Уже два місяці в підземеллі франківської ратуші, де в давні часи була в’язниця, проводять авторські екскурсії.
Екскурсоводи туристично-інформаційного центру Івано-Франківська показують у 300-літніх склепіннях в’язничні камери, де катували опришків Довбуша, очікували на страту так звані міські відьми і навіть відбував покарання сам Іван Франко, пише Галицький кореспондент.
Ще перед екскурсією радять не тулитися до старовинних стін, адже тут зберегли всю автентику: кам’яні лави, де в’язні сиділи, архаїчна кладка, видовбана канава для нечистот… А ще екскурсоводи розповідають багато містичних, кумедних, романтичних, сумних і небезпечних історій Станиславова.
Відколи у 1669 році звели ратушу, її підземелля жодного разу не перебудовували. Маршрут екскурсії прокладений саме в тому крилі підземелля, де була вʼязниця. Вона існувала там з кінця XVII ст. і до Першої світової війни. Аж 100 років сторонніх сюди не пускали.
Трохи моторошна атмосфера, яку створили у підземеллі, максимально повертає у давні часи. Кожна зала «розповідає» свою особливу історію.
Наклепи і страти
Першим відвідувачів зустрічає міський кат, у якого треба «відкупитися». Наприкінці XVII-початку XVIII ст. у Станиславові кожен третій-четвертий вирок був смертний. Кат був шанованою людиною з дуже непоганим окладом і привілеями. Але ніхто не мав бачити його обличчя – всі страти кат виконував одягненим у закритому балахоні.
Саме на Галичині в’язні найдовше перебували в кайданах – метровий ланцюг на ногу. Більшість часу вони були прикуті, сиділи просто на кам’яних твердющих лавах, а особливо небезпечні злочинці – ще й у пітьмі.
Один із перших експонатів у камері – опришок, який в руках тримає свою відрубану голову. Це Василь Баюрак, який очолив повстання проти шляхти після загибелі Олекси Довбуша. Поляки впіймали Баюрака, посадили у це підземелля, а потім привселюдно стратили. Шматки його тіла повивішували вздовж доріг до міста, щоб налякати людей і відбити бажання йти в опришки. Відтоді найвідомішою легендою міста є розповідь про привида ратуші – гуцула з головою в руках. А ще кажуть, по сьогодні в темних коридорах ратуші чути дивні звуки і можна побачити примарні тіні.
«Можливо, то душі опришків, які сконали у цих стінах…» – таємниче розповідає екскурсовод.
В іншій камері у червні 1880 року перебував Іван Франко. Там провів одну ніч, а вранці його відправили у заслання в Нагуєвичі.
Моторошна історія про пані Звізченську – відьму, яку спалили в Станиславові у 1719 році. Міська торговка дуже приваблювала чоловіків, чим не давала спокійно жити їхнім дружинам. Розлючені жінки пішли до суду і звинуватили красуню у чаклунстві. Наклепів назбиралося вдосталь, тому для пані Звізченської не знайшли виправдання. Це єдиний випадок такої страти в історії Станиславова.
Хочуть переночувати
Як пояснила директорка КП «Центр розвитку міста i рекреації» Руслана Василюк, підвальні приміщення ратуші є в постійному користуванні комунального підприємства, передали їх незадовго до повномасштабного вторгнення. Тому вирішили розвивати цей простір, щоб не простоював. Тим паче з ним пов’язана історія Івано-Франківська.
Підземелля облаштовували протягом двох місяців. Експозицію максимально мінімізували, не обтяжували зайвими експонатами, аби люди бачили, як насправді було колись. Автентичну атмосферу вдалося цілковито зберегти.
Одна зала підземелля призначена для мистецьких заходів.
Екскурсоводи розповідають – були навіть такі відвідувачі, які хотіли спробувати переночувати в підземеллі. Один із них – військовий. Звісно, на таке не дають дозвіл.
Дітям до 14 років організатори не рекомендують відвідувати цю екскурсію. «Якщо все-таки приходять з дітьми, то це під відповідальність батьків, – пояснює екскурсовод. – Були випадки, коли дитині ставало надто лячно і вона негайно хотіла вийти».
Щоправда, для малечі також проводять екскурсії в підземеллі, але адаптовані до дитячого віку.
Поки для відвідувачів відкрили лише третину підземель. Багато ходів досі лишаються невивченими, адже потрапити туди складно і місцями навіть небезпечно – через аварійність. Їхні дослідження планують розпочати після перемоги.
Наталя МОСТОВА
