За інформацією: Суспільне Івано-Франківськ.
Олексій Осіпов народився в російському Владивостоці. Там минуло його дитинство. У 15 років хлопець з родиною переїхав на Київщину, а після закінчення школи — до Івано-Франківська. Тут пройшов військову службу, створив сім'ю, а у 2015 році пішов воювати проти РФ під час антитерористичної операції на Донбасі. Казав: "Щоб ніхто сюди не прийшов і мої діти не воювали".
Однак під час повномасштабного вторгнення до чоловіка доєдналися двоє його синів. Разом вони служили у 102 окремій бригаді територіальної оборони імені Дмитра Вітовського. 10 липня 2025 року Олексій загинув поблизу Гуляйполя Запорізької області. Наступного дня син Владислав приїхав додому, щоб сповістити матері про втрату чоловіка. На відривному календарі Ірини Осіпової досі залишається та дата — 11 липня.
Про отримання українського громадянства, бойовий шлях Олексія у понад 10 років та життя на фронті пліч-о-пліч з синами — у матеріалі Суспільного.
"Поспорив з хлопцями, що він зі мною познайомиться". Історія знайомства Олексія Осіпова з дружиною
Ірина Осіпова з чоловіком Олексієм. Ірина Осіпова
Дружина полеглого бійця Ірина Осіпова живе в одній з багатоповерхівок Івано-Франківська. В їхній оселі майже в кожній кімнаті — світлини захисника та його речі, які Ірина досі не може розібрати.
"Олексій загинув 10 липня 2025 року. Взагалі не знаю, як я витримала. Ці військові рюкзаки, на жаль, — це все, що залишилося від чоловіка. Син також привіз ящик з речами Олексія. Він сам казав, що привезе той ящик, коли приїде, коли все закінчиться, і там будуть зберігатися всі його речі. Мені важко. Мені просто боляче. Я відкрила, подивилася, доторкнулася і назад закрила", — розповідає Ірина Осіпова.
Олексій Осіпов з дружиною та молодшим сином. Ірина Осіпова
З Олексієм жінка познайомилася в 1990-х роках, коли обоє служили в полку зв’язку в Івано-Франківську. Ірина була начальницею ремонтної речової майстерні. Олексій — молодий прапорщик.
"Але найцікавіше, я потім вже від нього дізналася, що він поспорив з якимось хлопцями, ще з одним таким же прапорщиком, що він зі мною познайомиться. Ну і виграв", — пригадує жінка.
Олексій Осіпов освідчувався своїй дружині. Ірина Осіпова
Ірина каже, що спочатку чоловік розмовляв російською. Згодом вивчив українську. У 1999 році вони одружилися.
"У нього були проблеми з громадянством. Дуже важко це. Коли ми вже розписалися, він мав українське громадянство. А до того, то дуже багато судів ми обходили, щоб Олексій його отримав", — говорить Ірина Осіпова.
"Про кац**ів він казав, що це взагалі для нього не є люди"
Про родичів Олексія, які залишилися в Росії, сім'я Осіпових не знає нічого. З ними Олексій не підтримував зв’язок і не любив говорити про своє походження, а місто згадував лише в негативному сенсі.
"Про ка**пів він казав, що це взагалі для нього не є люди. Він з ними навіть не хотів мати нічого і не хотів згадувати про це. Для нього рідним домом була Україна. Він присягу приймав на вірність — це для нього було найважливіше. І родина його тут, і сини. На жаль, він вже і похований тут", — каже вдова.
Військовослужбовець Олексій Осіпов. Ірина Осіпова
Під час вторгнення росіян у Донбас 2014 році Олексій Осіпов з братом працював за кордоном. У 2015 чоловік повернувся в Україну і вирушив на фронт.
"Казав: "Я йду, щоб сюди ніхто не прийшов і діти мої не воювали". Він був на Донецькому, Луганському, Маріупольському та Запорізькому напрямках. В окопах таких сиділи, що там води було по коліна, коли заливало дощами. Взагалі дивувалася, як він приїжджав і в нього стільки ще було здоров'я. І я йому кажу: може, б ти пішов полікувався, а він: "Я здоровий, все в мене нормально". Олексій ніколи не хотів відпочити. У перші місяці, коли він приїжджав і коли ми виходили з ним у люди, в нього голова була на 360°. Він з кожного боку дивився, щоб не було ніякого прицілу, щоб була тиша. Дійсно, це жахливий стрес для них", — розповідає Ірина Осіпова.
Військовослужбовець Олексій Осіпов. Ірина Осіпова
Сини пішли на фронт після батька
За місяць до повномасштабного вторгнення в Олексія Осіпова закінчився черговий контракт. Та в лютому 2022 року чоловік вступив до лав територіальної оборони. А за менш як два місяці у складі 102 бригади вирушив на Запорізький напрямок. Через кілька місяців за батьком пішов молодший син Владислав, а згодом і старший — Ігор.
