За інформацією: Суспільне Івано-Франківськ.
Понад чотири тисячі кілометрів з окупованих Олешок через Росію, Білорусь, Польщу та Румунію подолали Надія та Василь Кравченки і їхній кіт Сем у 2023 році. Подружжя згадує обстріли, життя під російською окупацією, тиск і спроби змусити Василя працювати на окупаційну адміністрацію. Нині вони проживають у Печеніжині на Івано-Франківщині і підтримують зв’язок зі знайомими, які залишилися в Олешках. Один з них розповів подружжю, що там людям бракує їжі та складно отримати медичну допомогу.
Про зруйнований будинок у рідних Олешках, життя Надії та Василя в окупації та ситуацію там зараз — у матеріалі Суспільного.
Подружжя Кравченків в Олешках прожило в окупації один рік. З міста Надія, Василь з котом Семом виїхали у лютому 2023 року.
Василь Кравченко з прапором з Олешок. Суспільне Івано-Франківськ
«Коли ми були в Олешках останні дні, вночі і вдень прилітали фугасні бомби. От десь поруч вони падали в шаховому порядку. Земля дрижить, дуже було страшно. Коли 5 лютого [2023 року] у мене на городі впали міни, снаряди, й один був дуже близько (слава Богу, не зачепило ні мене, ні Надію), я сказав: «Усе, тікаємо, бо хто знає, що буде за годину, за добу»», — розповідає Василь Кравченко.
Його дружина Надія додає: «Коли впав снаряд і той пісок посипався на хату, ми злякалися і лягли бігом на підлогу. А потім: стоп, стоп, а Вася? І я біжу додому. А він сидить і каже: “Все, збираємося. Збираємося, їдемо”. Якби не цей снаряд, то, може, ми ще там би і залишилися».
Василь Кравченко розповідає, що під час окупації російські військові облаштували позиції неподалік їхнього будинку:
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
«Майже кожного дня. Вдень рідко, а на вечір це вже було, як “Отче наш”. Обстріли, приїжджали їхні гармати, танки стояли на кутах нашого провулка. “Гради” — це страшна річ. Коли вони починали свою роботу, земля двигтіла і хата трусилася. У них там були позиції біля нашого дому, недалеко, метрів 100, може, і менше. Почалися грабунки. Забирали в людей автомобілі, мопеди. Це цінувалося у них. Було й таке, що вони писали розписки: коли закінчиться війна, все повернуть. У це, звичайно, ніхто не вірив».
Хліб, який Надія Кравченко спекла в буржуйці. Надія Кравченко
Надія Кравченко пригадує, як ховалися у підвалах, а хліб намагалися випікати самостійно.
«Два тижні без хліба. Мені було важко без хліба. Ми втікали, ховалися у сусідів у підвалі. У них гарний підвал був, така тепла буржуйка, бо це було вже взимку. То ми нашкребли борошна на хліб, і я в буржуйці його спекла. Настільки мені хліба не вистачало, бо я його люблю, той хліб», — розповідає жінка.
Надія Кравченко показує свій дім в Олешках. Суспільне Івано-Франківськ
Василь Кравченко раніше працював старшим тренером із веслування на байдарках, а згодом очолював дитячу спортивну школу. Після окупації, каже чоловік, росіяни пропонували йому знову очолити спортивну школу в Олешках, однак він відмовився.
Після переїзду на Івано-Франківщину Василь Кравченко підтримує зв’язок із знайомими, які залишилися в Олешках. За його словами, один із них телефонував йому та розповідав про нестачу їжі й небезпеку для людей, які намагаються дістати продукти.
Надія Кравченко з котом Семом. Суспільне Івано-Франківськ
«Не захотіли чомусь виїхати тоді, а зараз уже росіяни зробили кільце навколо Олешок. Як дзвонив знайомий: помирають з голоду. Бо коли приходять на стихійний ринок біля лікарні, там у нас у центрі, то декілька випадків уже було, що прилітають дрони, скидають вибухівку. Люди гинуть, люди калічаться, страждають. Тим паче, що в лікарні залишилися один чи два медичні працівники. А окупаційна влада вимагає російський паспорт: «Тоді ми будемо вас лікувати, надавати якусь медичну допомогу»», — розповідає Василь Кравченко.
Хата Надії Кравченко в Олешках. Надія Кравченко
Хата Надії Кравченко в Олешках після підриву Каховської ГЕС. Надія Кравченко
Хата Надії Кравченко після підриву Каховської ГЕС. Надія Кравченко
Його дружина Надія каже, що її будинок в Олешках затопило після підриву Каховської ГЕС. Фото дому їй надіслала сусідка. За словами Надії, зараз будинок зруйнований, а територія навколо заросла та замінована. Дві зовнішні стіни будівлі раніше розмалювала донька Альона на день народження матері. На одній із них зображена вулиця Венеції, на іншій — фламінго, річка та Василь у човні, який ловить рибу. Жінка говорить, що зараз фото цих малюнків — пам’ять про дім.
«Хати немає вже. Даху немає, ото дві стіни ще стояли і, мабуть, уже і тих немає. Повертатися нема куди. Там уже верби ростуть, все заміновано, там не можна навіть розрахувати, де була моя хата була, тому що усе позаростало. А дому хочеться… Хочеться, а що тепер? Вже все. Хоча б якусь хатку таку невеличку знайти, а то вже в пам’яті зостанеться на все життя і в телефоні фото, і цей прапор з написом «Олешки», і кіт», — завершує розмову Надія Кравченко.
