ЩО ЗНАЛИ ГАЛИЧАНИ ПРО ГОЛОД ПОЧАТКУ 1930-Х РОКІВ НА ВЕЛИКІЙ УКРАЇНІ?

Статті ЩО ЗНАЛИ ГАЛИЧАНИ ПРО ГОЛОД ПОЧАТКУ 1930-Х РОКІВ НА ВЕЛИКІЙ УКРАЇНІ? Сьогодні
Хоч як радянська влада намагалася приховати від світу цілеспрямоване винищення українського селянства, правда про ці злочини таки проривалася через кордони – поодинокими втікачами, листами, які дивом доходили до адресатів, статтями, що з’являлися у світовій пресі та періодичних виданнях Галичини, зокрема й Коломиї. В лютому 1933 р. львівська газета «Народна справа» опублікувала лист, написаний ще восени 1932-го мешканцем якогось із районів радянської України й надісланий братові на Львівщину. В листі читаємо: «…ми кожний день лише про їду думаємо, а діти цілими днями тільки їсти просять, і нема їм що дати, бо нічого нема. Їдять один раз денно, всі ми страшно сухії і на людий не виглядаємо. Що дальше буде сам не знаю, боюся, щоби ми зимою не пропали від голоду і холоду».

А вже літом та осінню цього року заголовки газетних публікацій жахають: «Страшні речі в Україні», «Пекло на Україні! Жнива пребогаті, а люди їдять людей!», «Пекло на Україні! Люди їдять трупів!», «Людоїдство в Україні», «Батьки їдять своїх дітей». Ці повідомлення були настільки неймовірними, що, мабуть, не всі галичани їм вірили, але все ж намагалися допомогти, тим більше, що часто до цього закликали священники. Але підводи з зібраними харчами радянські прикордонники не пропускали, повторюючи завчену фразу про те, що ніякого голоду в срср немає. Далі більше: до Галичини та й до всієї Польщі з радянської України, яка в той час вмирала голодною смертю, рушив потік краму й продуктів, насамперед зерна, за нижчими, ніж місцеві, цінами! Тож чимало галичан знову сумнівалися, але більшість, мабуть, таки вже тоді почала усвідомлювати всю сутність радянського режиму, яку невдовзі відчули й на собі – в 1939 – 1941 та в повоєнні роки. Коломиянин, греко-католицький священник о. Микола Вонсуль, тікаючи з розбомбленого потяга, що 1941 року вивозив його й тисячі українських в’язнів на схід, на власні очі побачив уособлення того страшного голоду. В одному з сіл, мабуть, Вінничини зустрів жінку, яка носила на шиї, не знімаючи, важкий залізний хрест. На запитання отця відповіла: «Це покута. Це я сама собі дала таку покуту, бо під час голоду, як не було вже ні кота, ні миші, нічого їсти, а діти плакали голодні (а мала я їх четверо), я одне, пухкіше зарізала, щоб кормити інших». Але це «близьке знайомство» галичан з московськими порядками відбулося згодом, а тоді, на початку 1930-х, вони лише читали повідомлення у місцевій пресі, зокрема й про те, що спричинило таку жахливу трагедію на родючих українських землях.

У статті «Цьогорічні жнива в Україні» газета «Діло» (Львів) за 21 вересня 1933 р. писала:

«Стероризовані районові бюрократи в багатьох випадках наказували косити цілком зелене збіжжа…Вогке зерно мішають зі сухим, від чого величезні поклади збіжа пріють і псуються…елеватори відмовляються приймати вогке збіжа, то його просто викидають на землю…З станції Красний Лиман повідомляють, що там лежить понад 1500 вагонів збіжжа. Понад двісті вагонів збіжа лишається без всякого накриття і починає псуватися від дощу…Отже, хижацька москва, що награбувала на Україні страшні маси збіжа, не є навіть у силі вивезти його. Збіже псується, гине в той час, коли б ним можна було уратувати від голодової смерти міліони українського населення».

Та рятувати українців від голоду в срср ніхто й не збирався. Якраз навпаки – ми тепер добре знаємо, що це був спланований геноцид. Але й тоді розуміння причин вимирання українського селянства в Галичині було.

В коломийському часописі «Жіноча доля» за жовтень-листопад 1933 р. читаємо:

«Все з’їли. Голод почався з хвилею, коли влада забрала від селян все їхнє збіжжа. Діти понижче літ 14 перші починали терпіти від голоду. Більша частина тих, що вмирають, це мужчини, тільки найсильніші лишаються при життю. По селах давно немає ні собак, ні котів, ні дробу».

«…вони оповідали мені про ті терпіння, які переходить український народ та про звірське поступовання сталіна з населенням підчас відбирання збіжжа від селян».

«Народна справа» (Львів) за 23 вересня 1934 р. зазначала: «Незважаючи на голод, радянська влада в дуже жорстокий спосіб переводить т. зв. хлібозаготівлю і забирає все збіжжя».

Та лише в роки незалежності ми дізналися всю правду про про те, що, як і чому діялося на Великій Україні в 1932 – 1933 роках. Вшановуємо пам’ять померлих від голоду з вірою у перемогу, яка не допустить повторення ніякого терору на Українській землі ніколи знову.

©Наукова співробітниця Музею історії міста Коломиї Мирослава Кочержук

На світлинах – статті в часописах «Діло» (Львів) за 28 липня та 21 вересня 1933 р. та «Жіноча доля» (Коломия) за 1 жовтня 1933 р.
 

"Давній Галич" - Новини Галича та Івано-Франківщіни