Олексій Осіпов з молодшим сином Владиславом. Ірина Осіпова
"У мене, пам'ятаю, тоді був одразу страх. Думав, зараз війна, десь снаряди падають, всяке таке. А вони їдуть собі розслаблено, кажуть: "О, там можна на каву сходити". Словом, заспокоювали всю дорогу. Коли ми вже приїхали на місце дислокації, батько мене одразу поселив у себе в будинку. В нас тоді була там одна така база. Там жив він, його брат, ще двоє хлопців. Ну і вже я був п'ятим. Тато мені "розкладачку" знайшов, щоб я міг собі спокійно спати", — говорить Владислав Осіпов.
Владислав Осіпов разом із батьком. Ірина Осіпова
Олексій Осіпов, пригадує молодший син, на позиціях служив мінометником. У побуті був за старшого, і на себе брав більшість обов’язків.
"У нас там були свої правила. Тато — за головного завжди. То приготувати їсти, то ще щось, але всі раділи, коли він готував. Перший виїзд мій в Гуляйполе був з ним. Ми ще тоді вирішили сфотографуватися, є фотографія біля пам'ятника "Я люблю Гуляйполе", де позаду — знищена школа. Ми фотографувалися, трохи затягнули час, тато каже: "Давайте звідси їдемо, не можна довго затримуватися". Буквально через п’ять хвилин після від'їзду в тому місці відбувся авіаудар", — розповідає військовослужбовець.
Батьком із молодшим сином Владиславом у Гуляйполі. Ірина Осіпова
"Я навіть не бачила його, коли ховала"
Владислав Осіпов був на бойовому чергуванні вдень загибелі батька. З ним він востаннє спілкувався телефоном.
“Він мені написав, як у мене справи. Заспокоїв, казав: "Усе добре". Ну і в кінці я його запитав, коли він приїде на місце дислокації, щоб ми могли вже зустрітися. Він сказав, що якраз завтра буде здавати зміну і прибуде. Уже під ранок мій теперішній командир сповістив, що батько загинув, сказав: "Командир дозволив тобі збирати речі, їхати додому. Ми не будемо нікого повідомляти, допоки ти сам не сповістиш маму", — розповідає молодший син Владислав.
Ірина Осіпова із своїм чоловіком та сином. Ірина Осіпова
Ірина теж пригадує останню розмову за кілька годин до загибелі Олексія у липні 2025 року.
"Нічого тоді навіть не "йойкнуло". Це була 20:00. Ми просто спілкувалися про сімейне, як-то кажуть: "Ти мене любиш? Ти за мене будеш переживати?", — так, як весь час. Він мене страшенно ревнував. Я кажу: "Скільки можна, скільки вже років і далі ти ревнуєш? Якби хотіла, то б уже стільки не чекала. Що ж ти таке мелеш?". А він: "Ну я мушу щось говорити", — говорить Ірина.
Ірина Осіпова. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Сокирко
У квартирі жінки стоїть відривний календар, на якому досі 11 липня. В цей день час для неї зупинився.
"Приїхав син, не попередивши нічого. Він просто мовчав. А потім: "Мамо, тата вже немає". Він загинув о 23:58. Моментально. Йому відірвало руку, обличчя пошкодило, і я навіть не бачила Олексія, коли ховала. Я хотіла побачити, син каже: "Не треба. Краще не треба", — пригадує дружина полеглого бійця.
Календар, на якому досі 11 липня 2025 року. Ірина Осіпова
Позивний Панда
Олексій Осіпов мав позивний Панда. Вдома у спальні чимало є мʼяких іграшок у вигляді цієї тварини.
Мʼякі іграшки у вигляді панди. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Сокирко
"На той момент у нас командиром був полковник, молодий, суворий такий чоловік, але справедливий до всього. То він, як тільки побачив як тато перший заходить і каже: "Аааа Пандо, то ти". А позаду вже я йшов: "О, Панда-молодший". Після того мій позивний, який в мене був, не сприймався вже ніким, і всі мене почали називати Панда-молодший, а там поступово вже Панда джуніор. І між своїми були: Панда-старший, Панда-середній, Панда- молодший", — додає Владислав.
У цивільному житті, пригадує його дружина, чоловік любив готувати, їздити на мотоциклі, плавати та збирав антикварні речі. Зокрема, на фронті чоловік знайшов металеву ікону. Її Ірина Осіпова досі зберігає разом з синьо-жовтим прапором біля портрета чоловіка.
Куточок вдома, де стоїть фотографія Олексія Осіпова. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Сокирко
