За інформацією: Суспільне Івано-Франківськ.
У селі Княждвір Коломийського району живе 86-річна Мирослава Смеречук, яка з дитинства займалася вишивкою. Зараз через погіршення зору вона полишила ремесло, однак у її будинку зберігається понад сотня речей з різноманітними візерунками — частина того, що створила жінка. Більшість своїх робіт вона роздала близьким, церкві та місцевому музею. Вишивальниця каже: нічого не продавала, бо це для неї — справа для душі.
Історію вишивальниці Мирослави Смеречук з Івано-Франківщини читайте в матеріалі Суспільного.
"Відколи живу — відтоді зачинала шити"
Вишиті подушки, рушники, сорочки та картини жінка створювала ввечері після роботи в колгоспі чи на заводі. Зараз частину цих виробів жінка тримає у себе вдома.
Мирослава Смеречук у своїй хаті у селі Княждвір. Суспільне Івано-Франківськ/Назар Вінтонюк
"Навіть не тямлю, відколи зачала вишивати. Відколи живу — відтоді зачинала шити", — каже Мирослава Смеречук.
Останнім часом Мирослава Смеречук рідко вишиває через погіршення зору. Суспільне Івано-Франківськ/Назар Вінтонюк
Жінка народилася під час Другої світової війни. Вишивати Мирославу навчила матір. Обох доньок вона виховувала сама, оскільки їхній батько загинув на фронті.
"Радянська влада прийшла і тата взяли на передову. Мені було чотири з половиною роки, а мама лишилася вагітна сестрою. Тато пішов на МихайлаСвято Михайла відзначають 8 (21) листопада, а сестра народилася 13 січня. Мамі прийшла посмертна картка, що пропав безвісти. І все. Так мама з нами сама робила", — пригадує Мирослава Смеречук.
Мирослава Смеречук в юності. Суспільне Івано-Франківськ/Назар Вінтонюк
"Вже тих людей нема нікого, що я від них перешивала"
Іноді жінка розробляла орнаменти самостійно, але здебільшого — брала для зразків вишивку своїх односельців.
"Одні від одних перешивали. Одні від одних — все. Тут вже тих людей нема нікого, що я від них перешивала", — розповідає Мирослава Смеречук.
Вишита сорочка Мирослави Смеречук. Суспільне Івано-Франківськ/Назар Вінтонюк
Жінка додає: вишивка для неї не лише елемент інтер'єру, а й спосіб самовираження. Її дім — увесь у вишитті.
Вишитий рушник і портрет Тараса Шевченка в хаті Мирослави Смеречук. Суспільне Івано-Франківськ/Назар Вінтонюк
"Мені одна жінка каже: "У вас не було дітей таких молодих, що вам все це не заперечили. Та й в мене стоїть вишивка. То було багато в людей, але вони познімали. А я — сільська жінка і хата в мене сільська", — говорить вишивальниця.
Мирослава Смеречук у своїй хаті в селі Княждвір. Суспільне Івано-Франківськ/Назар Вінтонюк
Пенсіонерка каже: вишивка завжди вимагає неабиякої концентрації.
Вишиті фіранки у хаті Мирослави Смеречук у Княждворі. Суспільне Івано-Франківськ/Назар Вінтонюк
"Пам'ятаю, як шила фелонФелон, фелонь, риза — верхній одяг без рукавів священника у християнстві. То ще мій чоловік жив. І він не раз щось хоче говорити, а я йому кажу: "Миколо, не балакай, бо я тут рахую". То дійсно так треба було відраховувати кожен хрестик. А тепер про це шкодую дуже. Тепер би говорила з ним, а його немає — 15 років як помер", — ділиться Мирослава Смеречук.
Молодята по центру — Мирослава Смеречук з чоловіком Миколою у день весілля. Суспільне Івано-Франківськ/Назар Вінтонюк
Жінці дуже подобався процес вишивання, тому й займалася цим не для заробітку — творила для себе, близьких, церкви.
Вишиті подушки в хаті Мирослави Смеречук. Суспільне Івано-Франківськ/Назар Вінтонюк"Навіть взяли в ІванівціСело у Коломийському районі до клубу, в музей. Я вже так тепер дивлюся та й думаю: сама не вірю, що я це все робила", — каже вишивальниця.
Вишивальниця Мирослава Смеречук переглядає старі фотографії у своїй хаті. Суспільне Івано-Франківськ/Назар Вінтонюк
