За інформацією: Суспільне Івано-Франківськ.
Ветеран із селища Ланчин на Івано-Франківщині Юрій Шеремет з 2023 року воював під Бахмутом, Кліщіївкою, Іванівським та Часовим Яром на Донеччині. 15 вересня 2024 року під час бойового завдання він наступив на міну. Як наслідок — йому ампутували ліву ногу. Після протезування за місяць інтенсивних тренувань чоловік навчився ходити заново. Зараз він активно веде домашнє господарство, вирощує овочі та фрукти, ходить по гриби та у гірські мандрівки, бере участь у спортивних змаганнях та виховує донечку-першокласницю.
Про навчання у Великій Британії, бої на Донеччині, життя після поранення та ампутації та про плани піднятися на Говерлу ветеран розповів Суспільному.
"Найважче було перебороти цей страх, ці вибухи, бо ти розумієш, що можеш не повернутися"
Юрій Шеремет розповідає, що рішення стати на захист країни було усвідомленим — пішов у військо за покликом серця у 26 років. У січні 2023 він підписав контракт на три роки. На Львівщині новобранець склав присягу на вірність Україні й через чотири дні виїхав на навчання до Великої Британії, яке тривало пʼять тижнів.
"У нас просто були штурмові гвинтівки й ми постійно навчалися медицини й штурмів. У них є побудоване ціле місто. І там, на базі, нас навчали, як правильно заходити в будівлі, як підходити групами, як пересуватися. І все наближене до бойових умов. Багато ми відстріляли патронів на полігоні, ми стріляли бойовими", – говорить Юрій Шеремет.
Боєць 5 окремої штурмової бригади Юрій Шеремет. Юрій Шеремет
Боєць 5 окремої штурмової бригади Юрій Шеремет. Юрій Шеремет
Боєць 5 окремої штурмової бригади Юрій Шеремет. Юрій Шеремет
Боєць 5 окремої штурмової бригади Юрій Шеремет. Юрій Шеремет
Боєць 5 окремої штурмової бригади Юрій Шеремет. Юрій Шеремет
Після повернення з Британії боєць навчався на артилериста, тож Юрій Шеремет отримав додаткову спеціальність — навідник, командир гармати "Рапіра". Навесні 2023 року військовослужбовець поїхав воювати під Бахмут на Донеччині у складі 5 окремої штурмової бригади. Юрій Шеремет пригадує, що його перші виїзди були в групі евакуації, яка мала виносити з поля бою поранених та полеглих бійців.
"Найважче було побороти цей страх — перший раз, як їдеш, ці вибухи… Бо ти розумієш, що можеш не повернутися. Перша втрата побратимів, перших, з якими із самого початку жили в одному приміщенні, — це було найважче. Коли я отримав поранення, мене вивіз мій друг із Сум. І він через тиждень загинув. Прилетіла FPV-шка і він стік кров'ю", – говорить воїн.
"На Бахмутському напрямку ми відбивали "дорогу життя"
Юрій Шеремет брав участь у боях на околицях Бахмута, Кліщіївки, Іванівського, Часового Яру. Каже: бої були пекельними. У 2023 році його група йшла в контрнаступ, а в той час російська артилерія постійно їх обстрілювала.
"На Бахмутському напрямку ми відбивали "дорогу життя", штурмували Кліщіївку. Ми боролися проти "вагнерів", регулярної армії РФ. Всі штурмові групи ворога були зосереджені проти нас", – говорить Юрій Шеремет.
Боєць продовжує: його дивувала ірраціональна тактика росіян, яка призводила до колосальних втрат їхнього особового складу і техніки. Штурми підрозділів ПВК "Вагнер" боєць називає "дуже безглуздими".
"Це вражає, що такою кількістю лізуть, розуміючи, що вони не захоплять цю посадку, не візьмуть цю позицію, однак лізуть і лізуть постійно", – говорить Юрій Шеремет.
Зі слів військового, його підрозділ відзначився згуртованістю під час бойових завдань і загалом у фронтовому житті.
Юрій Шеремет служив у 5 окремій штурмовій бригаді. Суспільне Івано-Франківськ/Андрій Москалюк
"У 2023 у нас були всі командири бойові. У комбата відірвало ногу вище коліна. Командир неодноразово був пораненим. У головного сержанта — пів хребта пластмасового. Так що у нас усі ходили на бойові завдання, усі виконували. Підрозділ був дуже хороший", – говорить Юрій.
За його словами, навіть після служби бойові товариші — завжди на зв’язку. На згадку Юрій зберіг прапор з підписами побратимів, більшість з яких відійшла у вічність.
"Я одразу передав по рації, що "300", ногу відірвало"
Юрій Шеремет розповідає, що переломним став випадок 15 вересня 2024 року. Він змінив його життя. Тоді під час виходу з позицій боєць ішов першим і став на міну.
