За інформацією: Суспільне Івано-Франківськ.
Ростислав Маланач, командир танкової роти. Фото: Ростислав Маланач
Військовослужбовець з Івано-Франківська Ростислав Маланач на позивний Нео — командир танкової роти 3 окремої танкової Залізної бригади. До лав Збройних сил України його мобілізували у січні 2023 року. Відтоді Ростислав разом із побратимами захищає країну на одній з ділянок фронту — Куп'янському напрямку.
Про роботу танкістів на передовій та власні мрії Ростислав Маланач розповів Суспільному.
Українець, який народився в Росії
Ростислав Маланач народився 28 жовтня 1991 року в Росії. Його батьки їздили у Воркуту на заробітки. Мати військовослужбовця родом з Івано-Франківщини, тато — з Тернопільщини.
"Тоді чимало людей їздили туди на заробітки — час такий був. Там заробляли гроші та поверталися на батьківщину. Отак і ми — через 13 років переїхали в Івано-Франківськ. Місто вибирали те, що до душі, близьке по духу", — пригадує боєць.
Ростислав Маланач: “На ВЛК та збори дали лише три дні”. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Сім'я переїхала до Франківська, коли Ростислав йшов до дев'ятого класу. У юності він багато часу проводив з однокласниками, активно займався спортом, зокрема полюбляв єдиноборство.
"Чотири роки займався дзюдо, потім п'ять років — боксом. У мене добре виходило. Подобалися такі рухливі чоловічі види спорту. Це — дисципліна, витримка і хороший самозахист. Тепер ті навички стають у пригоді — я можу постояти за себе, а на фронті — й за державу", — каже танкіст.
Ростислав Маланач, командир танкової роти. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Після школи Ростислав Маланач вступив у Львівський коледж транспортної інфраструктури, згодом — в Український державний університет залізничного транспорту. Після навчання молодого спеціаліста скерували на роботу в Івано-Франківськ.
Повістка і мобілізація
На війну Ростислава Маланача мобілізували у січні 2023 року. Військовослужбовець каже: на ВЛК та збори дали лише три дні.
"Мені повістку вручили 6 січня, а вже 9 відправили на навчання. Це було тоді для мене великим сюрпризом. Я прибув до територіального центру комплектування для того, щоб пройти медогляд, оскільки попередньо була розмова з військкоматом. А вирішили все по-іншому", — розповідає Ростислав Маланач.
Ростислав Маланач: “Дуже не вистачає сім’ї. Найважче, коли ти не бачиш своїх близьких”. Фото: Ростислав Маланач
Його відправлення на фронт стало для дружини Іванни несподіваним. Коли чоловік приїхав з повісткою додому, вона йому спочатку не повірила.
"Приїхав я додому з тією повісткою. Дружина здивувалася, довго її розглядала, думала, може, жарт якийсь, але виявилося — не жарт", — пригадує Ростислав.
Одразу після мобілізації Ростислава Маланача скерували на навчання в Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Сагайдачного. Чоловік розповідає: два місяці від ранку до вечора разом з іншими військовими відвідував заняття, на яких їх навчали як професійних навичок, так і роботи в команді.
Ростислав Маланач боронить країну на Куп’янському напрямку. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
"Нас вчили бути механіками, водіями, навідниками, командирами — так, щоб у разі, коли, не дай Боже, з кимось щось станеться, ми могли вчасно замінити ту людину. Навчали також орієнтуватися в техніці: що, де і як працює, в яких випадках застосовується. Готували офіцерів, тому навчання акцентували на тому, як поводитися з особовим складом, як діяти у різних тактичних обставинах", — говорить військовослужбовець.
Через два місяці навчання Ростислава Маланача відправили на фронт.
Рік на Харківщині
Понад рік Ростислав воює на Харківщині, на Куп'янському напрямку. Він керує танковою ротою. Воїн каже: танкісти здебільшого стримують військових РФ під час штурму або працюють із закритих позицій й допомагають піхоті.
