39-річний Юрій Ковальчук родом з села Тужилів Калуської громади на Івано-Франківщині майже 20 років займається архітектурою і нині має власну архітектурну студію. За цей час у його доробку — близько 800 різноманітних об’єктів, найбільш значущим з яких вважає «Храмовий комплекс «Відпустового центру блаженного Симеона Лукача» в селі Старуня. 17 Липня, 2024, 17:00 Калуш Соціум Переглядів: 1094 
Для архітектора єдиний глобальний план, який може зараз бути актуальним, — працювати на Перемогу. Фото: ліцей «ВС СКУЛ» Реклама Головні новини Калуша та Прикарпаття у Телеграм
Що є найціннішим, над чим би ще хотів попрацювати, як відчуває себе у ролі викладача — Юрій Ковальчук розповів у інтерв’ю «Вікнам».
Юрію, чому вибрали саме цю професію? Де навчалися?
— Вибір професії був однозначно свідомим — за це, певною мірою, вдячний батькам, котрі його тоді підтримали. З дитинства полюбляв щось конструювати, споруджувати, а також малювати. У шостому чи сьомому класі записався в художній гурток в Калуші при Центрі художньої творчості учнівської молоді (ЦХТТУМ). Позаймався там недовго — десь до трьох місяців: через незручність добирання з Тужилова, особливо в осінній період, довелося закинути заняття. Але саме у центрі, мабуть, вперше почув про професію архітектора та зрозумів її суть. Тоді ж і зародилася мрія — стати ним.
Після дев’ятого класу був вибір: іти в 10-11 клас голинської чи калуських шкіл (в Тужилові на той час була неповна середня освіта), або ж вступати в технікум. Вибрав друге як проміжний етап перед вступом в університет.
Як призер обласної олімпіади з креслення і трудового навчання, був зарахований за співбесідою в Коломийський індустріально-педагогічний технікум на спеціальність «трудове навчання та креслення». Після закінчення (2004) вступив в ІФНТУНГ на факультет архітектури туристичних комплексів (зараз — Інститут архітектури, будівництва та енергетики).
На другому курсі почав стажуватися в проєктному відділі будівельної компанії «МЖК Експрес-24» в Івано-Франківську. У 2007 брав участь у студентському стажуванні за програмою IASTE, яке проходив в проєктному бюро «ВАРS» у Вроцлаві, Польща.
З кінця цього року мене прийняли на посаду архітектора за сумісництвом у «МЖК Експрес-24» — моє перше офіційне працевлаштування за спеціальністю. На той час це вважалося рідкістю для студента.
У 2009 закінчив бакалаврат та вступив на магістратуру в НУ «Львівська політехніка» за спеціальністю «Містобудування», яку закінчив у 2010 році.
На момент завершення навчання мав уже три роки стажу роботи за спеціальністю, що дало змогу у 2012 пройти професійну атестацію архітектора, отримати кваліфікаційний сертифікат відповідального виконавця зі створення обʼєктів архітектури за напрямком «Архітектурне обʼємне проєктування».
Скільки часу ви в професії? Чим можете похвалитися?
— Вважаю, що саме в професії я з 2005 року — коли розпочав стажування в «МЖК», тобто незабаром буде уже двадцять років.
За цей час брав безпосередню участь у проєктуванні великої кількості об’єктів. В проєктному відділі «МЖК», мабуть, об’єктів 20-30 за рік було в роботі, на різних стадіях, звичайно. Працював там десять років — тобто це ще десь близько 300 об’єктів. Крім цього, ще десь понад 500 — за особистим керівництвом. Крім того, багато концепцій, пропозицій, ескізів, які не мали продовження, а відповідно і не обліковувались. Отже, загалом десь плюс-мінус 750-800 об’єктів.
