У селі Черніїв Івано-Франківського району проживає сім’я Валентина та Людмили Ткаченків. Подружжя вже понад 40 років разом та займається різноманітною творчістю.
Також на обійсті за кілька десятків років пара надбала чималу колекцію речей своїх попередників, інформує Фіртка.
«Ми зберігаємо ті речі, якими користувалися наші предки. Також колекціонуємо цеглини, серед них є з Івано-Франківської, Львівської, Чернігівської областей, звідки я й сам родом.
Найдорожча для мене – то цеглина Івана Лизогуба 1854 року. Це з його маєтку. До речі, туди приїжджав відпочивати Тарас Шевченко. Йдеться про Чернігівську область, село Седнів.
Ми нічого не викидаємо, збираємо до колекції. Крім того, ще з камінців робимо різні витвори. Біля нашої домівки тече ріка, там і збираємо ці камінці, а далі мішок клею, молоток і натхнення», – ділиться Валентин Ткаченко.
Митець також розповів, що служив у армії, потім вступив у Школу міліції.
«Коли я там навчався, викладачі знали, що я малюю, відправляли на виставки і взяли мене в навчальний відділ, де тоді працювала моя теперішня дружина. Я закохався у вчительку.
Тепер ми разом прожили понад 40 років, але почуття нікуди не поділись, ми й далі все і всюди разом. Лаятись можемо хіба через те, чому щось на подвір’ї стоїть там, а не там», – продовжує чоловік.
Відтак, Людмила Ткаченко – полковник, Валентин Ткаченко – підполковник.
Зараз в колекції подружжя чимало старовинних писанок (1950-1960 рр) їхньої бабусі.
До речі, Людмила Ткаченко робить копії таких писанок, тільки більшого розміру в техніці пап’є-маше. Жінка зазначила, що над однією писанкою потрібно працювати приблизно чотири дні.
«У нас також є багато вишитих рушників від наших батьків і родичів. У кімнаті є рушник, якому понад 80 років. Є чернігівський, якому 60.
Його особливість в тому, що на Чернігівщині вишивали на таких рушниках міфічні істоти, в той час, коли, до прикладу, на Гуцульщині лише симетрію-геометрію. Цими рушниками колись прикрашали образи, за довжиною тут є навіть триметрові.
Колись від одного з рушників моя мама відрізала десь метр, бо було незручно. Вони ж ними користувалися в побуті і взагалі не бачили якоїсь особливості.
Є й наш з Людою вінчальний рушничок», – розповідає чоловік.
Крім того, колекція також налічує десь 40 авторських картин, які митець малює олійними фарбами і приблизно 140 маленьких писанок з туалетного паперу, які розмалювала Людмила Ткаченко.
«На ринку одного разу мені віддали унікальну тарілку, продали за 40 гривень. Я її вже трохи відреставрував.
Також мені подарували років 30 тому ще одну тарілку. Це був подарунок секретарю райкому партії від гуцулів, 1946 рік, якраз коли ОУН-УПА були.
Це ж унікальні роботи, спеціальний різьбяр працював», – ділиться колекціонер.
Крім того, на своєму обійсті Ткаченки посадили до 80 різноманітних видів туй. Дерева стрижуть у форму різних фігурок. Наприклад, одну із беріз літом перетворили в квадрат.
Є й чимало фігур, які Валентин Ткаченко вирізає із деревини. На зиму їх ховають у відповідні умови та температури, щоб не нищилися.
«Ми ніколи не зациклюємось на чомусь одному, щоразу придумуємо щось нове й нове.
Самі ж дерева важливо вчасно підстригати, і не давати рости їм вверх, бо потім сидіти й голову морочити, що робити з цим лісом, а так все акуратно і красиво.
Мені дружина жити не дає, о 2:00 ночі може розбудити і з захватом сказати: «глянь яка фотка класна», а тоді ми вже думаємо, як би це реалізувати.
Відтак, скільки ми живемо – стільки ж і облагороджуємо свій затишок. Тут все часто змінюється, інколи дивимося старі відео і дивуємося, як було раніше, бо зараз все зовсім інакше», – розповідає чоловік.
За словами митця, на вулиці в селі літом є дуже багато дітей. Для них різьбяр зробив дерев’яну хатинку, а цьогоріч влаштовував навіть конкурс краси.
«Всьому, що вмію сам, стараюся навчити свого сина. Бо це рідкість, мало хто робить щось таке нестандартне. Для цього навіть окремої майстерні не потрібно, лише бажання, матеріал і бензопила. А каміння, якими ми обкладаємо клумби, то я просто з ріки таскаю», – каже господар.
До речі, цього року в Коломиї для однієї ферми Валентин Ткаченко зробив равлика з пінопласту, висотою два метри, якого згодом обтягнули сіткою з клеєм та розмалювали. Цей витвір стоїть там досі.
Тим часом, у іншій кімнаті дому Ткаченків є ще дві варті уваги колекції: обереги та розмальовані риби.
«Обереги зроблені з квасолі, зібраної з цілої України. Їхня особливість ще й у тому, що немає жодного повторного малюнку. У 2016 році ц нас була виставка цих оберегів у Бастіоні.
Друга колекція – риби. Майже всі вони зроблені з лотків для яєць також у техніці пап’є-маше. Ці лотки ми заливаємо кип’ятком, міксером збиваємо, додаємо клей ПВА і шампунь.
