Фото: ФБ Liudmyla Olianovska
19 хвилин і 53 секунди – саме стільки тепер становить новий світовий орієнтир у жіночій спортивній ходьбі на 5000 метрів. Людмила Оляновська стала першою жінкою в історії, яка подолала цей рубіж швидше ніж за 20 хвилин, перевершивши рекорд десятирічної давності. Про те, як звичайне тренування перетворилося на історичний тріумф, про дефіцит професійного взуття та про мрію побити ще один рекорд, але вже на олімпійській дистанції – спортсменка розповіла Коротко про.
Приємно розуміти, що я єдина, хто пройшов 5 км швидше ніж за 20 хвилин
– Людмило, днями на чемпіонаті України в приміщенні на дистанції 5000 метрів ви встановили світовий рекорд. Які ваші думки та емоції?
– Світовим рекордом мій результат вважати не будуть – він вважається «найвищим світовим досягненням», оскільки це не олімпійська дистанція. Але приємно розуміти, що я можу йти швидко, і радісно бути поки що єдиною, хто зміг подолати 5000 м швидше ніж за 20 хвилин.
– Чи відчували ви на дистанції, що рухаєтеся достатньо швидко для такого результату?
– Йшлося легко, контрольовано. Під час ходьби я роблю відсікання на годиннику, щоб розуміти темп. На дистанції стояли мої тренери та сестра, вони підказували швидкість, тому було не просто передчуття, а чітке розуміння: йду на 20 хвилин, а може, й трохи швидше. Мій тренер уже давно чекав результат у 20 хвилин, і я дуже вдячна йому за дорогу в спорт, за віру та підтримку!
– Очікували від себе, що зможете побити рекорд італійки Елеонори Джорджі? Ставили перед собою таке завдання?
– Чесно кажучи, я навіть не знала, чий це рекорд і скільки він становить! Перед змаганнями тренер поставив завдання побити власний рекорд, який становив 20:26. Починати треба було спокійніше, але оскільки я трохи відхилилася від наміченого графіка в бік прискорення, то скидати темп уже не було сенсу. Ось і перевірила, чи може мій організм тримати швидкість швидше чотирьох хвилин на кілометр.
– Кому присвячуєте цей успіх?
– Свій рекорд я б присвятила нашим захисникам і захисницям. Дякую їм за те, що маю можливість тренуватися і виступати. Дякую за стійкість, мужність і за те, що я українка.
– Скільки відновлювалися після рекорду? Наскільки це виснажливо фізично?
– Як пройшло відновлення – побачимо вже на наступних стартах. Загалом зараз нічого не боліло, стан і сон у нормі. Коли ти у гарній формі, змагання – це не виснажливо, а в задоволення, коли ноги самі несуть. Складно на тренуваннях: коли долаєш тисячі кілометрів, швидкісні відрізки… Буває дуже важко – від мозолів до безсоння, коли просто не можеш їсти. Багато різних проявів, про які не хочу згадувати.
– Які завдання ставите перед собою надалі?
– Треба швидше рухатися. Хочу світовий рекорд, але на іншій дистанції.
Пари взуття вистачає на 200–280 км, а це три-чотири тижні тренувань
– Як на спорт впливають одразу два важливі для вас фактори – материнство і те, що ваш чоловік служить у лавах Державної прикордонної служби?
– Коли налагоджений процес тренувань і є надійний тил, то і спорт дається нормально, як бачимо – навіть із рекордами. У мене є надійна підтримка: коли я на зборах, вихованням сина займалися мої батьки або моя сестра, батьки чоловіка також на підхваті. Якщо я вдома – підлаштовую графік під школу та тренування дитини. Те, що чоловік – військовий, я знала це ще до одруження. Він налаштовує мене, що я повинна розуміти його службу і бути готовою до всього. Я поважаю його вибір. Як би сумно це не звучало, але уявімо: не служить мій чоловік, не служить ще чийсь син чи батько… ким і де ми були б зараз?
– Яке майбутнє у спортивної ходьби в Україні?
– Зараз у ходьбі є сильні результати: побиті рекорди на 35 км, на марафоні, чоловічий молодіжний рекорд на 20 км. Діти займаються, але наразі маємо прірву між дітьми та дорослим профі-спортом. Зміни дорослим поки немає, особливо у жінок.
– Що потрібно для популяризації легкої атлетики?
– Можливо, цей рекорд когось мотивує стати сильнішим. ФЛАУ (Федерація легкої атлетики України) багато робить для цього: трансляції, призи, реклама. Але треба працювати і в школах, і в громадах. Щоб спорт був престижною і гідно оплачуваною роботою, щоб після завершення кар’єри спортсмен не залишався сам на сам із травмами.
– Де черпаєте мотивацію?
– Мені не треба постійно її шукати, вона у мене одна вже дуже багато років. Світовий рекорд тільки розпалив інтерес: наскільки швидше ще можна пройти? Це не рубіж, а прохідний етап.
– Яке взуття обираєте? Скільки воно коштує?
– Для бігу – Puma, для ходьби – Asics або New Balance (в останніх виступала на 5000 м). До речі, вперше за кар’єру спецвзуття нам видала держава, за що дуже вдячна. Пара спецвзуття коштує від 100 до 300 доларів, залежно від того, чи є там карбонові пластини. Ресурс у них – 200–280 км. Грубо кажучи, на 3 тижні тренувань. Ми не можемо дозволити собі нові кросівки щомісяця, тому маємо приблизно 3–4 пари на сезон. У двох-трьох тренуєшся, одні бережеш на старти.
Мрію про щасливе дитинство наших дітей
– Яка ви поза спортом?
– Проста, жива, весела. Вільний час проводжу з сім’єю, їжджу до батьків.
– Що для вас є ідеальним відпочинком?
– Напевно, тиша з гарним краєвидом на гори. І активний відпочинок.
– Ви відвідали чимало країн. Де сподобалося найбільше?
– Справді, багато країн відвідала, але ніде б не хотіла залишитися. Найкраще – вдома. З кухні теж найбільше люблю нашу, хоча і в інших країнах можна знайти щось смачненьке.
– Про що мрієте?
– Мрію про закінчення війни, про щасливе дитинство наших дітей і про перемогу – одну важливу для всіх!
