За інформацією: Суспільне Івано-Франківськ.
Руслан Рубанов з дружиною Мар'яною з Івано-Франківська впродовж 12 років підтримують українське військо. Подружжя має вроджені порушення слуху, але це не заважає їм волонтерити від початку російської анексії Криму. З 2022 року до них доєднався друг Михайло Демедюк. Разом вони збирають гроші на "стометрівці", купляють дрони та везуть на передову.
Як вдається під час поїздок на фронт оминути обстріли РФ, не чуючи їх, та що мотивує допомагати війську, волонтери розповіли кореспондентам Суспільного.
"Я не чую цей світ, але це не заважає мені допомагати людям"
Лютий 2026 року. На вулиці — 20° морозу. Руслан Рубанов та Михайло Демедюк пригадують, як у холод щодня збирали гроші на "стометрівці" в Івано-Франківську. Тоді рятувалися гарячим чаєм, який їм приносили перехожі. Гроші для армії волонтери збирають, демонструючи військові артефакти, фотографії зі своїх поїздок на фронт та дрони, які планують везти на передову.
"Я не чую цей світ, але це не заважає мені допомагати людям. З перших днів війни я волонтерю. Я не чую звуків війни, але бачу її наслідки. І це дає мені поштовх знову їхати на фронт і наближати українську перемогу", — каже Руслан Рубанов.
Волонтер Руслан Рубанов у Селідовому. Руслан Рубанов
Волонтер Руслан Рубанов привіз допомогу бійцям, які воюють у Бахмутському районі. Руслан Рубанов
Волонтер Руслан Рубанов у Мирнограді. Руслан Рубанов
Волонтер Руслан Рубанов у Покровську. Руслан Рубанов
Волонтер Руслан Рубанов у Лимані. Руслан Рубанов
Волонтер Руслан Рубанов в Авдіївці. Руслан Рубанов
Волонтер Руслан Рубанов на Донеччині. Руслан Рубанов
Волонтер Руслан Рубанов у Куп’янську. Руслан Рубанов
Волонтер Руслан Рубанов привіз допомогу українським бійцям на Покровський напрямок. Руслан Рубанов
Чоловік родом з Івано-Франківщини. Він народився у сім'ї, де батьки мали вроджені порушення слуху. Діагноз передався і йому. Втім, каже волонтер, це не стало на заваді його активній підтримці українських військових.
"Моя волонтерська історія почалася у 2014 році з Революції гідності. Я був її учасником від "Правого сектору". Коли почули, що почалася війна в Криму, я запитав військових: може, я б допоміг? Однак мені відповіли: "Ні, ти не чуєш, як зможеш воювати? Але ти можеш бути волонтером". І дали мені посвідчення від "Правого сектору". Тоді ми разом з другом почали їздити в Крим своїм бусом. Возили військовим речі, продукти. Дуже важко було їхати”, — пригадує волонтер.
"Два місяці я майже не спав"
Після початку повномасштабної війни Руслан Рубанов знову мав намір вступити до війська. Через інвалідність це було неможливо. Відтак чоловік вирішив долучитися до евакуації цивільних із зони бойових дій, а згодом розпочав збори на потреби військових.
"Два місяці я майже не спав. Постійно зв'язувався з людьми, куди я міг під'їхати, щоб забрати їх до Франківська, а потім відправити за кордон. Ми їздили і до військових, і до цивільних. І так працюю досі. Евакуація відбувалася з "гарячих точок". Там були люди з порушеннями слуху, які не дуже хотіли виїжджати", — каже Руслан Рубанов.
Волонтери Руслан Рубанов та Михайло Демедюк на “стометрівці” у Франківську збирають гроші для допомоги армії. Суспільне Івано-Франківськ
Чоловік пригадує, як одного разу біля його машини вибухнув російський дрон.
"Мені пощастило вціліти. Ми тоді були за 800 метрів від Росії. Дорога — дуже важка. Я спочатку дивився в телефоні, за скільки кілометрів від Чернігова російські пости. Все підготовляв, бо в дорозі інтернет не працював. Вивчав дорогу і тоді їхав. Був дуже обережний, серце мені підказувало, але трохи переживав. А тепер уже я звик", — говорить Руслан Рубанов.
"Ми зобов’язані підтримувати наших військових, як і ті, хто чує цей світ"
Дружина Мар’яна його постійно підтримує. У 2014 році перші шоломи військовим вона купувала за власні гроші. Пара знайома з дитинства і у 2026 році відсвяткувала 32 роки спільного сімейного життя.
