Понад сто років має стара Голинська церква Покрови Пресвятої Богородиці. Вона є пам’яткою архітектури місцевого значення. Останні майже десять років перебуває в аварійному стані. І попри те, що у новій правлять уже шостий рік, стару святиню вирішили зберегти у первинному вигляді. Передплатити газету «ВІКНА» на 2025 рік можна ТУТ! 28 Жовтня, 2024, 19:00 Калуш Переглядів: 1070 
Над відновленням голинської пам’ятки архітектури працюють косівчани Реклама Головні новини Калуша та Прикарпаття у Телеграм
Про це «Вікнам» розповів та показав підтвердження своїх слів старший брат церкви Іван Мазурик.
Понеділок, 28 жовтня, дев’ята година ранку. У новій Голинській церкві розпочинається щоденна літургія, а через дорогу в старій — кипить відновлювальна робота. Майстри на висоті 26 метрів працюють над реставрацією покрівлі та куполів. Старший брат церкви Іван Мазурик показує дерев’яну зовнішню стіну, на котрій викарбовано дату будівництва храму — 1886 рік. Пізніше обходимо будівлю і бачимо, яке дерево перепріле: навіть від дотику обсипається. Всередині із керівником бригади косівських майстрів Василем Олексюком демонструє виконані минулого року реставраційні роботи. На дворі під парканом старі прогнилі дошки, а біля центрального входу — нова деревина. На даху працюють ще троє майстрів.
«Нову церкву будували дуже довго — десь до 20 років, а стара в той час руйнувалася. Останні роки, коли під час відправи падав не сильний дощ, то текло по стінах, а коли інтенсивний — доводилося підкладати відра та мильниці, бо на підлозі утворювались калюжі. Тому її аварійний стан став небезпечним для всіх, хто знаходився всередині. У 2018 році відбулися церковні збори і помінялося братство та сестринство, багато прийшло молоді», — розповідає Іван Мазурик.
Тоді почали думати, де надалі будуть священники правити. Одна церква — гнила, інша — незакінчена. Впродовж двох місяців громада об’єднала сили, щоб відкрити новий храм. Працювали і вночі для того, щоб зробити необхідні речі для посвяти. Як результат, на храмове свято Покрови Пресвятої Богородиці 14 жовтня (2018 року. — Авт.) голиняни молилися в новій церкві. Опісля знову виникло питання, чи у старій можна продовжувати відправи.
«Я звернувся у приватне підприємство, щоб зробили експертизу старої святині, чи вона ще придатна для проведення богослужінь. Через аварійний стан переживали, щоб не сталось біди і не став крайнім священник. Арки прогнили, схилилися, лівий купол, де молилися жінки, також. Вона могла у будь-який момент впасти. Тоді приїхала комісія, оглянули її і дала висновок, що продовжувати службу небезпечно через незадовільний технічний стан дерев’яних конструкцій і будівель та в зв’язку з безпекою людей. Ми відрізали електрику, бо там, де розміщений лічильник і рубильники, була сирість, тому могло статись замикання. Остаточно перестали тут правити і думали над її збереженням. Для цього потрібно було зробити проєктну документацію на реставрацію. У 2018 році це коштувало 700 тисяч гривень, а у парафіяльної спільноти грошей не було. Держава також не могла допомогти, бо церква — пам’ятка місцевого значення. Та й на той час у районі зайвих коштів не знайшлося (зараз у Калуській ОТГ — тим більше. — Авт.)».
За словами старшого брата, минулого року взялися за роботи із збереження храму на свою відповідальність, адже за законом на це потрібно мати дозвіл, відповідні документи та ліцензовані фірми. Але моральне право не дає голинянам допустити саморуйнування цієї історичної для села та її жителів святині.
«Офіційно владні структури на це закривають очі, бо допомогти нічим не можуть. А ми кожен раз молимося, щоб Бог беріг, зокрема майстрів, адже відповідати у разі надзвичайної ситуації доведеться нам. Сподіваємося, що до зими Господь дозволить нам перекрити церкву, таким чином врятувавши її споруду».
Також, пояснює співрозмовник, думаючи над ремонтом старої церкви, консультувались із іншими парафіями, що мали такий досвід, і з місцевими майстрами по дереву. Перші також самостійно ризикували, як і голиняни. Інші — казали, що храм треба розбирати, бо дві стіни гнилі і не витримають, проводити роботи, а тоді наново збирати. Пізніше знайшли майстрів з Косівщини, що другий рік працюють в Голині.
«Спочатку вони у 2023 році проводили внутрішні роботи. Замінили всі арки, поставити на чотири кути вісім опор, щоб церква стояла. Потім гниле вирізали і живе туди вкладати, тому не розбирали. Кошторис склав 828 900 гривень. Частину суми зібрали по дворах, від кожного 500 гривень, було кілька меценатів, а решту боргу закрили після Різдва. Заколядовані гроші поділили на дві частини — одну армії, решту на погашення боргу за стару церкву. У 2024 році вирішили до зими перекрити дах, бо під снігом він може обвалитись і внутрішні роботи також підуть нанівець».
З майстрами була домовленість, що вони роблять все, бо минулорічна частина фізично була важка, але для них не мала великого заробітку, тому і на перекриття не шукали інших.
