фото: Facebook/Тарас Прохасько
Тарас Прохасько — письменник, інтелектуал та лауреат Шевченківської премії, один із провідних представників «Станіславського феномену».
В інтерв’ю журналістці Фіртки письменник розповів про сенс літератури, її «корисність» і про те, чи справді автор завжди намагається щось прямо донести до читача.
За словами Тараса Прохаська, уявлення про те, що письменник обов’язково «має щось сказати» і закласти чітке послання, — лише один із можливих підходів до літератури.
Він пояснює, що існують різні типи письма. Одні тексти мають виразний дидактичний характер — автор свідомо формулює позицію, прагне, аби її правильно зрозуміли, і очікує певного ефекту від читача. Але є й інша література — та, що не повчає, а передає досвід буття.
«Є література, яка просто передає химерію, дивацтво, емоції; яка говорить про красу, любов, страждання, смерть — про відчуття людини, про те, як вона почувається в різних обставинах життя», — каже письменник.
У такому письмі, на його думку, не варто шукати прихованого «правильного» сенсу.
«У такій літературі не потрібно шукати, “що автор хотів сказати”, бо вона промовляє до кожного по-своєму — до того, хто готовий її почути», — переконаний митець.
Він порівнює літературу із сіячем, який розкидає зерно: усі зерна добрі, але те, куди вони впадуть, визначає результат. Саме тому одна й та сама книжка може викликати у різних людей протилежні емоції й висновки.
«Насправді література — це психотерапія навиворіт: у психотерапії ти розповідаєш щось про себе, а в літературі тобі розповідають — і ти знаходиш у цьому щось своє», — зазначає він.
Окремо письменник торкнувся теми корисності літератури — питання, яке часто порушують у шкільному та університетському викладанні. За його словами, проблема полягає в постійному прагненні виправдати кожну книжку її виховною або навчальною функцією.
Прохасько наголошує: не кожен текст зобов’язаний чогось прямо навчати. Іноді його вплив може бути несподіваним і навіть побутовим.
«В одному з моїх ранніх оповідань була деталь, про яку згодом багато людей казали, що це було найкраще й найкорисніше в тексті. Там ішлося про те, що коли надворі холодно і ти п’єш щось із горнятка, змерзнувши, найкраще не тримати його в руках і не хукати теплим повітрям, а затиснути гаряче горнятко між колінами.
І тоді неймовірне тепло розходиться по всьому скелету. І виявилося, що для когось це була єдина справді корисна річ з усього оповідання.
Тобто корисність літератури, її повчальність, може бути зовсім неочевидною. Одні речі здаються очевидними, а інші — невідомо що пробуджують у читачеві і що саме підіймають», — додає Прохасько.
Більше читайте у матеріалі: «Література — це психотерапія навиворіт»: Тарас Прохасько про нову книгу, сучасне мистецтво та мрію жити у лісі.
