За інформацією: Суспільне Івано-Франківськ.
Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Отець Роман Кострабій з Івано-Франківська висвятився на капелана у 1996 році. Відтоді він дбає про духовність воїнів. Нині Роман Кострабій — військовий капелан Національної гвардії України, який разом з іншими побратимами у складі одного з військових формувань боронить країну від агресії військових РФ. Нещодавно він отримав звання молодшого лейтенанта.
Про те, як служить військовий капелан, про віру на війні та моральний дух військовослужбовців Роман Кострабій розповів Суспільному.
Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Став військовим капеланом
— Я став ближчим до хлопців, до військових, бо я, як і вони, — у формі, маю ті ж права та обов'язки. Раніше, коли служив капеланом у цій військовій частині, де і зараз, я був цивільною людиною, службовцем, ходив у звичайному чи священицькому одязі. Хлопці дивилися на мене, як на цивільного, а тепер — бачать військового. Поряд з обов'язками по службі, як і до цього, проводжу літургії, сповідую, розмовляю з бійцями. Адже поліпшення морально-психологічного стану та соціальна допомога на фронті є дуже важливими.
Віра на війні
— У зону бойових дій я почав їздити ще до початку повномасштабного вторгнення РФ. На фронті бачив різне. Коли є місії, проводяться на парафіях, там — чотири речі: смерть, суд, небо і пекло. Про них ми говоримо суто теоретично, а там — це реальність. Що може бути після смерті? Суд, небо і пекло. Хлопці про ці речі задумуються, тому що вони не раз бачили, як їхні друзі гинуть, і бути стороннім глядачем тут не виходить.
Коли людина починає про це думати, тоді приходить віра. Віра — глибинна, віра у Бога. Був такий випадок: після першого бою прибігає військовий і каже:
— Отче, я молився.
— А як ти молився?
— Отче наш, Отче наш, Отче наш.
Повторювання цих двох слів для нього було глибшим, аніж він міг би перечитати цілий Псалтир чи інші молитви, бо це виходило з його душі, із серця. Дехто може жартувати, що він — атеїст. Але той, хто був на передовій, в окопі, вже мовчить. Вже не жартує з атеїзмом чи розумінням світу. Деколи може щось сказати, але ставиться набагато серйозніше до цих речей.
Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Страх смерті на війні присутній повсякчас. Перебороти це відчуття — довірити себе Богові. Боже, довіряю тобі своє майбутнє, своє життя віддаю у твої руки. Таке розуміння часто допомагає людині далі йти по життю. Особливо військовим, які виконують свої завдання на передовій, і знають, що, можливо, вони звідти не повернуться.
Капелан на фронті — це важкі емоції
— На війні емоційно дуже складно. Наприклад, якщо згадати Майдан, коли була перша спроба штурму з 10 на 11 грудня 2013 року. Завершилася та ніч, настав ранок і було таке відчуття спустошення. Я пішов до каплички, яка була на Майдані, — такий намет (потім він згорів), нікого там не було. Я став на коліна і кажу: "Боже, дякую тобі за те, що ти дав мені пережити цей день". Сльози текли, але я того не соромився.