«Церква має площу 600 квадратів, але бляхи взяли 850, бо є загини, вальцьова, куполи малі матимуть відрізки, тому тут не може бути один до одного. Матеріали (бляха, цвяхи, саморізи, кути по металу, доставка бляхи та дерева. — Авт.) обійшлися 401 650 гривень та є вже повністю оплаченими. Робота майстрів— 958 000 гривень. Сюди входить демонтаж старої бляхи, під нею заміна гнилого дерева і монтаж нової покрівлі, риштування майстрів. Ми сподівались на те, що відходів дерева буде 50 відсотків, а іншу половину зможемо використати знову, проте більша частина трухлява, перепріла і не годиться для повторного застосування. Тут використали дерево, яке було відкладено на дзвіницю».
Знову думки односельчан розділились, бо в час війни вважали ці роботи неактуальними. Але, каже Іван Мазурик, ніхто не вибирав цей період для ремонту, так склались обставини, адже падіння церкви йшло не на дні, а на години. Інші голиняни пригадували, що відвойовували її у комуністів та не дали закрити, тому не могли дозволити просто рухнути. Хтось казав, що є нова церква, але є й такі, кому і до сьогодні ніякої церкви не потрібно.
«Моя думка така: ми маємо її зберегти, адже без минулого — не вартуємо майбутнього. Коли почались реставраційні роботи і я почав фотографувати та знімати всі нюанси, багато людей змінювали свою першочергову позицію. Наприклад, коли знову ж ходили по дворах збирати по 500 гривень, то були люди, які давали і 1000. Визнавали: спочатку думали, що це затягнеться на 20 років і тільки «переведуться» кошти. Ми нікого не змушуємо здавати на перекриття, бо розуміємо, в який час живемо і не всі мають змоги. Натомість закликаємо допомагати молитвою, прибиранням храму та готуванням обідів для майстрів».
Той час, поки косівчани працюють над реставрацією голинської пам’ятки архітектури, вони проживають у будинку місцевого жителя, що зараз за кордоном. Парафія оплачує тільки комунальні послуги. Обіди для чотирьох чоловіків готують жінки, які мають в цьому черговість, в крайньому разі одне із сільських кафе також зголосилося погодувати. Поки робітники отримали 200 тисяч завдатку, ще, можливо, вдасться дозбирати таку ж суму. А решту боргу сподіваються закрити після коляди. З Божою допомогою та за сприятливої погоди, (особливо сухість потрібна, коли розкривають дах. — Авт.) до зими повинні справитись із збереженням святині.
«Найскладнішу частину — центральний купол уже зробили, зараз його перекривають, тоді піде задня, передня та боки. Максимально робимо так, щоб ця церква була пам’яткою архітектури первинного значення. Шукали старі фотографії, адже думали, що вона перекрита була гонтою із дерева. Інколи бачу вагонкою оббивають, бляхою, але це вже сучасність, а не історія. Відновлення всередині, зокрема розмалювання стін, поки не на часі».
Біля церкви готує матеріали для своїх трьох працівників-односельців Василь Олексюк, він є керівником бригади. Розповідає, що уже минуло десять років, як вони виконують такі роботи. За цей час відреставрували вісім церков, зокрема у Тязеві, Сільці, Павлівці Івано-Франківської області, одну Луцьку, і навіть перекривали центральний купол у Чернігівській області за 50 кілометрів від російського кордону у Новгород-Сіверську. Також побудували дві дерев’яні. Крім цього ще й будинки зводять.
«Де люди кличуть, бо мають проблемні церкви, ми приходимо на допомогу. У наших краях є й інші майстри, але вони в основному працюють на Закарпатті. Я спочатку працював по дереву, мій син тепер будує такі будинки, а до храмів привів поклик серця. Бог дає нам сили на ці роботи, мінімально тільки пальця міг молотком вдарити. Щодо висоти, то стараємось дивитися в небо, а не вниз. Тут з центральним куполом висота 28 метрів».
Минулого року, за словами пана Василя, вони працювали у Голині місяць. Тепер уже сімнадцятий день і десь мінімум роботи є ще на три тижні.
«Все критичне, бо усе гниле знизу до верху. Центральний купол був пробитий осколками, як решето, напевно під час війни від куль його так посікло. Через це і затікало, і гнило. Зараз міняємо бляху. Стараємось робити на совість, щоб простояла ще мінімум таку кількість років, як до цього. У нашій практиці були і гірші церкви, наприклад у Сільці ціла церква на пів метра схилилась, а у Голині тільки купол. Перша наша робота була у Тязеві перед обласним центром. Було страшно починати нову діяльність, там чотири кути погнили і ми ледве довели до пуття, але зараз вона найкраща на тій території. Мої хлопці не п’ють, не курять, а зранку до вечора працюють. Тут і небезпечно курити, бо з деревом маємо справу, щоб не зайнялося».
Старший брат церкви пояснює, що в пріоритеті парафії є допомога ЗСУ. Уже 47 дронів з пожертв прихожан відправили військовим. Далі йде «рятування» старої церкви, а після цього — іконостас та дзвіниця.
«Дзвіницю будуємо своїми силами, шукаємо матеріали, хтось дає їх зі знижкою, хтось офірує, а голиняни проводять роботи. Ще б хотіли зробити туалет, бо маємо біля церкви, але туди ходять всі і руки нема де помити. Коли приїжджають гості та священники, хотіли б мати вбиральню в приміщенні, будемо ще у 2024 році облаштовувати каналізацію. Щодо іконостаса, то львівські майстри мають викласти мозаїкою ікони. Ці роботи оплачуються також за окремі пожертви парафіян. Резиденцію поки заморозили».
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
