Суд – незалежна гілка влади людей в таємничих мантіях. Як сумний спадок Суду Божого темного середньовіччя. Жреці закону. Доброчесні, справедливі, неупереджені, чесні і професійні. Які двома ногами і міцно стоять на морально-етичному фундаменті правосуддя. Останній арбітр на шляху до пекла. Місток нації між добром і злом, правом справедливості і понятійними звичаями. Непідкупний. З довірою не меншою, як до священнослужителів, які готують нас до Страшного суду, коли вся земля горітиме, вода кипітиме, а небо скотиться в клубочок і впаде додолу.
Український суд не такий. Зовсім інший. Велика і незалежна ні від кого корпорація Вершителів. Справ. На взаємовигідній основі. Вона діє по всій судовій вертикалі. Від найменшого суду з вишневим садочком в тихенькому районному куточку, до Верховного. Якби його голова Всеволод Князєв, якось «по-дитячому», не попався на хабарі в 2,5 мільйони «зелених», ніхто би не наважився показати пальцем на Олімп. А тут ще кіношний «общак». Верховний суддя і найвищий судовий начальник із зарплатою півмільйона гривень на місяць, тобто 12 тис. доларів, в окулярах, при романтичному, приглушеному світлі, ділив, по-справедливому, готівку між 18 своїми верховними колегами. Розкладаючи банкноти в білі конверти і каліграфічно підписував їх. Напевно, nickname. Вдячні однодумці «повернули» йому майже всі «незаконно вилучені зелені» із натхненним Бенджаміном Франкліним. Кругова порука. Як українська форма «Верховенства суддівського права». Нею міцно склеєна вся судова система. Сім’я. Кров різна, але мантія одна. Недавнє обличчя судової влади – заступник голови Вищого госпсуду Ємельянов разом з родиною скуповував елітне майно по всьому світу. Його партнер – член ВРП Гречківський. Зручно? Суддя Вовк. Голова Окружного адмінсуду міста Києва на оприлюднених записах купує коштовний антикваріат і старовинні монети. НАБУ затримало його брата при спробі взяти хабар в 100 тис. «зелених». Суддя Чаус попався на 150 тис. доларах хабаря. Зварич – на 100 тис. доларів, судді із Дніпра Овчаренко і Ходасевич – 80 тис. доларів на двох, суддя Коваленко із Сум – 26 тис. доларів. Їх сотні. Реально – тисячі. Майже нікого не покарано. Тільки двоє чи троє колишніх суддів у Менській колонії шиють рукавиці. Під портретом колишнього передовика – швеї Юрія Луценка.
Вища Рада Правосуддя, ВРП – із діючих і суддів у відставці. Та вкрапленням адвокатів, які й носили хабарі Князєву. Прокурорів, які масово стають інвалідами і елітними пенсіонерами-мільйонерами. З одним, навіть дуже вченим, юристом-науковцем. І все під контролем Голови Верховного Суду. За посадою. Радянський Союз. Невмирущий в кожному з нас? Quo Vadis? Серед 180 держав за рівнем корупції, яку легалізують люди в мантіях, ми на 134 місці. Поряд з Гондурасом і Зімбабве.
