За інформацією: Суспільне Івано-Франківськ.
Військовослужбовець Денис Александрук. Facebook/КНП ОКЛ Івано-Франківської обласної ради
22-річний військовий з Луганщини Денис Александрук на позивний Сталкер майже чотири роки воював без поранень, допоки не отримав на фронті мінно-вибухове поранення обличчя.
Денис — один з учасників крайньої місії "Face the Future", яка проходила в Івано-Франківську. Його прооперували хірурги зі США, Канади та України.
Про службу та поранення Дениса Александрука, а також намір бійця після одужання продовжувати військову кар'єру розповіли на Facebook-сторінці обласної клінічної лікарні.
У своїй сім'ї Денис — найстарший із шести дітей. Попри відмовляння мами, у 2019 році хлопець добровільно пішов на контрактну службу. Тоді йому було 19 років. Денис — не єдиний військовий у родині. Також воювали й були поранені його вітчим і два брати.
У 20-річному віці Денис Александрук служив у зоні АТО/ООС. Початок повномасштабного вторгнення його застав у Новомихайлівці на Донеччині.
"Перший бій ми приймали, маючи боєкомплект на пів години бою. І то тільки "стрілкотня". Кулемет Дегтярьова7,62-мм Ручний кулемет Дегтярьова — радянський ручний кулемет, розроблений Василем Дегтярьовим в 1944 році під набій 7,62×39 мм, який "клинило" дуже часто. Бій тривав до 20 хвилин. Знищили дві БМП, танк і одну вантажівку з піхотою. Решта розвернулися і поїхали назад", — пригадує військовий.
Військовослужбовець Денис Александрук на позивний Сталкер. Facebook/КНП ОКЛ Івано-Франківської обласної ради
"Зловив зубами міну"
Денис Александрук служив у підрозділі ПЗРК. Перед черговим бойовим завданням воїн отримав поранення обличчя — "зловив зубами міну", пишуть на сторінці медзакладу.
"Ми розвантажилися швиденько, вже зібралися йти. Повертаю голову, бачу якийсь спалах, тільки встигаю крикнути "Вихід!" — і тут же прихід. Стою, не розумію, що твориться. Пацанів не бачу, дим! Андрюха, командир відділення, схопив мене, бо я єдиний, хто стояв на ногах після приходу, і повів за собою в підвал. Ми пересиділи там… Нас заїжджало тоді десять, залишилося живими двоє-троє", — розповідає боєць.
Уламок міни пройшов через горло Дениса. Військовому вирвало частину щелепи, вивернуло губу, поранило шию, переламало шийні хребці, руку та ногу. У нього майже не залишилося зубів. Ще два пошкодження — це струс мозку та контузія.
Попри поранення, у підвалі Денис допомагав замотувати рани побратимам, поки не втратив свідомість. Через мінометний обстріл бійців евакуювали майже через три години.
Воїн Денис Александрук (по центру) в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні. Фото: Facebook/КНП ОКЛ Івано-Франківської обласної ради
"Скільки разів мене не контузило, я все одно повертався"
Більшість контузій Денис Александрук отримав на Луганщині. Через них у бійця — головний біль та повторні переживання подій минулого. Також він погано реагує на фотоспалахи та різні свисти.
"Мною дуже сильно рухає гнів і ненависть. І це мене спонукає йти далі, навіть якщо боляче. Зараз це — гнів на м***алів. Вони повбивали моїх побратимів, і я маю їм помститися. Скільки разів мене не контузило, я все одно повертався, йшов далі, як би страшно і небезпечно не було", — каже військовий.
На фронті Денис допомагав пораненим побратимам. Якось він врятував одночасно трьох бійців. Приблизно два кілометри ніс одного на плечах, а двох інших тягнув за собою.
Американські хірурги під час місії "Face the Future" відзначили сильний характер пацієнта. Денис це підтвердив: "Я завжди йду до кінця. Я — вольовий".
Перший праворуч — військовий Денис Александрук. Facebook/КНП ОКЛ Івано-Франківської обласної ради
При цьому найстрашніше для воїна — це бачити, як помирає людина, а ти не можеш допомогти. У телефоні Дениса зберігаються 23 номери полеглих побратимів.
"Ті, з ким починам, хто прикривав спину, допомагав, просто гарні пацани. Тим людям ти можеш довіряти. В них можеш бути впевнений, що він тобі не збреше, що він не меркантильний. Там ти справді пізнаєш людину, якою вона є", — говорить боєць.
Після одужання Денис хоче бути військовим інструктором або працювати в ТЦК та СП.
"Воювати я вже не піду. З моїми травмами дуже довго не можна буде одягнути бронежилет. То я думав піти на інструктора. Вчити пацанів, щоб вони не вмирали в першому ж бою. Хотів би навчати їх, як вижити в умовах бойових дій", — розповідає військовий.
