Новини Шахрайство, підробка та втручання: кримінальні провадження проти директорки музею Л. Гасиджак і діяльність «п’ятої колони» Сьогодні
Журналісти «України молодої» уважно стежать за ситуацією, що призвела до занепаду Національного музею Голодомору-геноциду та яка роль у цьому «п’ятої колони».
11 грудня 2019 р. на посаду голови Українського інституту національної пам’яті був призначений Антон Дробович, який одразу розпочав антиукраїнську діяльність. Як раніше повідомляли журналісти, вже в кінці грудня Дробович з’явився в музеї Голодомору з «проханням» до керівництва не займатися питаннями, пов’язаними з дослідженнями жертв Голодомору. При цьому запропонував погодитися, що від «голоду померло» від 5 до 5,5 мільйонів.
Паралельно з цим Служба безпеки України у 2019 р., за заявою тодішньої директорки Музею Голодомору Олесі Стасюк, розпочала досудове розслідування щодо виконавців особливо тяжкого злочину, вчиненого кремлем проти української нації. Вже 7 вересня 2021 р. на Міжнародному форумі були оприлюднені новітні наукові дослідження та судові експертизи, якими встановлено, що під час Голодомору-геноциду комуністичний режим знищив 10, 5 мільйонів українців, з них 4 млн дітей.
Правда про чисельність жертв геноциду зламала пропагандистські плани кремля перед повномасштабним вторгненням: «єдіний народ», «єдіну історію» та «всесоюзний голод». Вже 14 жовтня 2021 р. українофоби Ткаченко та Дробович, за підтримки «п’ятої колони» в Україні, розпочали дискредитацію науковців за схемою, розробленою російськими спецслужбами ще у 2009 р. Тоді ж російські пропагандисти намагалися дискредитували хід розслідування першої кримінальної справи щодо організаторів Голодомору, заявляючи, що СБУ фальсифікує історію.
Дробович, як посадова особа, порушуючи закони України, публічно заявив у ЗМІ про початок переслідування провідних українських вчених, які займаються дослідженням геноциду українців. Як з’ясували журналісти, його не влаштовує озвучена чисельність жертв. Суть цієї людини викладена у його фразі: «Якби ви всі пішли в колгосп, не прийшлося б Вас голодом морити». Складається враження, що Дробович один із нащадків тих, хто знищував українців у 1932 – 1933 рр.
Продовжуючи свою антиукраїнську діяльність, Ткаченко та Дробович запровадили цензуру та заборонили розповсюджувати книги, які розкривають злочини кремля та масштаби геноциду. Під час війни, за вказівкою Ткаченка, були знищені біл-борди по всій Україні, встановлені громадськими організаціями до Дня пам’яті жертв Голодомору.
Розвал музею розпочався з червня 2022 р., коли Ткаченком була незаконно звільнена директорка музею О. Стасюк. У серпні – звільнена директорка Інституту дослідження Голодомору С. Маркова. У січні 2023 р. за його вказівкою в.о. директора музею Л. Гасиджак ліквідувала Інститут дослідження Голодомору та звільнила усіх провідних науковців, в тому числі відомого юриста, Надзвичайного та Повноважного Посла України, екс-суддю Гаазського трибуналу, д.ю.н, професора Володимира Василенка.
Викликом українському суспільству також стала заява юриста міністерства культури Д. Яцишена в суді, про те, що О. Стасюк була звільнена, бо «публічно озвучила 10, 5 мільйонів жертв Голодомору, а міністр Ткаченко – проти!».
Призначена Ткаченком на посаду в.о. директора Л. Гасиджак вже працювала у музеї, однак будь-яких досягнень не мала. Крім того, свого часу була звільнена за намагання протягнути через оргкомітет Кабінету міністрів України радянську версію в концепцію створення нового Музею Голодомору. Підтвердженням проросійського світогляду свідчить факт подання Гасиджак до суду у 2023 р. російських пропагандистських матеріалів.
Журналістам «України молодої» вдалося поставити низку питань працівнику Національного музею Голодомору-геноциду, який багато років пропрацював у музеї. Пан Володимир розповів свою історію звільнення та мобінгу, якого зазнав з боку Лесі Гасиджак та її заступниці Ганни Сокиріної:
«Національний музей після Революції Гідності активно розвивався. Був створений Інститут дослідження Голодомору, в якому працювали провідні вчені з усіх куточків України. Постійно проводилися просвітницькі заходи, спрямовані на розкриття правди про геноцид українців. Колектив працював на високому професійному рівні. У 2020 р. музей увійшов до Книги рекордів України. Атмосфера та психологічний стан в музеї в той час надихали кожного працівника на досягнення ще більших результатів. В даний час із Національного музею звільнилося навіть керівництво експозиційного відділу. На сьогодні музей фактично перестав існувати.
У квітні 2023 р. Гасиджак та Сокиріна розпочали мене цькувати та пропонували звільнитися з музею, обвинувачуючи, що я нібито розголошую інформацію про їх таємні зустрічі з Ткаченком, Чуєвою та Дробовичем. Вчиняючи психологічний тиск, керівництво музею давало такі завдання, щоб я їх не зміг виконати. До прикладу, Гасиджак погрожувала мені звільненням у разі несправності садового обладнання, знаючи, що воно потребує ремонту, про що були складені відповідні акти. Я змушений був заплатити свої особисті кошти у розмірі 8500 грн.
У відповідь Гасиджак заявила, що не збирається повертати мені кошти і оформляти документи на проплату та в черговий раз запропонувала звільнитися з роботи. Я відмовився, після чого вони розпочали службове розслідування, підробляючи та фальсифікуючи службові документи. З приводу шахрайства та підробки службових документів я двічі звертався до колишнього міністра О. Ткаченка, однак він та держсекретар Ю. Лещук покривали Гасиджак та допомагали приховати вчинені кримінальні правопорушення. Не в змозі терпіти приниження з боку Гасиджак, я подав заяву в поліцію».
11 жовтня 2024 р. Печерський суд задовольнив скаргу пана Володимира та зобов’язав Національну поліцію зареєструвати кримінальне провадження за шахрайство та службове підроблення керівництвом музею.
Як стало відомо, 17 вересня 2024 р. Національна поліція вже розпочала досудове розслідування у іншому кримінальному провадженні щодо Гасиджак та Сокиріної за вчинення службового підроблення та втручання у приватне життя.
Знищення Національного музею Голодомору-геноциду, новітніх наукових досліджень, приховування злочинів кремля, вчинених проти української нації, переслідування вчених – це точно не шлях до перемоги України.
Проблема полягає в тому, що протягом всіх років незалежності в Україні діють проросійські політичні партії, які фактично керують гуманітарною сферою, нав’язують українському суспільству російські наративи та не дають можливості створити правдиву українську історію.
Виникає питання і до української влади: чому досі залишаються на посадах представники «п’ятої колони», використовують державні кошти та службове становище задля проведення антиукраїнської діяльності?
Автор статті: Олена МИХАЙЛІВСЬКА
