За інформацією: Суспільне Івано-Франківськ.
Професійний військовий Олександр Кравченко — фахівець у галузі протиповітряної оборони. У 2022 році він повернувся в Україну з Білорусі, де залишив успішний бізнес і сім'ю. Чоловік долучився до українського війська. У березні 2026 року він лікувався та проходив реабілітацію в Івано-Франківській центральній міській клінічній лікарні.
Історію бійця розповіли на Facebook-сторінці медичного закладу.
Життя в Білорусі
Олександр Кравченко у 1994 році закінчив Мінське вище інженерне зенітне ракетне училище військ протиповітряної оборони. Працював провідним інженером в організації, яка займалася введенням в експлуатацію та реалізацією військової техніки, а також — військовим представником на радіозаводі. У 1997 році чоловік відкрив власний бізнес.
Олександр Кравченко з побратимами. Facebook/КНП “Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради”
Згодом Олександр працював у Мінську на підприємстві, яке виготовляє металоконструкції для будівництва.
Повномасштабне вторгнення — повернення в Україну
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Олександр Кравченко приїхав в Україну і добровільно пішов воювати.
"Коли їхав із Білорусі, де побудував власний дім, маючи щасливу сім’ю та успішний бізнес, мене запитували, навіщо це роблю. Я усвідомлював, що РФ — це зло, яке несе смерть і руйнування. Не міг залишитися осторонь. Коли приїхав до України і вирішив вступити до війська, до мене спершу ставилися з певною недовірою — через те, що понад десять років я проживав у Білорусі. Але я ніколи не піддавався пропаганді — я, моя дружина і син завжди залишалися українцями", — говорить Олександр Кравченко.
Олександр Кравченко. Facebook/КНП “Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради”
Його син також хотів стати на захист України.
"12 квітня 2022 року ми мали серйозну розмову і вирішили, що воювати піду я, бо маю кращу військову підготовку", — згадує Олександр Кравченко.
Після перепідготовки Олександр служив у 208 зенітній ракетній бригаді, згодом — у 68 окремій бригаді на посаді начальника штабу зенітно-ракетного дивізіону.
"Сьогодні я фактично втратив усе. Моя сім'я залишається в Білорусі. Рішення йти на війну приймав я, зараз рішення — за дружиною. І це нормально. Повернутися туди вже не зможу через загрозу політичних переслідувань як для мене, так і для моєї родини", — цитують у дописі Олександра Кравченка.
Олександр Кравченко. Facebook/КНП “Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради”
У серпні 2024 року він тимчасово залишив службу, однак через пів року повернувся до війська.
"Я — окопний офіцер. Боровся за життя кожного воїна, як тільки міг. Імена кожного із загиблих, найдостойніших і найвільніших людей, записував на синьо-жовтому прапорі "Ваші душі за наші кривди". Найбільший біль — це втрата життя", — говорить він.
Лікування та реабілітація у Франківську
У березні 2026 року в Олександра Кравченка стався інсульт, коли він приїхав в Івано-Франківськ у відпустку. Зранку він відчув, що права рука повністю заніміла і помітив також асиметрію обличчя, тому одразу звернувся за медичною допомогою.
Після лікування почалася тривала реабілітація. Медики міської лікарні згадують його як дисциплінованого з "вражаючим" бажанням одужати.
Олександр Кравченко з лікаркою. Facebook/КНП “Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради”
"Якщо ми давали одну вправу, він виконував її не один раз, а десять. Завдяки такій наполегливості вдалося повністю відновити мовлення. Своєю мотивацією він надихав усю нашу команду", — розповіла терапевтка мови та мовлення Христина Грицко.
"Військовий, який носив нам квіти"
Працівники лікарні називають Олександра Кравченка "військовим, який носив нам квіти".
"За суворим характером офіцера приховується надзвичайно добра, щира й вдячна людина. Його історія — це приклад відданості Україні. Людина, яка пожертвувала всім заради Батьківщини, вистояла на фронті, а згодом перемогла ще одного небезпечного ворога — важку хворобу", — йдеться у дописі.