Ще більша проблема – в судовому процесі. Точніше, в його відсутності. Він, якби, відкритий, змагальний, гласний, з верховенством права, повагою до честі і гідності, рівності всіх учасників, змагальності тощо. Викарбуваний в Конституції. З рівнянням на європейські суди та інституції. І тут закопаний Великий Собака. Він не гавкає. Але кусає. Дуже боляче. Головний обов’язок суду – здійснення правосуддя: судити у точній відповідності із законом. В Україні суддя і є Закон. Практично, останній. Його рішення, яке набере законної сили, само стає специфічним законом. Змінити, скасувати його, практично неможливо. Кам’яна вертикаль. І вона тараном руйнує, кривить, демонтує всю законодавчу систему, якщо за цим рішенням стоїть конкретний інтерес із великими інвестиціями. Забетонована. Не випадково в Україні так і не працює суд присяжних, який у наших союзників діє і в цивільному процесі. Князєв на мить відкрив ящик Пандори. Але його тут же забили цвяхами і сіли зверху. З одного боку, держави, середньовічної або й сучасної, цивілізованої, без суду, суддів, не існує. Він чи ненайважливіший фактор стабільності, законності для всіх, стримуючи еліти від узурпації влади і виступаючи противагою діям поза законом. З іншого – український суд вже давно став питанням національної безпеки, сплюндрувавши, вихолостивши законодавчий процес. Але Голова РНБО із його Секретарем намагаються не дивитись в цю сторону. Натомість законності, вмотивованості і обґрунтованості судового рішення, – власне міркування судді, його суб’єктивний, тобто особистий погляд на справу. Саме суд залякав і розігнав всіх інвесторів. Внутрішніх і зовнішніх. Залишились відчайдухи, митці домовленостей і «данайці, дари приносящіє». Успішні адвокати – не метри і тонкі знавці права та процесу, а бізнес-партнери суддів. Рішення суду часто неповторна особиста творчість людини в мантії під присягою.
Наш приклад лише крапля отруї у мутній воді ріки, що рве греблю правової держави.
Справа проста. Тривіальна. Типовий посередник «купи-продай» (тут міндобрива). З підкупною назвою – ТОВ «Агросток Україна». З директором – Гичкою Ю.М. В 2016 році, в одній особі, вони вступили в злочинну змову із директором ТОВ «Мена-Авангард» на Чернігівщині Зосименко Л.М. Вкрасти 8,3 мільйони гривень. Тупо і просто. ТОВ «Агросток», з квітня по червень 2016 року, без жодних договірних документів, видаткових та складських накладних і сплати податків, безпосередньо із невстановлених вагонів, машинами, мовби, перевезло на поле 260 тон мінеральних добрив, яке тут же було розкидане, глибоко закопане, що й слідів не знайшли. Важко зрозуміти як, бо в травні посіви вже посходили, а в червні – поля густо зеленіли. І ніяких документів, окрім грубо підроблених Зосименко і тільки за її підписом якихось актів. Її з подільниками спіймали на цьому і звільнили. Лише в серпні 2019 року ТОВ «Агросток» із Зосименко, за межами трьохрічного терміну позовної давності, подали позов до Чернігівського господарського суду з вимогою заплатити їм бажані 8,3 млн грн. За поставлене повітря.
Господарський суд – суд факту. Він приймає рішення на основі документальних доказів. Попри залізобетонні аргументи агропідприємства про фіктивну угоду і відсутність поставки міндобрив, зовсім не юний суддя Шморгун, найперше допитавши свідками Зосименко і звільнених разом із нею причетних до розкрадання майна Товариства громадян, і, тільки керуючись цим, і своєю «чуйкою», внутрішніми мотивами і власною правосвідомістю, використовуючи дивовижну процесуальну новелу «про вірогідність обставин неправоти позивача», задовільнив «Агростоку» практично всі вимоги. Товариство законослухняно, не чекаючи судвиконавця, заплатило по його рішенню 5,6 млн. гривень. У тривалій і запеклій боротьбі в апеляційному та Верховному судах «Агросток» так і не зміг надати жодного підтвердження поставок міндобрив, їх продаж та отримання агропідприємством. Вердикт Чернігівського господарського суду скасували. «Агросток» зобов’язали повернути сплачені ТОВ «Мена-Авангард» кошти у повному обсязі. Його директор відмовився і втік до Німеччини. Вже після російського вторгнення. У мобілізаційному