За інформацією: Суспільне Івано-Франківськ.
Фото: Суспільне Івано-Франківськ
У котловині Дністра на межі Івано-Франківської, Тернопільської та Чернівецької областей розташоване село Городниця — саме тут 100 років тому вперше на Прикарпатті почали вирощувати помідори. У цій місцевості переважає лагідний клімат, тому крім городництва, в селі також діяв курорт, куди на відпочинок приїжджали заможні люди, зокрема жителі польського міста Лодзь.
Журналісти Суспільного поїхали у Городницю, аби поспілкуватися з очевидцями довголітньої історії села.
"Там, де півень піє на три області"
З найвищої у Городниці вершини можна побачити, як природа відмежовує Івано-Франківщину від сусідніх областей. Кордоном з Тернопільщиною слугує Дністер, з Буковиною — виступ за лісом.
Вид з найвищої у Городниці вершини. Ліворуч можна побачити село, по центру на протилежному березі — Тернопільську область. Праворуч — Чернівецька область. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
На цьому місці стоять три камені, які символізують три області. Також тут поставили дерев'яний хрест. Кам'яні брили встановив місцевий митець Андрій Кучмей у 1991 році на честь відновлення незалежності України.
Камінь на честь відновлення незалежності України. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
"Але це ще не все, чим цікаве це місце. Тут розташоване городищеГородище — залишки стародавніх городів, укріплених поселень мисового типу з обривами і валами. Ще минулого століття археологи тут розкопували напівземлянки з печами IX-XIII століть", — розповідає кореспондентці Суспільного працівниця будинку культури у Городниці Дарія Кучмей.
Три камені і хрест на найвищій вершині Городниці. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Сліди перших давніх племен знайшли на краю Городниці. Це — римські монети і різне військове знаряддя.
Городниця у XX столітті. Фото: Narodowe Archiwum Cyfrowe
"Є легенда про те, що княгиня Ольга причалювала до нашого берега, коли пропливала Дністер з візитом у городище. Це зараз Дністер змілів, а раніше був судноплавним. І наказано було поселятися внизу — ниць. Городище походить від слова "город", а Городниця — від слова "ниць", — каже Дарія Кучмей.
Працівниця будинку культури Дарія Кучмей. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Особливість тутешнього клімату
Село розташоване на правобережжі Дністра. З протилежного берега річки від північно-східних вітрів Городницю захищає скеля.
З протилежного берега Дністра від північно-східних вітрів село захищає скеля. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
"Село — у кітловині, навколо — гори. Тут каньйон, а Городниця— внизу. І завжди, коли на горі одна температура, то в селі обов'язково на 5° вища. Це і сприяє вирощуванню овочів і фруктів. Але особливо — помідорів", — пояснює Дарія Кучмей.
Теплиця на березі Дністра. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Звідки у Городниці взялися помідори
Перше насіння помідорів понад 100 років тому у село привіз Микола Паньків, який був на заробітках у Канаді.
Так виглядали хати у Городниці на початку XX століття. Фото: Narodowe Archiwum Cyfrowe
"Вони висадили насіння, рослина вродила гарні плоди. Коли вдома спробували: "Дуже смачні!". Повезли до Городенки на базар, але там кожен так подивився: це була на той час новинка. Нічого там не продали. Поїхали до Чернелиці і аж там продали", — розповідає Дарія Кучмей.
Помідори в одному з тепличних господарств. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
За її словами, Микола Паньків народився в Городниці, але одружився і вирощував томати у Передіванні. На той час воно було присілком Городниці, а зараз — сусіднє село.
"У нас тут були науковці Національної академії наук України. Вони записали свідчення про те, що перший помідор був вирощений тут, у Городниці. Вже пізніше — Заліщики. І тому Городницю та Передівання називають "помідорними столицями" Покуття і нашої Івано-Франківської області", — каже працівниця будинку культури Дарія Кучмей.
Будівля Городницького старостинського округу. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
На честь перших томатів у центрі села встановили металеву скульптуру. Автор пам'ятника — місцевий митець Андрій Кучмей. Також, за словами Дарії Кучмей, у Городниці хочуть запровадити помідоровий фестиваль.
Скульптура на честь перших томатів. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Спогади 98-річної Марії Юрійчук
Після Паньківа вирощувати помідори почали інші селяни, зокрема Ґеньо Бялий — перший підприємець у Городниці.