Волонтери Руслан та Мар’яна Рубанови. Суспільне Івано-Франківськ
"Чоловік любив гратися у військових в дитинстві. Його дядько — офіцер, військовий інструктор. І це, мабуть, передалося йому через покоління генетично", — каже Мар’яна Рубанова.
У волонтерів є 31-річний син. А п’ять років тому пара взяла під опіку дівчинку Лізу, якій зараз 16 років. Вона теж має вроджене порушення слуху. Дівчина навчається у Польщі.
Руслан і Мар’яна Рубанови на відпочинку із сином та донькою. Руслан Рубанов
"Коли син виріс і пішов жити окремо, нам з чоловіком стало сумно. Тож ми почали шукати дівчинку, щоб бути її опікунами. Знайшли в Миколаєві, коли нашій Лізі було 11 років. Ми підготували всі документи і взяли її під опіку. Це був важкий період — пандемія коронавірусу. Потім — війна, і ми вирішили, щоб вона поїхала в Польщу на навчання, бо там — кращі умови. Кожного місяця я до неї їжджу", — розповідає Мар'яна Рубанова.
Волонтерка каже, що завжди хвилюється, коли її чоловік вирушає у зону бойових дій. Але розуміє, що це — його покликання, і бажання бути потрібним суспільству потрібно поважати.
Мар’яна та Руслан Рубанови. Руслан Рубанов
"Насамперед молюся Богові. Я впевнена, що Всевишній збереже його, щоб він повернувся живим та неушкодженим. Нам, людям з порушеннями слуху, важко переживати всі ці емоції, що довкола. Ми бачимо, як жінки сумують за своїми чоловіками, які перебувають на війні, в полоні чи загинули. Можливо, наші емоції — не такі помітні, але це — спільний біль, і ми зобов’язані підтримувати наших військових, як і ті, хто чує цей світ", — додає Мар’яна Рубанова.
"Ми ризикуємо життям ще більше, бо не чуємо звуків дронів, ракет"
Своїм побратимом упродовж останніх трьох років Руслан Рубанов називає Михайла Демедюка. Чоловіки разом організовують благодійні збори і везуть допомогу на фронт.
"Він знає, що там небезпечно, але їде і ризикує своїм життям. Я їду лише з ним. У нього теж є порушення слуху. Переважно ми спимо в машинах, дуже рідко — у готелі. Треба знати, де сховатися, адже як тільки світає, треба швиденько їхати, змінювати місця, рухатися, щоб бути непомітними. Бо росіяни стежать, і головне — не стати їхньою ціллю. Також у мене є РЕБСтворює перешкоди ("глушить" сигнали), змушуючи дрони втрачати зв'язок з оператором і падати, який мені показує восьмикілометрову зону довкола, де може бути приліт, щоб я швидко ховався, щоб знав, що до чого. Важко, але вже за чотири роки я добре знаю, орієнтуюся по картах, де можна їздити", — говорить Руслан Рубанов.
Волонтери Руслан Рубанов та Михайло Демедюк. Суспільне Івано-Франківськ
Упродовж чотирьох років волонтери відвезли на фронт орієнтовно 500 дронів, три автівки, які Руслан Рубанов ремонтував та перефарбовував власноруч. Чоловік каже, що зазвичай передає на передову те, в чому там є найбільша потреба: дрони, медикаменти, амуніцію, продукти, одяг.
"У 2022 році була велика підтримка з Європи, США, Австрії, з Литви передавали гроші, а тепер зменшилася ця допомога. Тепер дуже важко зібрати. Допомагає волонтерство на "стометрівці". Я дуже дякую нашим франківцям. Свої звіти за зібрані гроші я публікую у Facebook. За останній збір на "стометрівці" ми закупили 60 дронів та "старлінки", — розповідає волонтер.
Волонтер Руслан Рубанов на “стометрівці” у Франківську збирає гроші на допомогу армії. Суспільне Івано-Франківськ
Руслан Рубанов є приватним підприємцем. До війни працював режисером і знімав фільми. Тепер, каже чоловік, відчуває своїм обов'язком продовжувати волонтерську діяльність.
"Ми ризикуємо життям ще більше, бо не чуємо звуків дронів, ракет. Наш страх притуплюється, а ризики загинути зростають. Але кожного разу до нас на "стометрівку" приходять родичі загиблих і самі військові. Я їх розумію, а вони — мене. Тому я вкотре на десять днів вирушатиму своїм маршрутом: Суми, Харків, Донецьк, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Херсон, а потім — знову додому", — завершує розмову волонтер.
