За інформацією: Суспільне Івано-Франківськ.
Колаж: Суспільне Івано-Франківськ
Франківець Юрій Ярош після вторгнення РФ в Україну тричі оббивав пороги ТЦК, щоб піти на війну. Травма хребта не завадила Юрію за четвертої спроби потрапити до війська. Зараз він служить сапером. У складі інженерної роти 102 окремої бригади боєць майже два роки воює на Запоріжжі.
Історіями з фронту та своєю найзаповітнішою мрією, яку планує втілити після перемоги, Юрій Ярош поділився із Суспільним.
"Ага, будеш сапером"
Юрію — 38 років. Він родом — з Бурштина, але тривалий час живе в Івано-Франківську. До великої війни чоловік працював електромонтером.
"До вторгнення у мене була травма — перелом хребта, з 2017 року. У спині — пластина. Першу повістку я отримав наприкінці березня 2022. Пройшов медкомісію і мені сказали чекати. Але упродовж двох тижнів ніхто не давався знати", — пригадує Юрій Ярош.
Не дочекавшись звістки з військкомату, чоловік вирішив нагадати про себе. Та до армії його не брали — здоров'я не дозволяло.
"На четвертий раз я знайшов знайомого. Він каже: "От є 102 бригада". Я навіть не знав, куди їду. Два дні повчився в "учебке" і 20 липня вже був у Запорізькій області. Сказали: "Ага, будеш сапером". Нам дали якісь загальні знання, але більше інформації ми дізнавалися в інтернеті. До кінця 2022 року вже почалися практичні заняття — нам показали міни, які часто застосовують росіяни", — розповідає Юрій.
Юрій Ярош біля зруйнованого армією РФ культурно-спортивного комплексу “Сучасник” в Гуляйполі. Фото: з архіву Юрія Яроша
"Сапер, як лікар: помиляється лише двічі"
Здебільшого підрозділ, в якому служить Юрій Ярош, займається мінним загородженням.
"Мінували, щоб не проїхала ворожа техніка. Ми заходили на відстань 50 метрів перед крайньою позицією — спостережним пунктом. Старалися із самого ранку йти, коли лежить туман, або ще краще, коли йде дощ. Це — взагалі супер, бо тоді не літають дрони. Заходили туди й впродовж дня ставили по 200-300 мін", — каже сапер.
Сапери 102 бригади з протитанковими мінами, які вони жартівливо називають “зеленими пляцками”. Фото: з архіву Юрія Яроша
За словами Юрія Яроша, найкращі дві навички у його військовій професії — це пильність і неквапливість.
"Краще витратити більше часу, ніж давати маху. Бо сапер, як лікар, — помиляється лише двічі: вперше, коли вирішує піти на війну, вдруге, коли підривається", — жартує військовий.
Фото: Facebook/102 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ
Ті, хто йдуть попереду
У населених пунктах російські міни та нерозірвані снаряди знешкоджують рятувальники. На передовій це роблять сапери інженерних військ.
"У нові посадки ми йдемо першими, а позаду — розвідники й піхотинці. Ми маємо перевірити територію та зробити їм прохід. Вони залишають там своїх людей і роблять свої справи, а ми ставимо загороджувальні мінування на дистанційному підриві, щоб наші були застраховані. Якщо "рузькі" вже впритул підійшли — з бліндажа натиснув на кнопочку і все", — каже Юрій Ярош.
Сапери інженерного взводу 102 окремої бригади. Фото: Facebook/102 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ
З його слів, на Гуляйпільському напрямку сапери найчастіше стикаються з КАБКерована авіаційна бомба (КАБ) — один з видів авіаційних боєприпасів, авіаційна бомба, оснащена для підвищення влучності влучання в ціль аеродинамічними поверхнями та системою наведення та ФАБ-500ФАБ-500 — це розроблена в СРСР 500-кілограмова авіаційна бомба загального призначення з фугасною боєголовкою, яку в основному використовують ВПС Росії, а також протипіхотними та протитанковими мінами, встановленими військовими РФ. Трапляються й "дефіцитніші" боєприпаси, як-от ПТМ-4ПТМ-4 — російська протитанкова міна. ПТМ-4 має магнітний підривник, що реагує на проїзд над нею важкої техніки. Розробники стверджують, що міна здатна відрізнити легкову техніку від важкої броньованої. Щодо потужності цього боєприпасу зазначається, що найкращий результат міна демонструє при підриві під днищем техніки. У такому випадку кумулятивний струмінь може завдати серйозної шкоди як техніці, так і екіпажу. У той же час вибух міни під гусеницею танка пошкоджує один чи два траки, а під час наїзду колесом БТР пошкоджується лише гума та диск колеса.