Селяни у Городниці на початку XX століття. Фото: Narodowe Archiwum Cyfrowe
"Він не був паном, але йому казали "пан", бо він був дуже багатий. Мав багато поля і робітників. Але він і сам працював — не цурався роботи", — починає розповідь найстарша жителька села — 98-річна Марія Юрійчук.
Найстарша жителька Городниця — 98-річна Марія Юрійчук. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
У 16 років її вивезли до Третього Райху на примусові роботи, але майже все своє життя — за винятком трьох років з позначкою "OST" — вона прожила у Городниці.
"Я ще дітичиськом була. Ще старий Петро Бялий жив, але ми разом з його дітьми ходили до школи. То вже так вони тішилися, що у них є помідори. А ми не знали, що то таке", — пригадує Марія Юрійчук.
Вишивка на сорочці Марії Юрійчук. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Першу розсаду помідорів вона взяла від Бялих.
"Як вже тота помідорка показалася червона, то ми не чекали, щоб вона почервоніла більше. Як тоті діти малі біжать до помідорів: рве і їсть. Родичі просять: "Чекай! Почервоніє краще, буде більше, і ми всі будемо їсти". А то дитина", — розповідає жінка.
Марія Юрійчук дотепер займається сільським господарством і тримає на городі теплицю. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
За словами Марії, колись за один сезон помідорів люди могли придбати автомобіль.
Марія Юрійчук. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Жінка також добре пригадує, як селяни розвивали сільське господарство у Городниці.
"Бідний нарід був, але не такий бідний, що голодував. І поля мав трошки, і працював. Але то всьо від Бялого йшло звідти — від тих панів. Вирощували перець і піхали, як пшеницю для куті на Святвечір. Товкли у кулі від австрійської гільзи. Потім на каякуКаюк — назва невеликого плоскодонного рибальського човна доправляли до Заліщиків і там продавали як приправу — паприку. Мішали з борошном, аби більше було. Так і заробляли", — згадує старожителька.
Городниця на початку XX століття. Фото: Narodowe Archiwum Cyfrowe
У селі також розводили шовкопрядівШовковичний шовкопряд — метелик з родини шовкопрядів справжніх. На стадії гусені шовкопряд завиває кокони, виділяючи нитку завдовжки 400 — 1 400 м. Використовують шовковичного шовкопряда у шовківництві. За словами Марії Юрійчук, для них будували дерев'яні скрині і тримали на горищі.
"Личинок годували листям з морвиШовковиця, тутове дерево, морва — дерево або кущ. На ньому також ростуть невеликі плоди. В Азії шовковицю вирощують переважно заради листя, котре їдять шовкопряди. В Україні здавна вирощували цю культуру на присадибних земельних ділянках. Плоди її особливо люблять діти. Алебіля того, я вам скажу, теж треба було наробитися. До червака треба було стільки сили, як і до худоби. Але люди розмотували з коконів шовкову нитку і потім продавали у місті. Хто мав у хаті пару людей, той мав силу. Але хотів якнайбільше робити, бо з того мав гроші й з того жив! Купували навіть поле", — каже Марія Юрійчук.
На подвір’ї Марії Юрійчук досі росте дерево шовковиці. Або, як каже старожителька, морва. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Польський курорт у Городниці
На початку XX століття у городниці з'явилася поромна переправа через Дністер. Жителі Зеленого Гаю та Заліщиків Тернопільської області з протилежного боку річки припливали у Городницю, аби змолоти зерно. Дністром також курсували річкові катери.
Річковий катер на Дністрі, який припливав з Заліщиків. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
На початку 30-х років село стало курортним. Ще одна довгожителька — 91-річна Ярослава Навальківська — пам'ятає, як до Городниці приїздили відпочивати поляки.
91-річна Ярослава Навальківська. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Спершу туристи спали у людей по хатах.
Городницькі хати на початку XX століття. Фото: Narodowe Archiwum Cyfrowe
Знайдені старі фотографії свідчать про те, що до 1932 року на березі Дністра побудували павільйон.
Павільйон на березі Дністра у Городниці. Фото: Narodowe Archiwum Cyfrowe
"Там був великий зал, кухня. Поляки ходили туди снідати, обідати, підвечіркувати й вечеряти з видом на річку. І була сцена – там виступали і поляки, і наші. Були й дві будки, в яких продавали пиво, солодку воду і, як колись казали, "сундову" (тепер це – мінеральна вода). Печиво і цукерки також там продавали", — пригадує Ярослава Навальківська.