віці. Як би у відрядження. Й до цього часу. Він засновник і бенефіціар ще 6 таких же посередницьких фірм з афілійованими, тобто пов’язаними між собою, кампаніями. Для «прокручування» схем і комбінацій з фінансами. В одній з них через 101 ФОПів він вивів і, очевидно, «відмив» 10,5 млн грн. Легко. Механізм, видно, був добре змащений. Тому без наслідків. В іншому випадку він заявив, що напередодні російського вторгнення завіз у Мелітополь невстановлених міндобрив на суму 236 млн гривень. Це 10 ешелонів! Зрозуміло, їх тут же захопив і використав підлий агресор. В судових засіданнях адвокати Гички не змогли привести жодних фактів і надати документи цієї оборудки. Включно із сплатою 46 млн грн ПДВ при покупці ресурсів, яких ніде немає. Тепер держава буде йому ще й винна. З відсотками. Товариш Бендер відпочиває. СБУ, отримавши інформацію, сховало її в свою глибоку і секретну шухляду. Судово-економічна експертиза, яку зовсім не помітила суддя, встановила, що на останній день 2021 року у «Агростоку» за бухдокументами було товарних запасів всього на 58 млн грн, які за станом на кінець лютого 2022 року збільшилися тільки на 3 млн грн. «Мена-Авангард» у відчаї. І подало позов про проведення процедури банкрутства «Агростоку» та доведення до цього стану директором «Агростока» Гичкою. На це прямо вказав судовий експерт. Арбітражний керуючий, призначений судом, також аргументовано таке підтвердив. З поганої вівці хоч вовни жмут. Вони почали шукати реально майно і кошти для погашення боргу. На сцену вийшов Господарський суд Києва. В мантії сама доброчесність і справедливість. П’єса під назвою «справа про банкрутство ТОВ «Агросток Україна» виглядала як справжній водевіль. Автор – невідомий. Він десь за лаштунками.
Суддя Яковенко Анна Валеріївна. Так, так. Саме та, яка винесла незаконну, кримінальну ухвалу в 2016 році про банкрутство ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз». Із повним ігнором Закону «Про трубопровідний транспорт». За що ледь не сіла в тюрму. Як би, добрі «інваліди-прокурори» в 2017 році не звільнили її від кримінальної відповідальності – через «втрату її злочину суспільної небезпеки у зв’язку із зміною обстановки». Загартована корупцією. Якщо це не однофамільця, то в неї до 2021 р. в місті Токмак, як у ФОПА, був власний салон краси.
Розпочала з класики. Із перепитій несподіваного повороту. Приєднала до вимог кредитора афілійованих з боржником цілу купу найнятих «вимагачів». Вони мають один спільний бізнес, контрольований пов’язаними особами, оскільки склади, офіси і мінеральні добрива у них належать одним і тим же кінцевим бенефіціарним власникам. Він тільки формально структурований між різними юридичними особами, які і поділили у суді між собою ролі боржника і кредиторів. Як справжні професійні актори часу Аль Капоне. Суддя це примітила одразу і втаємничено та мудро кивала головою. Авжеж. Колеги.
В цьому жанрі завжди обов’язкова плутанина. Та час пісень і танців. Рішення блискавично було готове. Розпоряднику майна (арбітражному керуючому) суд відмовив в отримані бухгалтерських документів у ТОВ «Агросток України». Для проведення об’єктивного аналізу його фінансово-економічного стану. Через кілька днів, після настійливого запиту арбітражного керуючого, «несподівано» всі документи викрадають з охоронюваного приміщення одного з кредиторів де вони зберігались. Поліція негайно порушує кримінальну справу. Водевіль. Випадкові збіги. Суддя принципово відмовляється з’ясувати причини і механізми, які призвели до банкрутства. Вона – суд. Зверху. Над Законом. Хоч боржник визнав, що причиною банкрутства стало неотримання податкового кредиту від контрагентів з податку на додану вартість. Пам’ятаєте, сумою в 46 млн гривень. Це при тому, що загальна заборгованість боржника – Гички Ю.М. всього 28 млн. гривень. Тобто, він не захотів отримати від своїх же кредиторів 46 млн чесних, офіційних грошей?! За сюжетом – анекдотична ситуація. Прийшла черга фарсу. Боржник (Гичка Ю.М.) запропонував суду визнати його добрим самаритянином і проявити милосердя – провести іншу процедуру – санацію. Із прощенням 97 % боргів! Вав! «Уявні кредитори» аплодували.
