Фото: Pierre Crom/Getty Images Підпишіться на нас в Google додати зараз
Питання територій залишається головним каменем спотикання на шляху потенційного припинення вогню у війні Росії з Україною. Напередодні тристоронніх перемовин в Абу-Дабі, де заяви Дональда Трампа про “зміну форми” України підлили олії у вогонь, журналіст Коротко про вивчив позиції Києва, Вашингтона та Москви, а також проаналізував, який із міжнародних сценаріїв – від корейського до японського – теоретично міг би обговорюватися.
Відмова США від своїх зобов’язань щодо Будапештського меморандуму
Формулювання Трампа, очевидно, вказує на зміну фактичних чи юридичних кордонів України. Оскільки Трамп заявляє про наближення угоди напередодні тристороннього саміту в Абу-Дабі (запланованого на 10–11 листопада), під зміною “форми” може бути і вимога такої поступки: відмова та втрата контролю над окупованими регіонами. Згідно з нею, географічні кордони країни зменшаться рівно на стільки, скільки їх зайняла Росія на цей момент. Тобто йдеться про відмову від територіальної цілісності України зразка 1991 року.
І своїми словами Трамп фактично дає зрозуміти, що США відмовляються від своїх міжнародно визнаних юридичних зобов’язань у рамках Будапештського меморандуму, згідно з якими США були гарантом територіальної цілісності України саме зразку 1991 року.
Україна готова говорити на рівні лідерів
Досі Україна категорично відмовлялася обговорювати будь-які питання відмови від територій. Це неможливо хоча б навіть зі змісту Конституції. Стаття 2 Основного Закону говорить: Україна є унітарною державою, а її територія в межах існуючих кордонів визнається цілісною та недоторканною.
Стаття 17 визначає захист суверенітету та територіальної цілісності країни як найважливішу функцію держави та справу всього українського народу. Стаття 73 зазначає, що будь-які питання щодо зміни території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом. Жоден орган влади (ні президент, ні парламент) не має права одноосібно ухвалювати рішення про відчуження земель.
При цьому, згідно зі статтею 157, сама Конституція України не може бути змінена в умовах військового чи надзвичайного стану, якщо ці зміни спрямовані на ліквідацію незалежності або порушення територіальної цілісності держави.
Але зараз у переговорах патова ситуація. І Київ уже зняв табу з питання відмови від територій та перейшов виключно у площину прямих переговорів лідерів. “Ми також готові обговорювати території, але на рівні лідерів… Росія пов’язує питання територій із закінченням війни… Але для цього потрібні зустрічі на відповідному рівні”, – заявив президент Володимир Зеленський.
Глава МЗС України Андрій Сибіга наголосив: “Зеленський готовий обговорювати найскладніші та делікатні питання, зокрема територіальний”, з метою надати переговорам нової якості при особистій зустрічі з Путіним.
Росія продовжує гнути свою лінію “реалій на землі”
Для Москви “червона лінія” – це визнання Україною та Заходом “реалій на землі”. Росія закріпила у своїй конституції анексію Криму, Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей. Вимога Кремля – повний контроль над цими регіонами (включно з неокупованими на цей момент обласними центрами, такими як Запоріжжя та Херсон) і офіційно юридична відмова Києва від них.
Три приклади геополітичних рішень
Пряма і міжнародно-юридично закріплена відмова від територій неможлива та протиправна. Тому теоретично можуть розглядатися альтернативні міжнародно-правові формати, які мають прецеденти у міжнародній геополітиці. Усі вони – це вибір “найкращого з найгіршого”.
Перший – де-факто “заморозка” без визнання де-юре (“корейський сценарій”). У цьому випадку фіксується припинення вогню по лінії бойового зіткнення. Створюється демілітаризована зона під контролем міжнародних спостерігачів. Україна не визнає територію російською. У документах вони значаться як “тимчасово окуповані”. Кордон перетворюється на укріплену демаркаційну лінію (як 38-а паралель між КНДР і Південною Кореєю).
Другий – “японський варіант”. Японія після Другої світової війни втратила контроль над Південними Курилами (острова Ітуруп, Кунашир, Шикотан та Хабомаї), які зайняв СРСР. Але ніколи не визнавала і не визнає суверенітет Росії над цими островами, офіційно називаючи їх своїми “північними територіями”. При цьому відсутність мирного договору не заважала Токіо та Москві десятиліттями розвивати економічні, торговельні та дипломатичні відносини.
Для України це найбільш прийнятний компроміс із поганих варіантів. У угоді про припинення вогню може бути зафіксовано, що сторони зобов’язуються вирішувати територіальну суперечку виключно дипломатичним шляхом у майбутньому без застосування військової сили. Київ зберігає юридичну претензію на межі 1991 року (для підручників, карток та міжнародних організацій), але погоджується на мирне співіснування та припинення бойових дій у поточних реаліях.
Третій варіант – це відкладений статус (“гонконзький формат” або “сценарій Саара”). Юридичний статус окупованих територій “заморожується” на фіксований термін (наприклад, на 20, 50 чи 99 років). Протягом цього часу території залишаються під керуванням РФ (або під мандатом ООН), а після закінчення терміну має бути проведений легітимний міжнародний референдум під егідою ООН. Цей варіант малоймовірний через жорстку позицію Кремля, що вимагає визнання “тут і зараз”.
Україна категорично не піде на “чітку юридичну фіксацію відмови від територій”. Найімовірніший результат тиску Трампа – “японський” або “корейський” сценарій: поява демілітаризованої зони, фіксація лінії фронту та довгостроковий дипломатичний статус-кво, за якого Україна визнає втрату контролю де-факто, але зберігає суверенітет де-юре.
Думка експерта
Володимир Фесенко, політолог:
– Усі ці варіанти повністю не підходять до України. Японія програла війну СРСР, втратила Курили, і мирного договору досі так і немає. Корейська демілітаризація настала після завершення бойових дій. Щодо України тут буде цілком своя специфіка. Якщо й буде, то винятково український сценарій зі своєю специфікою.
На слова Трампа можна практично не звертати уваги – це просто слова. А те, що Зеленський припустився можливості обговорення теми територій на зустрічі лідерів, то це лише тактичний маневр, як і багато інших. Це спосіб витягти Путіна на такі переговори.
Реально обидві сторони стоять на діаметрально протилежних позиціях, і домовленість тут у принципі неможлива. Де-факто ми готові до припинення вогню по лінії фронту, а це означає, що невизначений час частина нашої території буде під російським контролем. Але при цьому ніколи юридично не визнаємо ці території російськими. І тут глухий кут.
Домовленості можливі лише з технічних питань – обговорення чисельності військ на лінії зіткнення, мовне та релігійне питання. Два останні для нас були б ідеальним варіантом.