Туристи, які приїхали на відпочинок у Городницю. Фото: Narodowe Archiwum Cyfrowe
Жінка розповідає, що її батько мав альбом зі світлинами цього відпочинкового комплексу.
"Він був грамотний — аж занадто. Коли прийшли руські, то мама попалила його книжки — Тараса Шевченка, Івана Франка, Ольги Кобилянської, Юрія Федьковича. Боялася, бо руські. Так і не знаю, де зараз той альбом. Може, так само спалений", — каже Ярослава.
Дарія Кучмей і Ярослава Навальківська. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
За словами працівниці будинку культури Дарії Кучмей, на курорт у Городницю приїжджали поляки здебільшого з міста Лодзь. Вона припускає, що власники павільйону мали якийсь зв'язок із цим містом.
Павільйон у Городниці. Фото: Narodowe Archiwum Cyfrowe
Про територію відпочинкового комплексу дбали. До павільйону вела дорога, вимощена плиткою та бруківкою, стояли лавки й ліхтарі. Дерева підв'язували до палиць, щоб вони були рівними. А на набережній Дністра облаштували невеликий пляж.
Набережна Дністра у Городниці, 30-ті роки XX століття. Фото: Narodowe Archiwum Cyfrowe
"Поляки навіть забороняли поблизу того місця поїти худобу чи прати одяг. Для цього було відведене окреме місце, щоб Дністер не бруднився", — розповідає Дарія Кучмей.
Селяни поїли худобу у відведеному для цього місці, аби не бруднити Дністер. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Павільйон закрили у 1939 році, коли Німеччина напала на Польщу. Поляки, які були у Городниці, поїхали. Під час Другої світової війни поромну переправу через Дністер використовували для перевезення зброї і танків.
Дарія Кучмей показує світлини павільйону, які залишилися у польських архівах. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
За радянської окупації будівлю відпочинкового комплексу розібрали. Дарія Кучмей каже: майже всі будівельні матеріали розікрали. З каменю, який залишився після павільйону, через 20 років у Городниці побудували будинок культури.
Павільйон у Городниці до того, як його розібрали. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Сьогодення села
Зараз у Городниці люди продовжують вирощувати і продавати розсаду, овочі та фрукти. Це дозволяє селянам заробляти на життя.
Місце, з якого добре видно село. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
З невеличкої гори можна побачити, що майже у кожному дворі є по декілька великих парників і теплиць. А 98-річна Марія Юрійчук каже: "Хто не хоче робити, той вважається лінюхом".
Тепличні господарства на березі Дністра у Городниці. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Під час паводка 2008 року у селі водою з Дністра підтопило чимало городів і хат. То був найбільший потоп за останні 60 років, кажуть місцеві.
Туристи на байдарках. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Вода у Дністрі і зараз піднялася, говорить житель Городниці, митець Андрій Кучмей. Річка протікає близько до його будинку.
"Зараз Дністер неякісний. Я такий Дністер страшенно не люблю. Брудний, нема берегів", — каже Андрій Кучмей.
Андрій Кучмей. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
За його словами, у 2018 році українські гідроенергетики хотіли побудувати на Дністрі шість нових гідроелектростанцій.
"Це було б страхіття. Вода у нашій річці піднялася б на велику висоту і, напевно, затопила б затопила наш острів, нашу околицю, городи. Хто знає, може і церкву затопило б", — каже житель Городниці.
Андрій Кучмей. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Тоді Андрій Кучмей почав привертати увагу громадськості до цієї теми. Він написав приблизно пів сотні картин Дністра у різних ракурсах і експонував їх у виставковій залі Івано-Франківської обласної організації Національної спілки художників.
Картини Андрія Кучмея. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
"Хотів, щоб зібрався народ серйозний і теж боровся проти того, щоб тут будували електростанції. І, ви знаєте, нам це вдалося. Люди почали писати про цю проблему у газетах і журналах. На мою думку, ми якось перемогли", — розповідає Андрій Кучмей.
Художник Андрій Кучмей. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
З його слів, жителі Городниці зараз розмірковують над тим, щоб якось очистити Дністер в околицях села. Він запропонував прокошувати траву і прибирати сміття з берегів річки.
Дністер, зображений на картині Андрія Кучмея. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
"Вже коби дощі перестали падати, тому що багато рік впадає у наш Дністер. І бачимо, що зараз він повноводний. Мені здається, треба думати про нашу гарну річечку, щоб вона була чистенька, і щоб ніхто не старався щось на ній будувати, бо це — катастрофа велика", — каже Андрій Кучмей.