Суд, за християнським звичаєм, «змилосердився». «Перев’язав рани, наливши оливи і вина та й клопотався про нього». «Агросток» тепер «законно» заволодів коштами свого кредитора. Суд виправдав, легалізував його злочинну схему і перекреслив, скасував рішення суду Верховного. Більше. Він став геть сліпим. Не читав висновки судово-економічної експертизи про наявність ознак умисного доведення до банкрутства. Як і категоричні заперечення проти плану «прощення», які були подані арбітражним керуючим. Без покаяння і відшкодування. Після «Чорноморнафтогазу» в судді імунітет. Беззастережний.
Гичка «чудодією прощення боргів» вже наступного дня роздав 3% погоджених із судом фінансових зобов’язань. Товариство, натомість 5,5 млн. гривень, привласнених «Агростоком» (місячна зарплата колективу), отримало аж 160 тисяч гривень. Після такого «акту милосердня» суддя десь відпочивала і не квапилася з виготовленням ухвали про затвердження цього плану. Аж 36 днів (по закону 5). Свідомо, не даючи, таким чином її оскаржити до суду. Апеляційного. Як і не відповідала на вимогу відводу через нечесне правосуддя.
Суд чекав. Поки «Агросток» не роздасть «срібники». Всім не заплатить. Лише після останнього платежу він опублікував ухвалу. Одночасно з клопотанням боржника про закриття провадження у справі. «Совпадєніє. Не думайте».
Як би не пов’язані акти суду і боржника, нарешті, з’єднались в одну трагікомедію. Це був не тільки юридичний, але й морально-етичний виклик. Всі розуміли, що суддя, якось зацікавлена. Надто грубо і беззаконно вона діяла. Проте, за бронею її мантії і таємниці нарадчої кімнати, нічого не було видно. Крім наслідків. Підозрювати корупцію – «за руку не спіймана». Доказувати некомпетентність, – можливо тільки скаргою у вищу судову інстанцію. Там теж сім’я.
«Мена-Авангард» звернулось в апеляцію. Але тут з’являється новий акторський склад на сцені. З «диким» танцем. Печерське управління поліції в особі старшої слідчої Наумової Н.М.
Адвокат «Агростока» Молотков О.В. ще в 2023 році написав заяву до Печерського УП ГУНП в місті Києві про вчинення злочину дирекцією ТОВ «Мена-Авангард». Мета проста. Треба першим крикнути: «Ґвалт, тримай злодюгу». 1 вересня 2016 року, ТОВ «Мена-Авангард», шахрайським шляхом, «заволоділо грошовими коштами» ТОВ «Агросток Україна».
Це було вже тоді, коли у листопаді 2021 року селяни за рішенням суду заплатили Гичці. Слідча швидко допитала лише Зосименко і її «подільників». Вона знала, що ситуація протилежна, є рішення трьох судових інстанцій із десятком кіло паперів. Проте, щось було сильніше за клятву і професіоналізм. Переконала чи обманула слідчу суддю Печерського району міста Києва Анну Гридасову із дипломом Київського національного університету. Вона відряджена із Носівки Чернігівської області. Зміцнює правосуддя на Печерських пагорбах. Винесла дивну ухвалу про доступ та отримання копій документів у ТОВ «Мена-Авангард». Поспішала. Не стала слухати пояснення слідчої, не викликала для уточнень хоча б юриста з Мени, не стала включати комп’ютер і цікавитись реєстром судових справ. Інакше вона би не наважилась на повний абсурд. Як і слідча Наумова Н.М., яка знала, що в цьому ж Печерському поліцейському управлінні вже майже рік лежить і не розслідується кримінальна справа проти пана Гички Ю.М. Та й до цього часу не виконала свого обов’язку порушити справу по факту завідомо неправдивого повідомлення про вчинення злочину. Отримавши незаконно, фактично злочинну, ухвалу слідчої судді із Носівки, вона, проти ночі, 1 жовтня, сміливо кидаючи виклик загрозі російського десанту і «шахедам», з двома оперативниками та невстановленим цивільним «хакером» поїхала за 220 кілометрів. До міста Мени.