Ростислав Маланач: “Воюємо на техніці старого зразка, але вони функціонують, виручають”. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
"Ми завжди напоготові, завжди на чергуванні. Коли піхотний підрозділ просить, то ми їм допомагаємо. Щодня ремонтуємо й обслуговуємо техніку. Організовуємо, збираємо екіпажі, які будуть виїжджати, підготовлюємо машини. Вони — старого зразка, але ми на них працюємо. Це — наші радянські Т-72. Але вони функціонують, виручають", — говорить Ростислав Маланач.
Також разом із побратимами облаштовують бліндажі, підвали, щоб у разі потреби була можливість туди переселитися.
Ростислав Маланач. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Ростислав розповідає, що на Куп'янському напрямку з місцевих людей майже нікого вже не залишилося — повиїжджали. Є лише пенсіонери та ті, які не можуть виїхати чи не мають куди. Військові їм допомагають, діляться продуктами.
"Контингент там — різний, бачення їхнє теж різне. Ми це знаємо. Але вони нам допомагають. Коли ми поселилися, то люди з водою допомогли й з бідонами, щоб ту воду десь придбати, в чомусь принести. Ми теж не стоїмо осторонь — якщо є чим чи зайве, то ділимося із сусідами", — розповідає Ростислав Маланач.
Ростислав Маланач — про позивний Нео: “То було пов’язано з фільмом “Матриця”. Там такий герой у плащі рятував світ”. Фото: Ростислав Маланач
Командир танкової роти має два позивні — Франко і Нео.
"Перший мій позивний був Франко. Це пов'язано з містом Івано-Франківськ, звідки я прибув у бригаду. Десь місяці два тому була вказівка вищого командування змінити всім позивні. Тепер мене називають Нео. Цей позивний мені запропонував водій-механік і я погодився. Колись у школі мене теж деколи називали Нео. То було пов'язано з фільмом "Матриця". Там такий герой у плащі рятував світ", — каже командир.
"Ми не маємо права на слабкість"
Ростислав Маланач і кожен з бійців його підрозділу одночасно є не лише водіями, механіками чи навідниками. Насамперед вони — побратими, які разом радіють перемогам, разом долають біль утрати.
Ростислав Маланач: “Перед особовим складом потрібно показувати стійкість”. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
"На жаль, доводилося втрачати побратимів. Це — мої підлеглі, мій екіпаж. Це — люди, з якими жили в одній хаті, в одній кімнаті. І нещодавно вони загинули. На жаль, зробити там нічого не можна було", — пригадує Ростислав.
Він додає: у таких морально важких ситуаціях — складно, адже перед особовим складом потрібно показувати стійкість.
"Ніякого хвилювання у таких випадках в принципі не повинно бути. Ми можемо переживати десь наодинці, "виливати" емоції так, щоб ніхто не бачив. Але не при військових. Це — війна. І тут всі повинні бути готові до всього", — говорить Ростислав Маланач.
Ростислав Маланач, командир танкової роти. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Головна мотивація — родина
Військовослужбовець з Івано-Франківська каже: головна мотивація — це родина.
"Дуже не вистачає сім'ї. Оце — найважче, коли ти не бачиш своїх близьких. Тому ми воюємо за незалежність України, за те, щоб люди були вільними. Боремося за справедливість, за те, щоб наші діти росли у вільній країні", — говорить командир.
Ростислав Маланач зі своєю сім’єю. Фото: Ростислав Маланач
Вдома на бійця чекають дружина Іванна та маленький син Максимко. З дружиною Ростислав познайомився, коли працював в Івано-Франківській дирекції залізничних перевезень.
"Ходили чутки, що на станції Ямниця почала працювати нова гарна дівчина. Я спланував робочу поїздку і поїхав туди. Ми познайомилися і почали спілкуватися. Пізніше почали частіше зустрічатися, проводити разом будні й свята", — розповідає Ростислав.
Згодом пара одружилася. У квітні 2022 року в подружжя народився син.
"Найтяжче для мене і для кожного військового — це думати щодня про те, що можна додому не повернутися. Найбільше в житті хочу спокійно ходити на роботу, насолоджуватися сім’єю, виховувати сина, їздити на відпочинок. Мрію щоранку прокидатися вдома у теплому ліжку і бавитися із сином. Просто хочу насолоджуватися спокійним, мирним життям".