"Фермери побачили на полях ці касетні протитанкові міни й покликали нас. Ця штука з виду, як великий пенал. Вона — не дуже примітна. Але спрацьовує на магнітне поле. Якби я підійшов з автоматом і "броніком", то мене вже не було б. Сапер — то така професія, що таким темпом ще п'ять років і нас може вже не стати. Єдине, що тішить: "рузькі" — дурні", — говорить військовослужбовець.
Російський ФАБ-500, що не здетонував. Фото: Facebook/102 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ
Ледь не розстріляли з танка впритул
Юрій Ярош каже: в роботі сапера не останню роль відіграє побратимство та злагоджена робота.
"Важливо мати хорошу команду і знати, з ким ти йдеш на поле бою. Бо бували випадки, коли доводиться по півтора-три кілометри до евакуаційної машини когось тягнути. І всі тут працюють. Всі "вигрібають" — і старі, і молоді", — додає боєць.
Саперно-інженерний взвод 102 бригади. Третій праворуч — Юрій Ярош. Фото: з архіву сапера на позивний Джаггер
Юрій Ярош пригадує, як під час бойового завдання вони вшістьох з побратимами ставили міни МППМалопомітна перешкода (у побуті — "плутанка") — це перешкода на шляху до об'єкта, який охороняють для одного з батальйонів 102 бригади й потрапили під танковий обстріл.
"Натягували цю "плутанку". З вигляду — безневинна річ, але коли туди заїде БТР чи БМП, то йому "труба". Навіть, коли піхотинець йде, ногу заплутує в ній, сітка затягується і можеш прощатися з кінцівкою. Вже закінчили завдання, але нас помітив російський дрон, і ми побачили, що на їхню позицію виїхав танк", — розповідає військовий.
Сапер Юрій Ярош з побратимом. Фото: з архіву Юрія Яроша
Якийсь час сапери лежали на землі, а потім поступово почали виходити з посадки.
"Почули перший постріл у наш бік. Сидимо. Далі вирішили сісти на перекур, а Василь Васильович — єдиний з нас не палить. Він відійшов на десять метрів вперед і тут — вихід, свист, вибух. Ми вже налякалися, що Васильовича "жмуринули". Зробили перекличку — всі живі, нормально. У вухах дзвенить, в очах двоїться, паніка. Позбирали інструменти й побігли до першого бліндажа. Десь зо 20 вистрілів по нас зробив танкіст, перш ніж ми добралися до евакуаційної машини", — пригадує Юрій Ярош.
"У мене є давня мрія — усиновити дитину"
Найтяжче для військового на війні — бути далеко від дому та родини. Там на нього чекають дружина, дитина та мама. Його старший брат також воює прикордонником.
"Ми — українці — до всього можемо звикнути, з усім можемо впоратися. А от те, що весь час без рідних поряд з тобою, — це тяжко. Хоч ми тут і дуже дружно та гарно живемо, але ж ти щодня на війні. Відпустка — це для нас все", — каже сапер.
Побут саперів: Юрій Ярош та командир інженерно-саперного взводу на позивний Махно ліплять пельмені. Фото: з архіву сапера на позивний Джаггер
В Юрія Яроша є мрія, яку він хоче втілити одразу після перемоги.
"У житті я вже ніби все зробив, що хотів. Але є дещо, про що мрію з дитинства. Вже навіть ходив у міськраду і дізнавався, які для цього потрібні документи. Там такий перелік, що нівроку! Але звідси всі ті папери подати не можу. Тож перше, що я зроблю після закінчення війни, — усиновлю дитину. Дружина не проти. То чому б не подарувати дитині нормальне майбутнє?" — каже воїн.
Юрій Ярош з дружиною. Фото: з архіву Юрія Яроша
