Найбільший виклик – це проблема недостатнього фінансового забезпечення зі сторони держави.
Про це журналістці Фіртки розповіла директорка краєзнавчого музею “Бойківщина” Тетяни і Омеляна Антоновичів Ксеня Циганюк.
“Музей постійно у пошуку альтернативних джерел.
Можливо, це й ображає культуру, тому що, мабуть, ніяка інша галузь не працює так багато в грантовій сфері, як ми”, – каже Ксеня Циганюк.
Зі слів директорки, у музеї постійно змушені щось вигадувати. Тому найбільше труднощів, пов’язані із фінансовими проблемами, але для них є розв’язання – це грантові кошти.
“Ми хочемо писати книгу, чи ми хочемо провести якийсь класний культурний проєкт, ми подаємося на гранти. Ми хочемо робити ремонт в музеї, ми подаємося на гранти. Ми хочемо розвивати туризм, ми подаємося на гранти.
Також – це кадри. Мабуть, це проблема не тільки музейна, здається, загальна, тому що завжди є нестача кадрів і завжди є нестача кваліфікованих кадрів. Особливо це стосується малих міст”, – резюмує Ксеня Циганюк.
Як зауважує Ксеня Циганюк, студенти, молодь, яка виїжджає з маленьких міст, зазвичай вже до них не повертається. Тоді, як люди старшого покоління консервативні, не хочуть змінюватись і навчатися, в силу тих обставин, які їх оточували, то сьогоднішнє покоління легше переконати в тому, навіть, якщо людина не має освіти та не працювала в цій сфері, але має бажання, її легше навчити правильно працювати.
“Але, все одно мені здається, що це дуже серйозна проблема. Є така проблема, як “демократичність”. Тому що, коли ви хочете популяризувати й робити пропаганду, робити ідеологію, виховувати молодь, але кажете, що це все демократично – воно так не працює. Ідеологія має виховуватися теж на невеликому примусі.
І я думаю, з цим потрібно більше працювати, особливо владі, відділам освіти. Котрі повинні займатися тим, щоб їхні здобувачі освітніх послуг, які, до речі, до них йдуть насильно, мали належну національну ідентифікацію.
Ніхто ж не каже, ти маєш право на освіту, чи не маєш. Тобі кажуть: “Ти мусиш!”. І у випадку з культурою так само повинно бути. Ми не повинні питатися, ти хочеш, чи ти не хочеш. Ти мусиш.
Тому що ця проблема з відсутністю ідентифікації у майбутньому приводить до війни. Тому що ми не знаємо, хто ми, ми не знаємо звідки ми, які ми, чого ми маємо дотримуватися, які в нас цінності.
Тому я думаю, що не мають працівники в музеях вистрибувати зі шкіри щодо проблем з відвідуваністю. Цим питанням повинна займатися влада та освіта”, – резюмує Циганюк.
Ксеня Циганюк вважає, що не потрібно залишати право вибору для людей в питаннях, які стосуються виховання “правильного” патріотизму і “правильної” ідеології. Тому це питання стосується держави, яка має за це взятися. Аналогічно й освіти.
“Ніхто ж не ставить дитину перед вибором: ти йдеш в перший клас, чи ти не йдеш? Виповнилося сім років – дитина йде у школу. Тому що дитина має здобути освіту. Так само і з музеєм, так само і з культурою.
Пригадую, у день відзначення річниці Небесної Сотні біля пам’ятника у Долині зібралась певна кількість зацікавлених. Грає український гімн, а люди просто йдуть у магазин, бо він там поруч.
Скажіть мені, будь ласка, ви можете уявити таку ситуацію, якби це було біля пам’ятника Леніну? Можете уявити, що людина проходить повз такі заходи?
Я таке не розумію, таке неможливо уявити. Тоді всі розуміли, що на наступний день, ти будеш без роботи, можливо засланий, діти ніколи не отримають нормальної посади, бо так працювала їхня тоталітарна ідеологія.
Я не кажу, що все має бути насильно, але варто працювати над тим, що це має бути загальнообов’язковим. Це має бути правилом. Тому що було б цікаво, якби, бодай, раз на місяць чи хоча б у рік діти відвідували різні музеї. Повірте мені, є люди, які навіть і раз на рік не були в музеї.
У музеї приводять делегації, кажуть, що це візитівка міста. Я в загальному в українському контексті кажу.
Кажуть: “Ви наша скарбничка, ви наша колисанка, ви наші”. Але розумієте, ми що, збираємо це все під шафу і нікому не показуємо? Ми розкрили цю шафу і показуємо все – дітям, людям різних поколінь, усім”, – наголошує Ксеня Циганюк.
Директорка музею продовжує, наприклад, у Франції, всі ж обов’язково навідуються в Лувр, ходять із захватом. У нас також є дуже гарні музеї, про які навіть ніхто не знає. Тому й записують такі інтерв’ю, публікації, щоб народ більше пізнавав свою культуру.
“Ви розумієте, в нас є такі музеї, що навіть за кордоном такого немає! Але просто ніхто про них не знає. Хто знає про наші золоті музеї, де золоті речі минулого?
Хто про це знає? Хто це популяризує? Хто примушує туди йти? Хто сказав, ти маєш це побачити, бо це твоє, на твоїй землі знайдене, це твоїх предків. Ніхто про це не каже. Тому так. Тому така проблема є, можливо, з часом вона якось вирішиться.
Хто сформував українця сьогоднішнього? “Папіни дочки”, “Щасливі разом”, ДДТ, Бі-2, Тату чи тому подібне. Розумієте, ви виростали на чому? На культурі. Вам не треба було йти в російську школу, щоб у вас отут стала російська свідомість.
Школа до вас не дійшла? Ні. Але до вас дійшла музика, до вас дійшов фільм, серіал, до вас дійшов спорт, танці. А це все культура і музей в тому числі.
Коли окупанти заходять на нашу територію, чому обкрадають музей? Навіщо? Тому що вони через музеї формують свою історію. Вони везуть награбоване до себе і кажуть, подивіться.
Наші не мали ні держави, ні фінансування. Нашому науковому товариству Шевченка давали гроші із Польщі, з Австрії, з Ленінграда. Працівники їхали в села, збирали речі і відправляли туди, де давали гроші на ці експедиції.
І на наших речах зібрані колекції там, за кордоном. А, що їм з того? Якщо це неважливо, то навіщо вони так за це б’ються і це формують?
Бо культура визначає все. Освіти може і не бути. Школи російської не було ніде. Проте, ми підспівували російські пісні, ми дивилися російські серіали і тому подібне”, – підкреслила Ксеня Циганюк.
Більше читайте у матеріалі: Домівка для унікальних експонатів: розмова із директоркою краєзнавчого музею “Бойківщина” Тетяни й Омеляна Антоновичів на Прикарпатті