От і все, а далі ліпимо що душа забажає. На одну рибку потрібно приблизно 40 лотків для яєць. Ми їх і купляємо, і друзі або знайомі нам приносять», – пояснює Людмила Ткаченко.
Перші рибки майстрині були невеликі за розміром, які жінка віднесла в Ресторацію Мулярових. Там витвори швидко розкупили.
«Тоді одна дівчина сказала мені, що таких рибок розкуплять завжди, адже є люди, які народилися під знаком зодіаку Риби, є люди, які колекціонують цих істот, або навіть просто для подарунків.
Тоді я прийшла додому і сказала Валіку: «Ми будемо робити риби». Таке ж ніхто не робить, в тому й їхня оригінальність», – каже мисткиня.
Відтак, у 2020 році подружжя організувало виставку в Ратуші в Івано-Франківську.
«Перших рибок у нас побачила одна жінка, одразу ж запросила на зустріч і купила 13 штук. Зараз вони знаходяться в Буковелі у готелі Фоміч.
Там вони оригінально «вписалися». Люди плавають у басейні, а нагорі риби – символічно.
Потім ще кілька штук продали… але захотіли організувати виставку, тому прийняли рішення збирати до колекції. Бо вироби розійдуться, а самі ми їх мати не будемо», – ділиться Людмила Ткаченко.
Серед колекції риб у Ткаченків є реальні та міфічні образи рибок.
«Перші творіння у нас, звичайно, були простенькі. А потім якось зайшли в Youtube і написали в пошуку «красиві рибки червоного моря». Обираємо картинку, яка найбільше припала до душі і повторюємо.
Спочатку Валік ліпить як з пластиліну один бік, чекаємо поки висохне, потім так само другий бік. Згодом ми вирішуємо, якою фарбою суцільно помалювати майбутню рибку і тоді вже я розмальовую різним техніками.
Деколи ми радимося, якою саме має бути та рибка, а інколи я беруся до роботи і вже знаю, яким хочу бачити кінцевий результат», – пояснює жінка.
За її словами, спочатку Людмила Ткаченко боялася все крапкувати, тому викладала контури, однак з часом і досвідом добре навчилася майстерності.
«Стараємося йти в ногу з часом. Дівчата колють губи – ми ось робили модних рибок з великими губами. Цьому мистецтву ми ніде професійно не вчилися, обоє закінчили школу міліції.
Загалом рибки у нас не є агресивні, але в одному з випадків треба було передати саме агресію. Основу я ліплю легко, але от як зробити зуби… о 4 годині ночі до мене прийшла геніальна ідея. Ми зробили їх із шипів троянд», – каже господар дому.
Валентин Ткаченко також розповів, що живі кольорові рибки дуже надихнули на розпис таких істот, які робить пара. Їх подружжя побачило у Єгипті, коли пірнали метрів 50 зі спеціальними технічними засобами для дихання під водою.
«А ще цього року ми були на ринку і там побачили пупсіків. Одного купили і почали робити таких рибок з рисами людського обличчя.
Їх ми розмальовуємо лише в техніці крапкування. Фарба ця не вигорає. Тоді мені хотілося розмалювати у вигляді Мандал. Це геометричний символ складної структури, який інтерпретується як модель Всесвіту, «карта космосу», вираження усього.
По мандалі можна багато що проаналізувати. Якщо людина чи навіть дитина матиме якісь проблеми – то ніколи не розмалює візерунок кольоровими фарбами. Наприклад, якщо панує агресія – переважатиме червоний колір», – розповідає Людмила.
Що стосується часу, то деяких істот жінка крапкує за три дні, а деяких місяць.
«Найчастіше використовую методом зентангл. Малюю крапочку, за нею викрапковую контури квітки, далі ще щось фантазую. Завдання – заповнити весь простір.
Для релаксації це дуже хороша практика. Можна навіть на листку паперу А4. А в кінцевому результаті дивитися і аналізувати, що ви найбільше вималювали – те і ваша проблема.
Вже потім, розглядаючи ці візерунки, людина може медитувати і загалом розслаблятися», – пояснює майстриня.
Проте зараз до створення таких мистецьких істот пара більше не повертається. Кажуть, що для них це як вчорашній день.
Друга колекція – обереги, які зараз знаходяться в Італії, Америці та Іспанії.
«Після смерті моєї мами я знайшла її насінні надбання: і боби, і гарбузове насіння, і квасольки, і горох, і кукурудза – це все її. Мені дуже хотілося це зберегти, але не знала в який спосіб, щоб не зіпсувалося.
В першому оберезі за основу взяла джинси, більше такого матеріалу ніде серед моїх оберегів немає. В 2016 році за шість місяців я зробила 60 таких штук. І кожен з них унікальний, бо жоден не схожий на інший, однакових візерунків немає.
Але під час виставки вони дуже швидко продалися. Вартість оберегів коливалася від 200 до 500 гривень. Так, як у мене виходило робити обереги, то щороку я також роблю різдвяні віночки з ялинки. Щоправда, небагато.
До речі, з оберегами була ще цікава ситуація. Якось хотіла навчитися чомусь новому, ввела в пошуку в мережі Інтернет «вироби з квасолі» і знайшла свої обереги», – ділиться жінка.
Зрештою, як зазначило подружжя, зараз це лише хобі та заняття на дозвіллі, коли є бажання. Три роки тому пара почала займатися ландшафтним дизайном, що роблять й зараз. У планах ще – новорічні шари.
Більше світлин у фотогалереї.
Фотогалерея