Починаючи від індивідуальних житлових будинків, так званих котеджів, садових та дачних будинків, і закінчуючи багатоквартирними житловими комплексами або окремими будинками, спортивні об’єкти, а також громадські будівлі й комплекси. Найзначніший зараз в активній фазі — Храмовий комплекс «Відпустового центру блаженного Симеона Лукача» в селі Старуня, але про нього неможливо розповідати «між іншим», адже це окрема велика історія, що пишеться сьогодні.
Довідка. Юрій Ковальчук — засновник та керівник проєктної студії «M-105.Architects”, викладач кафедри архітектури та містобудування ІФНТУНГ, Член Національної Спілки Архітекторів України (НСАУ), сертифікований архітектор, член архітектурної палати НСАУ, Член правління Івано-Франківської обласної організації НСАУ, член Архітектурно-містобудівних рад Івано-Франківська та Галича.
Що для вас має найбільшу цінність? Що було найважче?
— Найбільша цінність для архітектора, в моєму розумінні, — це якісна реалізація його проєкту. Тут ідеться як про візуальний, так і технічний бік. Якщо узагальнити — то це задоволення потреб споживача, який буде користуватись об’єктом.
Що характерно, нахвалювати добре рішення, в переважній більшості, ніхто не буде, адже поняття комфорту не має чітко окреслених граничних характеристик, хіба що одну — відсутність дискомфорту. А от дискомфорт може критися навіть в наймінімальніших похибках, і от якраз її критикувати — точно будуть. Тож відсутність критики як прояв прийняття проєктного рішення — правильна функціональна робота реалізованого об’єкту, можливість відвідувати його, брати участь у його реальному житті — це, мабуть, і є ознакою добре реалізованих проєктних рішень, що дуже цінно.
Найважче для мене особисто — це не саме проєктування і робота, що лежить на архітекторові, а супровід, тобто — проєктний менеджмент. Саме організація проєктної діяльності «зʼїдає» левову частку часу в керівника архітектурної студії: побудова алгоритму самої роботи, комунікації із замовниками та підрядниками, фінансові питання, організаційно-планувальна робота — офісна рутина, яка пожирає енергію. Добре, що сама архітектура, в процесі її створення та реалізацій, служить джерелом відновлення, тримає в тонусі.
Чи доводилось вам відмовлятись від якогось проєкту і чому?
— Так, багато разів. Це не є якимось парадоксом чи розчаруванням — скоріш за все, робота в сучасних ринкових умовах. По-перше, банально, це може бути поточна зайнятість. Наприклад, звертається замовник «Зробіть проєкт котеджу, хочу за тиждень лити фундамент». Звичайно, він отримує відмову, адже такий об’єкт ми зможемо почати опрацьовувати через 2-3 місяці. Всім раджу такі пропозиції відразу «відсіювати», тому що ці «перегони» і проєктування «в режимі реального часу» ще ні до чого доброго не приводили.
По-друге, суперечливі об’єкти — в плані «максималістичних» побажань замовника — на фоні можливостей в рамках будівельних норм та й законодавства загалом — в такі ігри ми також не граємо.
Ну і, зрештою, є об’єкти, в яких ми не спеціалізуємось — наприклад, якісь виробничі чи складні технологічні. Для виконання таких потрібні відповідні кваліфіковані спеціалісти — якщо таких у нас немає, то їх не беремо.
Окремо ще б відзначив об’єкти, які є цікавими й «нашими», але замовник ставить жорсткі умови (часові або фінансові) — в цих випадках також дуже обережно підходимо до планування такої роботи. Іноді краще на початку озвучити обґрунтовану відмову, ніж потім стати заручником обставин через взяті непосильні зобов’язання.
Чи достатньо оплачувана ця професія?
— Професія дає можливість достатньо заробляти, але для цього потрібно так само достатньо їй віддаватися. Зрештою, мабуть, як і в багатьох інших галузях. Тому хай відповідь буде «так».
Чи користується попитом праця архітектора в Калуші?