Погрожуючи переляканим, щойно від комбайнів, селянам кримінальною відповідальністю, психологічно натискуючи, не слухаючи жодних пояснень, слідча примусила надати невідомому цивільному доступ до бухгалтерського комп’ютеру. Невідомо, що він там робив, вставивши флешку, але система вийшла з ладу. Мадам слідча цокала язиком, робила мімічні зосередження, глибоко видихала повітря, читаючи рішення Верховного Суду, що Товариство нічого не винно «Агростоку». Навпаки, він має повернути незаконно отримане. Мовчки поїхала. Ні обіцянок, ні пробачень. Поскаржились на неї і суддю із Носівки. Як в рейку. Дерев’яну. Без звуку.
В цей час, одночасно із апеляцією, «Мена-Авангард» звернулось зі скаргою до Вищої Ради Правосуддя. Її адвокати вдруге, по зовсім іншим причинам, зажадали відводу одіозної судді Яковенко. Вона по-справжньому розлютилась. Захищаючи своє заангажоване рішення, наклала, не стримуючи жіночих емоцій, на скаржників штраф. 15 тис. гривень. Де ж той Жан-Жак Руссо?: «Бачити несправедливість і мовчати – це значить самому брати в ній участь. Якщо Ви зустрілись з беззаконням в судах – не мовчіть». Жертву шахрайства «Мену-Авангард» суддя Яковенко одним розчерком пера перетворила у жертву на требищі.
Це не одіозність і окремий факт. Система. За межами не лише права, але й здорового глузду. Суддя Печерського суду пані Смик, кваліфікацію якої засвідчив її науковий керівник в кандидатській дисертації сам Татаров, у прискореному, ну, зовсім блискавично, форматі одразу винесла ухвалу і рішення на скасування арешту на 2,6 мільярди гривень російському Pin-UP, на які вже були закуплені АРМА військові облігації, та ще й заборонила це оскаржувати. Ми можемо. Інший суд скасував одіозне рішення. Але пані Смик знову в мантії.
Другий акт вистави, вже драми, розіграв Північний апеляційний господарський суд. Під головуванням широко відомого у вузьких суддівських колах Сотнікова Сергія Вікторовича. Сюжет тривіальний. Про нещасного і «бідного боржника» Гички Ю.М. із статками від половини до мільярда гривень (і це лише зареєстрованих корпоративних прав), з якого немає чого взяти хижому кредитору. Ледве бідолаха нашкрябав 3 % від своїх боргів. Більше не може. Апеляційна трійка, мудро коливаючи головами, без особливих обговорень і досліджень протирічних фактів, погодилась із «справедливим християнським вердиктом» судді Яковенко. Її авторитет після збанкрочення гіганта «Чорноморнафтогазу» непохитний. Адвокати «Агростока» демонстративно позіхали, робили вигляд своєї відсутності і мило всміхались.
Паралельна реальність. Незламна, яка стоїть під законом і совістю. Використовуючи слабкості, некомпетентність і корупційну схильність політичної влади. Шостий апеляційний адміністративний суд Києва, раптом, у якомусь схожому на інквізицію, закритому письмовому провадженні, без мера Садового та Міністерства культури, скасував історико-архітектурний опорний план міста Львова. Звичайно, в інтересах забудовника. «Хто з вас без гріха нехай першим кине камінь».
Наступна зупинка – касація. Верховний Суд. Закон на стороні ТОВ «Мена-Авангард». Формально. Як і досить промовисті факти. Це виклик не тільки нашим свободам, але й державі, національній безпеці. Але чи будуть судити по Закону і праву справедливості?
Суд в Україні є. Немає правосуддя. Прийшов судний час спитати: «А судді – хто вони?».
