола. Там Дмитро Ганчук зберігає віялкуПрилад для очищення зерна від домішок, сани, діжку для перевезення соляної ропи та лопату, якою користувалися залізничники до Першої світової війни. Поруч — колекція цегли різних періодів, керамічна пральна дошка та ведмежий капкан.
"Питався мій син у історика з Вінниці: "Миколо, то на ведмедя капкан?" А він каже: "Я не знаю, чи на ведмедя, але мос**ля б точно зловив", — розповідає Дмитро Ганчук.
"Ви не переживайте, тату, нічого не пропаде"
Дмитро Ганчук планує й надалі поповнювати музей новими експонатами та зберігати вже зібрану колекцію. Каже, що головне для нього, щоб старожитності не зникли і залишилися для наступних поколінь.
"Сини мені допомагають. Один — у Львові, другий — у Вінниці. Часто приїжджають, привозять людей, привозять експонати. Вони і мені говорять, що продовжать справу, кажуть: "Ви не переживайте, тату, нічого не пропаде", — додає Дмитро Ганчук.