— Так, користується. Не можу говорити про якісь статистичні дані конкретно для Калуша, але для будь-якого мінімального ремонту чи будівництва, роботи в архітектора буде немало. Починаючи від дизайн-проєкту, планування внутрішнього простору чи ландшафту, капітального ремонту приміщень і закінчуючи комплексними містобудівними проєктами. У 2022 році ми з командою проєктувала адміністративну будівлю одного з калуських підприємств. Поки що вона на рівні проєктування так і залишилась.
В якій сфері працюєте як архітектор?
— Однозначно — у сфері житлової архітектури: котеджі та багатоквартирна житлова забудова — це 70-80% реалізованих проєктів.
А також немало громадських об’єктів: мали у розробці школи, садочки, навіть кінотеатр, басейн, готелі й ресторани, спортивні споруди, проєкти благоустрою територій, а також чи не окрема ніша — сакральні об’єкти. Наші роботи можна побачити як у нашій області, зокрема, нові житлові комплекси обласного центру, так і багато котеджних містечок неподалік столиці. Є готелі у Франківську, в Закарпатті («Драгобрат»), спортивні майданчики в Києві тощо.
У 2022 році був автором проєкту соціального житла в Галичі. Тоді закинуту районну лікарню, мали «перетворити» у 168 квартир (різних за розміром) для внутрішньо переміщених осіб.
Теза, котрою я послуговуюся в роботі — «Ми не маємо морального права копіювати минуле, але мусимо з повагою ставитись до спадщини, щоб зберегти її для майбутнього. Так само, ми не можемо вгадати, чи передбачити, як буде у майбутньому.Тому проєктуймо так, як ми думаємо сьогодні, щоб наша архітектура розповідала в майбутньому, як саме ми жили, як мислили, якими технологіями володіли…»
Як вирішуєте конфлікти в трикутнику замовник/інвестор/проєктувальник?
— Якщо назріває конфлікт, це вже, мабуть, під питанням те, чи варто в такому об’єкті брати участь. Адже конфлікти здебільшого можуть бути спровоковані недотриманням домовленостей якоюсь зі сторін. З боку архітектора або проєктної організації — це недотримання термінів, а також неправильно поставлені завдання, які спричиняють невідповідність результату проєктної роботи очікуванням замовника.
Тут базовим якраз на старті є зуміти отримати від замовника максимально чітке завдання на проєктування — в цьому і полягає майстерність проєктного менеджменту.
Інша сторона — недобросовісний замовник. Нечасто, але трапляється. В основному це порушення умов оплати. Тому важливо чітко погодити на початку всі нюанси щодо графіка робіт і фінансування за етапами. Це дисциплінує обох. Якщо робота стає токсичною — може бути зупинена на котромусь з етапів із мінімальними втратами для кожної зі сторін.
Щодо конфліктів — ми намагаємось їх не допускати. Вважаю конфлікт глухим кутом. Компроміс — теж неправильний шлях, адже це пошук чогось середнього між двома баченнями. Найкраще — окреслення проблематики та досягнення єдиного правильного рішення. Часто можу сказати в передконфліктних ситуаціях: «Якщо ви зараз шукаєте винного, то автоматично відтягуєте початок розв’язання проблеми. Почнімо її вирішувати. Хто винен, уже не важливо, бо проблема, яка виникла — потребує вирішення».
Чи будуєте плани на майбутнє?
— Зараз важко і нераціонально будувати грандіозні плани. Так, є певні ідеї й задуми — щоденно працюємо, щоб нарощувати можливості для їх реалізації.
Для архітектора єдиний глобальний план, який може зараз бути актуальним, як і для всіх, — працювати на Перемогу. Після неї нас чекає величезний фронт архітектурної роботи — якісна реалізація відбудови України. А поки що нарощуємо потенціали.