"Я одразу передав по рації, що "300", що ногу відірвало. Наклав турнікет. Біля мене ще скинули гранату. Мене не зачепило, бо я впав у слід від техніки. Скотився з посадки на бік, одразу не зрозумів, як відірвало ногу. Я встав, пробував ще бігти й знову впав. Зрозумів, що треба повзти, бо був сильний мінометний обстріл. Якщо я буду залишатися на місці, вони мене просто доб'ють, і все. Я розумів, що треба рухатися з останніх сил. Так я залишився живим", — пригадує боєць.
Юрій Шеремет служив на Бахмутському напрямку. Суспільне Івано-Франківськ
Від моменту накладання першого турнікета до його евакуації минуло приблизно дві години. Усе — завдяки побратимам і тому, що вони "заглушили" російські РЕБи.
"Побратими підняли, затягнули в бліндаж, надали ще турнікети, забандажували рану. Приїхав бойовий товариш і вивіз. Дорогою пробили колеса теж на мінах, і ми на спущених колесах виїхали з точки евакуації. Ми проїхали кілометрів 15 до Костянтинівки на наш евакопункт. Там мене одразу стабілізували й відправили у Дружківку, з Дружківки — у Дніпро", – говорить Юрій Шеремет.
"Мене постійно реабілітологи зупиняли, бо я хотів якомога швидше стати на ноги й піти"
Через три тижні після поранення Юрію Шеремету у Львові провели реампутацію, щоб підготувати ногу до протезування. Півтора місяця потрібно було чекати, щоб загоїлися шви. За місяць інтенсивних тренувань Юрій Шеремет навчився ходити заново. Боєць прагнув якомога швидше повернутися до активного життя.
Юрій Шеремет отримав поранення у вересні 2024 року. Суспільне Івано-Франківськ
"Я дуже хотів уже ходити сам. Мене постійно реабілітологи зупиняли, бо я хотів якомога швидше стати на ноги й піти. Хороші спеціалісти всього навчили. Я можу і по драбині лізти, по сходах, плавати. Нема такого, чого я не можу", – говорить боєць.
"У майбутньому, я думаю, що буду на Говерлі". Життя та плани після протезування
Зі слів бійця, втрата ноги не стала перешкодою для звичних захоплень та нових цілей. Юрій Шеремет подорожує автівкою, займається господарством та спортом. Зараз він користується двома протезами: повсякденним і спортивним, який використовує для бігу, змагань, подорожей в гори, походів по гриби з побратимами та друзями. Спортивний протез потребує більше часу для освоєння.
Ветеран Юрій Шеремет доглядає за виноградником. Суспільне Івано-Франківськ
Ветеран Юрій Шеремет доглядає за садом. Суспільне Івано-Франківськ
Ветеран Юрій Шеремет вирощує овочі в теплиці. Суспільне Івано-Франківськ
Юрій Шеремет з гарбузом. Суспільне Івано-Франківськ
Юрій Шеремет грається зі своїм собакою Суспільне Івано-Франківськ
"Майже рік я не займався, в мене не було одразу спортивного протеза. До нього треба звикнути, адже він трішки по-іншому поводить себе під час ходьби. Так само при бігові, адаптація потребувала приблизно 2-3 місяців. З друзями багато подорожуємо, підіймалися на гору Маковиця та Хом’як. У майбутньому, я думаю, що буду на Говерлі. Нещодавно брав участь у змаганнях "Біжу за героя". Біг за свого однокласника, який загинув два роки тому", — говорить Юрій Шеремет.
"Я себе не почуваю якимось іншим, бо в мене кінцівки немає, я нормально живу активним життям"
Донедавна Юрій працював на деревообробному підприємстві, виготовляв садові меблі, сауни, альтанки, колиски, шезлонги, дерев'яні гамаки.
Ветеран Юрій Шеремет. Суспільне Івано-Франківськ
Удома він вирощує овочі та фрукти, а також використовує придбаний причіп, щоб перевозити необхідні речі для господарства. Мотивацією рухатися вперед для Юрія Шеремета є його донька.
"Вона пішла в школу, вже в перший клас, і мені потрібно працювати, щоб я міг дитині допомагати. Це є найбільшою мотивацією", – говорить чоловік.
Юрій Шеремет каже, що вдячний підтримці, яку отримав від близьких, побратимів та громади. Він закликає не здаватися незалежно від обставин.
"Мене дуже багато людей підтримали: друзі, родичі, побратими, Ланчинська громада, волонтери. Дуже всім вдячний. Я себе не почуваю якимось іншим, бо в мене кінцівки немає, я нормально живу активним життям. Я все роблю, стараюся, хай мені не так воно виходить, але я його зроблю. Ніколи не здаюся", — завершує розмову Юрій Шеремет.
