За інформацією: Суспільне Івано-Франківськ.
23 січня у Верховині попрощалися з головним сержантом роти вогневої підтримки 201 батальйону 102 окремої бригади територіальної оборони, митцем Русланом Трачем. Військовослужбовець помер у лікарні в Івано-Франківську через отримане на фронті поранення. Віддати шану бійцю прийшли рідні, побратими, друзі й односельці.
Як згадували митця і воїна Руслана Трача — у матеріалі.
Церемонія прощання з військовим розпочалася на його рідному обійсті у Верховині. Священники відслужили панахиду вдома й на подвір'ї Руслана Трача, де зібралися приблизно 120 людей.
Рідні, друзі та побратими Руслана Трача поблизу його будинку у Верховині, 23 січня 2026. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Кочержук
"Він наступив на ворожу міну й щастя від Бога, що йому не відірвало ногу. Але п'ять операцій переніс і, на жаль, не витримало серце. Руслан якраз виводив групу людей. Він сильно взяв собі до серця, бо один з хлопців був поранений, а всі інші, кого виводив останніми, загинули. І йому дуже на душі було тяжко", — так про поранення воїна розповів його побратим зі 102 бригади Микола на позивний Бойко.
Чоловіки з гуцульськими бартками на прощанні з Русланом Трачем у Верховині, 23 січня 2026. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Кочержук
Руслан Трач був відважним, розсудливим воїном, турботливим командиром і надійним другом, додає боєць. А ще — дуже любив Гуцульщину й відповідав своєму псевдо — Полин.
На прощання з воїном та митцем Русланом Трачем до його обійстя у Верховині прийшли понад 120 людей, 23 січня 2026. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Кочержук"Це — людина з великої букви, з якою було легко йти в бій. Якщо було складне завдання, то Руслан умів так налаштувати групу, що ти йшов обдумано: знав куди, що до чого. Він групу не вів просто так. Сам був на тих місцях, а потім заводив людей. Він не любив чогось такого надзвичайного, героїчного, пафосного. Руслан був простим — він хотів тиші, був спокійним, щось читати, якісь вірші. Він собі у тому знаходив спокій", — каже військовий 102 бригади Микола.
Побратим Руслана Трача зі 102 окремої бригади Микола на псевдо Бойко. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Кочержук
У домовину Руслана Трача поклали гуцульську бартку, 23 січня 2026. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Кочержук
Від рідного обійстя Руслана Трача похоронна хода рушила до церкви Успіння пресвятої Богородиці для останнього цілування й молитви.
Похоронна процесія з воїном Русланом Трачем у Верховині, 23 січня 2026. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Кочержук
Рідний брат померлого воїна Андрій Трач говорить: кожен пам'ятатиме Руслана різносторонньою і глибокою людиною.
Трембітар на прощанні з Русланом Трачем поблизу церкви у Верховині, 23 січня 2026. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Кочержук"Хтось його митцем запам'ятає, хтось — поетом. Він багато співанок створював і співав, любив гуцульський край. Руслан завжди був за те, щоб Гуцульщина розвивалася, щоб не була музейним експонатом. Щоб це не було просто на свято одягнути вишиванку, в трембіту подути й селфі зробити. Брат хотів, щоб культура йшла в ногу з часом. Не цікавився матеріальними речами. Його цікавило більше щось таке, що виходить за межі цього світу, що не обов'язково можна побачити. Потім Руслан пішов на війну і там вирішив не жаліти себе, не шукати легких шляхів. У нього поранень було одне, друге, третє. І здоров'я у брата вже не було ніякого під кінець", — розповів Андрій Трач.
Брат померлого воїна Андрій Трач. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Кочержук
Троюрідний брат померлого воїна Василь Шипчук каже, що Руслан Трач з дитинства був для нього прикладом. Чоловік пригадує, що востаннє бачився з ним минулого тижня, коли навідував його в лікарні.
Рідні Руслана Трача на цвинтарі у Верховині, 23 січня 2026. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Кочержук
"Нічого не було зрозуміло. Це так раптово сталося. Ми спілкувалися ще телефоном про музей. У Руслана мрія була — відкрити музей бартки. І ця мрія жила завжди в ньому. Брат казав: "Після війни візьму й відкрию". Думаю, що ця мрія — реальна. Ми будемо допомагати відкрити цей музей, щоб він жив у наших серцях і тут, на Гуцульщині, бо приїжджають дуже багато людей сюди й знають, хто такий Руслан Трач", — говорить Василь Шипчук.
Троюрідний брат померлого воїна Василь Шипчук. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Кочержук
Військовослужбовця поховали на кладовищі у Верховині. У нього залишилися батьки, брат, дружина та троє синів.
Отець Іван Рибарук на прощанні з митцем та воїном Русланом Трачем у Верховині, 23 січня 2026. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Кочержук
Що відомо про військового Руслана Трача
Руслан Трач народився 2 травня 1978 року у Верховині. У цивільному житті чоловік був фотохудожником, працював зокрема у жанрі етнофентезі. Центральною темою в його творчості були Карпати, серед яких Трач виріс.
Портрет Руслана Трача на прощанні, Верховина, 23 січня 2026. Суспільне Івано-Франківськ/Роман Кочержук
Чоловік досліджував гуцульські бойові традиції, а також вів гурток для дітей, присвячений цій темі. У 2021 році він створив YouTube-проєкт "ЛЕТ" ("Лабораторія екстремальної творчості"). У своїх відео Руслан Трач популяризував бойове мистецтво з гуцульською барткою.
На початку лютого 2022 року, перед повномасштабним вторгненням РФ, чоловік мобілізувався до лав Збройних сил України. Перебуваючи на передовій, чоловік продовжував займатися творчістю — створював ескізи орнаментів для барток, малював, займався виготовленням дерев'яних чохлів для дримб, яких називав "дзьобликами", а також писав вірші й знімав відео для свого YouTube-каналу "ЛЕТ".
Під час служби у 2025 році військовослужбовець отримав поранення. Руслан Трач переніс п'ять операцій. Боєць помер 19 січня 2026 року.