Щодо реалізованих планів чи намірів — ніколи не ставив для себе якихось надзвичайних цілей. Років десять тому мав намір створити проєктну студію — реалізував. У моїй команді до повномасштабного вторгнення працювало постійних восьмеро людей, на окремі проєкти — залучали інших спеціалістів, тоді могло бути виконавців до п’ятнадцяти.
Десь у 2019 хотів проєктувати значущі об’єкти — це зараз також у роботі. «Відпустовий центр блаженного Симеона Лукача в селі Старуня» перебуває на стадії активного будівництва. Реалізована перша черга — Хресна дорога з 25-метровим Хрестом, каплицею Святої Родини, Гробом Господнім, Джерелом з каплицею. Його уже відвідало десятки тисяч паломників. Проєкт у 2021 році здобув Всеукраїнську премію з ландшафтної архітектури та дизайну. А друга черга — Храмовий комплекс — зараз на активній стадії будівництва. Це значущий об’єкт, проєктувати який, попри складність, — ще й велика честь та прояв довіри для архітектора.
На початку повномасштабної війни наш офіс створив громадську ініціативу «ЖивУ». Ми робили об’єкти для закордонних фірм — близько 300 листів відправили у проєктні бюро Польщі, Чехії, Німеччини, Литви. Виконували 3-D моделювання, візуалізацію, роботи з генплану. Зароблені гроші спрямовували хлопцям на перемогу, зокрема, моїм колегам, що пішли на фронт.
Чим займаєтесь поза роботою?
— Дуже цікаве запитання — адже мені видається, що якось і часу поза роботою особливо немає. Звичайно, сімейно-побутові справи — діти, їх заняття — це все в житті присутнє. Стараємось вибиратись на спільний сімейний відпочинок: природа, річка, кіно, мінімальна прогулянка парком тощо. Люблю почитати, але це також здебільшого література щодо архітектури. Тому, чи це поза роботою, під питанням (сміється. — Авт.). Поширена така теза: «Архітектура — це спосіб мислення і стиль життя». Так от — то про мене.
Дуже популярними зараз є архітектурні блоги — підписаний та слідкую за багатьма такими в YouTube. Це як своєрідний спосіб відпочинку, але також дуже розширює кругозір в галузі.
Архітектор перед тим, як практично братись за роботу, повинен її обдумати, «виносити в голові» — не існує такого вимикача, який може ці думки увімкнути о восьмій ранку та вимкнути о п’ятій дня.
Мабуть, все ж таки архітектура займає більшу частину життя, що не дуже тішить моїх рідних.
Поради тим, хто роздумує про цей фах?
— Майже два роки я є викладачем у своєму рідному університеті (ІФНТУНГ), хоча таку посаду пропонували давно. Спочатку заміняв знайомого, якого мобілізували, потім після своєї служби у ЗСУ повернувся знову до студентів. Ми з ними практикуємось, окремих — залучаємо до виконання робіт, які оплачуються. Беремо участь у конкурсах, зокрема міжнародних, як-от «Школа майбутнього України» разом із поляками.
З власного досвіду можу сказати, що професія архітектор — це тільки результат свідомого вибору. Випадковим людям тут робити нічого — це досить складний фах, який потребує як навичок та певних базових умінь у творчому напрямку, так і наполегливої праці та постійного саморозвитку.
Архітектор має постійно «надивлятися». Для якісної реалізації архітектурних об’єктів конче необхідна база, котра формується на основі сприйняття досвіду, його аналізу, визначення пріоритетності позитивних та негативних рис, уміння до висновків та втілення напрацювань на практиці. Навчання за спеціальністю є тільки базою, що формує основу знань, котрими потім архітектор оперує та постійно нарощує цей багаж. Ну і початковими навичками однозначно повинні бути: рисунок, живопис, креслення, здатність до обʼємно-просторового мислення. Якщо відчуваєте в собі цю «суперсилу» — реєструйтесь на творчі конкурси для вступу на архітектурну спеціальність, а далі — ми вам допоможемо.
Розмовляла Ірина АНДРІЇВ, журналістка
